Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:
Протягом певного часу ми сильно і голосно висували слушні принципи федерації. Проте з ким ми повинні об'єднуватися, якщо Чехословаччина відпала? Де хочемо бачити партнерів до цієї федерації? На півдні, на сході чи на півночі? Кожний із цих напрямків зокрема і всі разом можна реалізувати, але спочатку треба розробити програму, а це означає обдумування і вирішення низки важких і непопулярних проблем. Такої програми ми не маємо і не пропонуємо. Але її робить і ставить Сталін. Не Польща, а Росія висуває сьогодні ягеллонську концепцію федерації. Ми знаємо, що з боку Сталіна це підступна гра. Але гра вправна. І не втішаймося, що середній англієць чи американець добачить всю підступність цієї гри. Наше минуле говорить, що Польща має всі політичні й історичні дані, щоб на Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї між сходом і заходом, північчю і півднем Європи стати осередком великого політичного космосу, заснованого на принципах
Чи усвідомлюємо ми відповідальність, яка лежить на нас, тому що це ми керуємо долею народу, котрий бореться за краще, а не гірше майбуття?
IV. Висновки
На тлі, власне, такої дійсності належить спробувати зробити висновки.
1. Польська політика взагалі, а стосовно сходу зокрема повинна бути активною.
Із стану очікування й оборони ми повинні перейти до активності й наступу. Очікуючи і зберігаючи мовчання, марнуємо власні сили і ухиляємось від впливу на перебіг подій, які хоча б при частковому нашому втручанні могли б відповідати польським державним інтересам. У сфері східної політики мусимо підкреслити особливо важливе значення країни у нинішній ситуації. Факт, що Росія є цінним союзником англосаксів, спричиняється до того, що англійці, навіть якби й хотіли, не можуть дозволити і не дозволять, щоб польський уряд проводив активну політику творення антиросійського фронту. А факт, що західні сусіди Росії, за винятком Туреччини і Персії, перебувають під німецькою окупацією, означає, що можливості дій нашого уряду в цій сфері з технічних причин є дуже обмеженими. Країна повинна стати головним, хоч навіть неофіційним, осередком польської східної політики. Наші досягнення на цьому напрямку були б, без сумніву, цінним козирем у грі з Росією.
2. Не існує жодної можливості вирішення національної проблеми на Східних окраїнах тільки у рамках нашої внутрішньої політики. Найбільше значення у цій справі має вирішення проблеми відносин Польщі і Росії.Національна Рада на багатьох тривалих засіданнях розглядала, як у рамках польської державності зі збереженням інтегральності Польської Держави на 1 вересня 1939 р. вибудувати стосунки з українцями у такий спосіб, щоб, зберігаючи кордони 1939 р., втягнути Литву в орбіту польської політики. З українцями відбулись переговори у Львові, з литовцями у Вільнюсі. Сьогодні можна на підставі отриманого досвіду стверджувати, що без встановлення місця Росії в Європі і без вирішення проблеми польсько-російських відносин не існує можливості вирішення цих проблем. Отже, залишається єдина можливість: намагатись відповідною політикою вплинути на те, щоб проблема польсько-російських відносин могла бути вирішена з урахуванням нашого державного інтересу.
3. Вирішення проблеми ставлення Польщі до Росії може відбутись лише у площині далекосяжної програми польської східної політики.Ми повинні також встановити, що хоче польський народ від проведення східної політики. І в цьому аспекті повинні пам'ятати, що народ є вічним, і тому окремі постулати програми не повинні бути реалізовані й навіть визначені негайно. Але вони повинні бути продумані й сформульовані у завершеній формі, щоб нинішнє і наступні покоління наполегливо й послідовно могли реалізовувати якусь одну раціональну програму. Не можемо цією програмою ставити себе у залежність від того, чого хочуть від нас англосакси, від того, чи Росія у результаті цієї війни буде розбита тощо. Названі елементи можуть вплинути лише на те, яку частину сформульованої програми реалізуватимемо зараз у результаті цієї війни, а що мусимо передати у спадщину наступним поколінням для реалізації у результаті майбутніх конфліктів. Нинішнє становище англосаксів чи Росії, незалежно від того, чи висловлює його Черчілль, Іден або Сталін, не може відібрати у нас бажання дбати про наші справи. Найважливішим є те, що народ
4. Метою російської політики є ліквідація незалежної Польської Держави. Ключем успіху цієї політики є поглинання Росією всієї України і Білорусі.
Метою польської політики повинен бути ефективний опір російській політиці, який можна здійснити лише шляхом відриву від Росії всієї України і Білорусі та втягнення цих держав в орбіту польської політики. Виникнення цих незалежних держав і їхній зв'язок з Польщею був би таким великим досягненням, що виправдовував би територіальний компроміс з ними.
Що Росія є ворогом нашої незалежності, здається, не викликає жодних сумнівів. Її нинішні територіальні вимоги мають такий самий характер, як і вимоги Гітлера у 1939 р. Їх метою є не тільки обкраювання Польщі, але й ліквідація незалежної Польської Держави. Щодо цього, то не слід мати жодних сумнівів. Думаю, що таке переконання має більшість польського народу. Таке переконання висловив і комендант Грот у своїй доповіді під назвою «Польські територіальні цілі війни з точки зору обороноздатності країни», прочитаній весною 1943 р. на ПКП, яку ніхто не поставив під сумнів, і потім надісланій до Лондона.
У польсько-російському поєдинку, який триває протягом віків, ключове значення має факт підпорядкування білоруських і українських земель. Партнер, який має ці землі, отримує у поєдинку вирішальну й абсолютну перевагу. Росія дуже добре це розуміє. Також розуміє, що здавання цих земель під політичні впливи Польщі, організація їх на демократичних засадах свободи, соціальної справедливості і добробуту правдоподібно назавжди б ліквідувало проникнення на ці терени російських впливів. Бо Росія, яка ніколи не мала демократичного ладу і у якій не проглядається створення такого устрою, не була б притягальною силою для Білорусі і України, побудованих на демократичний західноєвропейський кшталт. Ось чому Росія, як вступ до наступного можливого поглинання Польщі, хоче перш за все відібрати всі литовсько-білорусько-українські території. Вона нічого не хоче залишити у нашому володінні, щоб західні окраїни цих земель, користуючись у демократичній Польщі громадянськими свободами (Росія боїться, що ми таки можемо надати ці свободи), не стали іскрою вільнолюбних тенденцій і бунту на територіях під російським володінням. Росія так цього боїться, що воліла б навіть залишити нам ці території, але без населення, яке хотіла б забрати під своє «опікунське» крило.
Ось таке значення встановлюваної нині Росією лінії Керзона.
Які цілі може ставити перед собою Польща у польсько-російському історичному двобої? Відповім знову формулюванням з тієї доповіді.
Польща повинна намагатись ослабити Росію і досягти рівноваги сил. Лише відокремлення Білорусі й України від Росії та політичне і військове об'Ємнання їх з Литвою і Польщею створює цю рівновагу і серйозно зменшує загрозу російського імперіалізму. Кожне компромісне вирішення, не виключаючи і ризького кордону, є тільки тимчасовим відкладанням у часі невідворотного польсько-російського конфлікту, який буде загрожувати доти, поки Росія не зазнає ослаблення в результаті втрати Білорусі й України.
Такою є правда про польсько-російський двобій.
Польща приречена на велич або ницість. Ми не можемо замкнутись у етнографічних межах, у Польщі для поляків. Якби ми дозволили російському імперіалізму влаштуватись над Бугом, то наша політична і військова ситуація стала б безнадійною. Безпомилковий інстинкт народу велів нам протягом усієї історії захищатись від можливості виникнення такої ситуації. Усі тенденції, спрямовані на приспання пильності народу, на втрату наших оборонних можливостей щодо Росії на захід, є збільшенням її військового потенціалу і ослабленням нашого, це призведе до ще більшої диспропорції не на користь нам.
То чи маємо бути самогубцями?
Можливо, у нинішній політичній розстановці у результаті цієї війни будемо змушені трохи поступитися на сході. Якщо так має статись, то мусимо цю справу поставити так, щоб наш народ відчув її як найбільшу кривду і щоб ми залишили по собі на сході заповіт свободи, щоб та бацила свободи гангренувала і розмножувалась всередині російської тиранії, відкривала нам шлях повернення на ці землі. Бо якщо ми взагалі хочемо бути незалежною державою, мусимо утримати Схід в орбіті наших політичних впливів. А ті, хто хотів би добровільно віддати землі за Бугом на поталу східного імперіалізму, хто український і білоруський народи, які віками засвоювали елементи західної культури, які є нашою стіною проти Росії і нашими природними проти неї союзниками, хотів залишити напризволяще, показали, що не знають ні географії, ні історії, що не вміють визволитись від комплексу рефлексів і не вміють бачити справи з точки зору далекої перспективи.