Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
— А ви не перебільшуєте? — запитав Бартек, коли вона вийшла.
— Чоловіче! — капітан гостро видивився на нього. — Кожен з них — потенціальний зрадник. Вже п’ять тижнів радіостанція передає фальшиві донесення. Ти розумієш? Треба очистити групу, знайти зрадника. Що з Сковронеком? — запитав він.
— У нього був фельдшер. Після обіду ви зможете його допитати. Сідай, Адаме, — сказав Бартек Прухналю, який щойно зайшов. Він хотів ввічливістю пом’якшити неприємну процедуру допиту, котрий зараз почнеться.
— Коли Юзеф сказав тобі про тривогу? — найперше запитав капітан.
— Минулого вівторка. Я відвідав його на квартирі, де він мешкав під прізвищем Віталіса Казимируса. Як завжди, взяв плату за газ.
— Юзеф сказав тобі, що за ним стежать?
— Він наказав мені втікати і взяти з собою дівчину, якщо я їй довіряю. Я не мав підстав їй не довіряти.
— Він попередив тебе про загрозу?
— Юзеф ніколи багато не говорив.
— А прізвище? Він не назвав жодного прізвища?
— Ні. Сказав тільки, що існує небезпека провалу.
— І все-таки наказав вам перед цим передати ще одну радіограму. Про що в ній мовилось?
— Я завжди одержував зашифровані тексти.
— У гестапо, напевно, є шифрувальники…
— Ви мене підозрюєте! Я прошу не говорити так зі мною. Я не зрадник!
— Я тебе ще ні в чому не підозрюю.
— Коли б я був агентом гестапо, то виказав би Юзефа. Тільки я один з усієї групи… — Він раптом затнувся, бо згадав, що Юзеф досі не з’явився в загоні.
— Так, — сказав Антоні, — тільки ти один з усієї групи знав усі його чотири адреси і прізвища.
— Якщо ви мене підозрюєте…
— Адама я знаю вісім років, — промовив Бартек. — Коли це для вас щось важить, то я ручуся за нього.
Адам уже вийшов. Вони сиділи над глиняними мисочками з кисляком, який поставила перед ними господиня.
— Щось не все гаразд у цій історії, — сказав Антоні. — Юзеф їх попереджає, а потім безслідно зникає. Радіостанція цілісінький місяць начиняє нас фальшивими радіограмами, а радист з’являється у вас цілий і здоровий.
— Ну, не зовсім здоровий, — заперечив Бартек.
— Тут десь криється якась брехня. Найлогічнішим поясненням могло б бути лише одне: зрадив той, хто знав тільки Подлясінського. Той, кому вдалося пізніше добути адресу радіостанції. Ні, стривайте. Юзеф же знав шифр. Отже, якщо йому вірити, то можна побитися об заклад, що він одержував уже фальшиві повідомлення.
— Я пропоную не поспішати з висновками. Почекаємо, що скаже кравець.
Сковронек, нарешті, опритомнів, але досі ще був слабий.
— Я саме вів передачу, — говорив він тихим голосом, — коли почув грюкіт у двері. Я не помилився, то були німці. Про те, щоб витерти умовний знак, годі було й думати. Я спробував, як велить інструкція, знищити передусім шифри, і вкинув у плитку книжку разом з донесенням, яке одержав того дня. Як на зло, не загорялося, і я облив книжку гасом. Відчинив двері на чорний хід, але почув, що туди йдуть теж.
— Це був вермахт?
— Здається, — невпевнено відповів Сковронек. — Кільканадцять солдатів і два офіцери. А потім прийшов ще один у чорному мундирі.
— Гестапо і вермахт водночас?
— Не знаю, — через силу дихав Сковронек. — Мене це не цікавило. — Він на мить заплющив очі, потім знову розплющив їх. — Коли зайшов той гестапівець, то один з офіцерів почав йому доповідати. Я запам’ятав навіть прізвище офіцера — обер-лейтенант Клосс. Саме тоді я скористався метушнею й вискочив у вікно. Під моїм вікном є повітка, заввишки майже півповерха. Я не чув пострілів і тільки пізніше помітив, що поранений.
— Як звали того німецького офіцера? Повтори, — сказав Антоні.
— Клосс, — тихо промовив кравець. — Обер-лейтенант Клосс,
Коли вони вже прийшли в іншу землянку, Бартек хотів сказати капітанові, що цього не може бути, що він не раз мав справу з Клоссом, що знає його й цінує. Але Антоні, немовби відгадавши його аргументи, сказав:
— Кожен агент, врешті-решт, провалюється, і тоді для нього залишається з двох одне — або загинути, або зрадити й далі працювати під контролем ворога.
— Я не вірю, щоб Я-23…
— Тепер усе стає на свої місця. Німці збагнули: рано чи пізно ми помітимо, що Я-23 вводить нас в оману. Що робить Центр у таких випадках? Пориває зв’язки з агентом. Вони ж хотіли запобігти цьому, тому й послали обер-лейтенанта Клосса накрити радіостанцію. Все було організовано так, щоб дати можливість втекти радистові, бо німці знали, що він неодмінно дістанеться до нас і назве прізвище офіцера, який застукав радіостанцію. Вони розраховували на те, що ми, довідавшись, що Клосс ліквідував радіостанцію, котра нас дезінформувала, не матимемо права йому не довіряти. Ви розумієте тепер цей підступний план?
Бартек кивав головою, хоч упевненість, з якою цей гладун викладав йому свої міркування, трохи жахала його. Він зрадів, коли зайшов Адам і перебив їхню розмову, бо йому не доведеться притакувати, що він зрозумів і схвалює хід капітанових думок.
Адам доповів, що прийшов Мундек, Юзефів охоронець. Хлопця покликали, але він нічого не міг сказати. З Подлясінським він розлучився тиждень тому, і відтоді його не бачив. Він думав, що Юзеф уже в лісі. Сам Мундек прийшов тільки тепер тому, що в Карчеві, де йому довелося заночувати, він опинився в “мішку” — жандарми оточили село й прочісували його, шукаючи свиней.
— Ви бачили того німецького офіцера, з яким інколи зустрічався Юзеф? — запитав капітан.
— Авжеж, — відповів хлопець.
— А ви змогли б його впізнати?
— Цілком.
— Тоді завтра ж поїдете до Варшави.
Бартек нарешті збагнув, що Антоні мав на думці.
— Ви хочете, щоб Мундек застрелив Я-23?
— Ми маємо право в таких випадках вирішувати самостійно, — відповів Антоні. — А Мундек, як ви самі сказали, стріляє несхибно.
— Але докази, докази?! — вигукнув Бартек.