Історія Лізі
Шрифт:
— Трохи пам’ятаю, — сказала Лізі, запитуючи себе, чи почує вона звуки тривоги, коли вони відкриють, що Аменда зникла. Мабуть, що ні. Вони не стануть лякати пацієнтів. Вона побачила невеликий розрив у вуличному русі й утиснула свій БМВ в нього, заробивши гучний сигнал від якогось нетерплячого водія, який мусив зменшити швидкість свого автомобіля миль на п’ять на годину, щоб пропустити її.
Аменда послала тому шоферові — який був напевне чоловіком, мав бейсбольну кепку на голові й давно не голився — подвійний непристойний знак, піднявши свої кулаки на рівень пліч і по черзі застромивши в кожен середнього пальця, при цьому вона навіть не розглянулася навкруги.
— Гарно в тебе виходить, — сказала Лізі. — Якогось дня вони тебе спіймають, зґвалтують і вб’ють.
Аменда подивилася на сестру хитрим оком.
— Цікаво це чути від тієї, яка й сама має рильце в пушку. — Потім, майже не зробивши паузи, щоб набрати у груди повітря, вона промовила: — А що сказав тобі Денді, коли ти повернулася того дня із пляжу Вайта? Не сумніваюся, то була якась дурниця.
— Він побачив, як я вийшла з того старого «понтіака» без кедів або сандалів на ногах, і сказав, що водити машину босяка у штаті Мен заборонено, — відповіла Лізі, скинувши коротким винуватим поглядом на свого великого пальця, який тиснув на акселератор.
У Аменди вихопився якийсь хрипкий звук. Лізі здалося, вона плаче або стримує сльози. Потім до неї дійшло, що Аменда захихотіла. Лізі й сама почала усміхатися, почасти тому, що побачила попереду знак повороту на Шосе 202, де вони зможуть вибратися з густого вуличного руху міста.
— Яким дурнем він був! — сказала Аменда, вставляючи слова між черговими вибухами хихотіння. — Яким чудовим старим дурнем! Денді Дейв Дебушер! Безмозкий йолоп. А знаєш, що він одного разу сказав мені?
— Ні. А що?
— Сплюнь, якщо хочеш знати.
Лізі натисла кнопку, щоб опустити шибку свого вікна, сплюнула й витерла свою ще трохи розпухлу спідню губу тильним боком долоні.
— То що він тобі сказав, Мендо?
— Сказав, що коли я цілуватиму хлопця з відкритим ротом, то завагітнію.
— Не може бути!
— Це правда, і я тобі ще дещо скажу.
— Що?
— Я переконана, він у це вірив!
Обидві зареготали.
XIII
Лізі й Аменда
(Між нами, сестрами)
1
Тепер, коли Аменда була з нею, Лізі до пуття не знала, що з нею робити. До самого Ґрінлона всі етапи здавалися їй очевидними, та коли вони вирушили до Касл Рока і грозові хмари стали грізно купчитися над Нью-Гемпширом, ніщо вже не здавалося їй очевидним. Адже вона щойно викрала сестру, яка перебувала в гіпотетичному ступорі, чи не з найкращої божевільні штату Мен, нехай простить їй Господь.
Аменда, проте, перебувала дуже далеко від божевільного стану; усі побоювання Лізі, що вона знову скотиться у свій ступор, швидко розвіялися. Аменда Дебушер давно не мала такого ясного розуму. Вислухавши розповідь про все, що відбулося між Лізі і Джимом «Заком» Дулеєм, вона сказала:
— Он як. Рукописи Скота, можливо, були для нього головним, коли він почав тобі допікати, але тепер його цікавиш насамперед ти, бо він псих, який тішиться, коли робить боляче жінкам. Як отой садист Рейдер у Вічиті.
Лізі кивнула головою. Він її не зґвалтував, але він і справді тішився, коли робив їй боляче. Але найбільшою несподіванкою для неї була чітка оцінка Амендою її ситуації, вона навіть порівняла її випадок із випадком Рейдера… чийого прізвища Лізі не змогла пригадати. Менда, звичайно, мала ту перевагу, що могла подивитися на це збоку, проте ясність її розуму вразила Лізі.
Попереду них був знак із написом КАСЛ РОК 15. Коли вони його проминали, сонце сховалося за кучугурами хмар. Коли Аменда знову заговорила, її голос звучав набагато спокійніше:
— Ти хочеш зробити це йому, перш ніж він зробить це тобі, так? Убити його й позбутися його тіла в тому іншому світі?
Попереду них загуркотів грім. Лізі чекала. «Виходить, між нами, сестрами, таємниць бути не може? — подумала вона. — Саме так ми й будемо мислити».
— Отже, Лізі? Думаю, нічого кращого ти не вигадаєш.
— Він поранив мене. Він знущався з мене. — Їй здалося, це звучить непереконливо, але якщо між нами, сестрами, неправди бути не може — а вона вважала, що не може, — тоді їй і не треба намагатися в чомусь переконати Аменду. — І тому я так скажу тобі, сестричко: коли наступного разу він захоче познущатися з мене, то вже більш ніколи він не знущатиметься ні з кого.
Аменда сиділа в машині, яка котила прямою дорогою, випростана, згорнувши руки під своїми худими грудьми. Нарешті вона сказала, майже сама до себе:
— Ти завжди була як сталевий прут у його хребті.
Лізі подивилася на неї, більш ніж здивована. Вона була шокована.
— Що ти сказала?
— Я про Скота кажу. І він це знав. — Вона підняла одну зі своїх рук і подивилася на червоний шрам на ній. Потім перевела погляд на Лізі. — Убий його, — сказала вона з байдужістю, від якої в Лізі мороз пішов поза шкірою. — Я не бачу в цьому ніякої проблеми.
2
Лізі зробила ковтальний рух і відчула, як у неї клацнуло в горлі.
— Ти знаєш, Мендо, насправді я не дуже ясно собі уявляю, що я робитиму. Хочу, щоб ти знала це. Можна сказати, я йду до своєї мети наосліп.
— О, думаю, ти цілком ясно це собі уявляєш, я тобі не вірю, — сказала Аменда майже грайливим тоном. — Ти залишила послання про те, що чекаєш його о восьмій вечора в кабінеті Скота — одне на автоматичному відповідачі, а одне доручила передати своєму професорові, якщо Дулей зателефонує йому. Ти хочеш убити його, і це добре. Ти ж мала надію на своїх копів, чи не так? — І провадила, не давши Лізі відповісти. — Звичайно ж, мала. Але він прослизнув повз них, ніби танцюючи вальс. І майже відтяв тобі цицьку твоїм же таки ножем для відкривання консервів.