Ставка більша за життя. Частина 3
Шрифт:
— Що ти думаєш робити з заводом? — запитав Клосс.
Бруннер посміхнувся.
— Це залежить від багатьох факторів… Від тебе теж… У мене є одна пропозиція…
— Ти вважаєш, що я з тобою торгуватимусь?
— А чому б і ні, Клосс.
— Ідеться про завод і цих людей?
— Не тільки, Клосс, не тільки. У мене є ще щось, може, найцінніше… Чи ти можеш дати мені гарантії?
Мовчання.
— Гарантії, — сказав Бруннер. — У мене нема ілюзій, мій любий… Я знаю, чого варті обіцянки, офіцерів розвідки. — Він махнув рукою. — Але я схильний вірити тобі. Подумай, що я можу застрелити тебе,
— У тебе ще є Гласс, — спокійно сказав Клосс.
— Звідки ти знаєш?
— Ти інсценізував убивство і десь сховав професора. Ловко! Але робота не вельми чиста…
— Ота сорочка? Дурниці… Американці чи англійці озолотили б мене за Гласса…
— Вже не озолотять, — сказав Клосс. — А нам він менш потрібний. Ішлося тільки про те, щоб він не евакуювався…
— Ти жартуєш. Подумай як слід: робітники, завод і Гласс. Хіба це не варте життя Бруннера? Хіба не варте? — повторив він. — А лише я знаю, де професор. Бери ще цигарку. Дуже прошу, не соромся…
Клосс поліз до кишені.
— Руки на стіл! — гаркнув Бруннер.
Клосс вийняв сірники.
— Ти дуже нервуєшся, — сказав Клосс. — Твої есесівці мене ретельно обшукали. Гадаєш, я міг би сховати зброю? Навіть офіцери польської розвідки, мій любий, не мають надлюдських можливостей.
— Ну, то як воно буде? — запитав Бруннер.
— Ти винятковий шахрай, Отто. Ще вчора ти сховав професора, аби сьогодні мати можливість торгуватися. І мене хочеш залучити до цього гендлювання.
Штурмбанфюрер криво посміхнувся. Слова Клосса він зрозумів як похвалу.
— Навіть союзникам, — підтвердив він, — будуть потрібні досвідчені фахівці.
— Ти помиляєшся, Бруннер.
Цієї миті потужний вибух струсонув заводські стіни. Татакання автоматів, уже близьке, безперервне, долинало звідусіль.
“Вони форсували канал, — думав Клосс. — Форсували канал і захопили їх зненацька!”
Брязнула шибка, штукатурка посипалася на підлогу, світло на мить згасло і знову засвітилось. Бруннер схопився зі стільця. Клосс умить це використав. Він щосили пхнув стіл на гестапівця і схопив його зброю.
— Не рухайся, Бруннер, я не схиблю…
— Ти збожеволів, — сказав штурмбанфюрер. — Адже ми домовляємось…
Унизу, в цеху, пролунало кілька пострілів. Потім почувся пронизливий крик, який поволі стих…
— У мене є Гласс, — шепнув Бруннер.
Татакання автоматів, вибухи гранат наближалися.
— Слухай, Бруннер, — тихо мовив Клосс. — Ти зараз увімкнеш мікрофон, що стоїть на письмовому столі Гласса. Бачиш?
— Бачу…
— Викличеш сюди інженера, що замінував фабрику.
— Так…
— Як його прізвище?
— Кроль…
— Теж Кроль… Тепер я розумію… Накажеш відімкнути мережу мінування. Якщо ти цього не зробиш, я застрелю тебе.
Бруннер підійшов до письмового столу. Не відводячи очей від Клосса, який тримав зброю напоготові, він увімкнув мікрофон. Бруннер кричав, але голос його приглушували вибухи гранат…
— Нічого, Гансе, нічого, — шепотів Бруннер. — Чого ти, зрештою, боїшся? Ми домовились, завод не злетить у повітря.
— Я не хочу несподіванок. Де це?
Штурмбанфюрер не встиг відповісти… У відчинені двері було видно коридор, повний диму, і каркас сторожки без скляних стінок. На порозі з’явився інженер Альфред Кроль. Він прийшов сюди без виклику. Клосс іще встиг сховатися за Бруннера, дуло пістолета він приклав до спини гестапівця. Кроль з порога бачив лице штурмбанфюрера і в’язня, що стояв за ним. Він міг не здогадатись…
— Це Кроль? — шепнув Клосс. — Говори!
— Де пульт мінування? — запитав Бруннер.
— У вогнетривкій касі. Але з двору теж можна увімкнути. Я підімкнув додатковий провід…
— Негайно знищіть, — наказав Бруннер.
— Що?!
— Вимкнути! — загорлав штурмбанфюрер, відчувши під лопаткою дуло пістолета. Одразу ж дуже близький вибух струснув стіни: вікно затягло димом і пилюгою. Короткі автоматні черги залунали на подвір ї. Бруннер захитався, встав і відкрив Клосса. Альфред Кроль побачив зброю в руці людини, про яку знав, що вона ворог Німеччини. Він зрозумів…
— Страхопуд! — крикнув інженер. — Страхопуд!
Кроль вихопив з кишені пістолет, який отримав кілька хвилин тому від начальника заводської варти. Не цілячись, він вистрелив у Клосса.
Коридором біг есесівець.
— Die Polen? [8] — ревів він. — Die Polen?.. — Есесівець зник на сходах, що вели до цеху. Бруннер метнувся до вікна, висадив раму й зник у темряві.
Альфред Кроль, не зважаючи вже на Клосса, підійшов до сейфа. Дістав з кишені ключа. За мить він увімкне контакти — і всі, й есесівці, й робітники, й ті, що б’ються зараз у дворі й усередині заводу, загинуть. Клосс ледь звівся на ноги: права рука безсило звисала. Він не відчував болю, не чув вибухів гранат, бачив лише спину Кроля і важкі броньовані двері, що відчинялися… Лівою рукою Клосс потягся до зброї, що лежала на підлозі, але не встиг, бо інженер несподівано повернувся… Клосс кинувся на нього, вдарив, поточився й упав…
8
Полька? (Нім.)
Польська піхота вже закріпилася на подвір’ї. Кулеметні черги косили есесівців. Змітаючи ґратчасту огорожу, з явився танк Т-34. Він промчав повз заводські приміщення і, розваливши мур, опинився на вулиці. Солдати бігли до цеху. Есесівці ще захищались, відчайдушно й безнадійно. Юрба робітників атакувала їх зсередини. Огнівек і Левон, вже озброєні (повідбирали пістолети в німецьких інженерів), прокладали собі шлях до кабінету Гласса. В диму й куряві вони не розрізняли облич, постатей, бачили тільки силуети людей, тіні, що з’являлись і зникали в пітьмі… Цей бій, запеклий і безладний, ще тривав, коли вони з’явилися на порозі кабінету професора. Побачили відчинений сейф і Кроля. Лежачи на землі, він спромігся дотягтися до пістолета. Дарма… Клосс вибив йому зброю з рук. Тоді Кроль, напружуючи останні сили, схопився з підлоги й метнувся в напрямі сейфа… Він на мить зависнув у повітрі, ніби долаючи невидиму перешкоду, і тоді Левон вистрелив… Альфред Кроль упав на підлогу. Це був останній постріл у битві за завод.