Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:
Документ 49:Місцевий край, а особливо Волинь, фізично переорати так, щоб за життя одного покоління вирвати йому всі зуби. 50 % українців розселити по Польщі, 2 мільйони виселити за межі Польської Держави.
Документ 50:Виселити на схід українців і білорусів, всього 6 мільйонів. Як компенсацію за територію дати Україні і Білорусі російські землі на сході. Негайно утворити відповідну комісію, не чекаючи на закінчення війни. Польський уряд повинен зробити все, щоб викликати нову війну Англії і Америки з Росією за новий переділ світу.
Документ 51:Вимагати договір про виселення всього українського населення, бо Польща буде усунута з шляху Балтія — Чорне море. Не виключено, що за східні кордони доведеться
Документ52: На думку всіх поляків Волині й Галичини до українців треба застосовувати тільки гітлерівські методи. Не розселяти по Польщі, а виселити. Зламати психічно.
Документ 53:Приєднати до Польщі Пруссію, Литву, Білорусь, Україну до Дніпра, віддати угорцям Карпатську Русь. Румунію підпорядкувати впливам Польщі.
Наводимо, нарешті, документ 54 — наказ Сталіна, підписаний Берією і Жуковим, про виселення всіх українців з України. На таємному засіданні XX з'їзду КПРС 25.11.1956 р. Нікіта Хрущов говорив про те, але у загальних словах: «Українці уникнули цієї долі тільки тому, що їх було забагато і не було куди вислати». Виявляється, що це не був риторичний прийом радянського керівника.
Польські політики так само планували виселення з етнічної української території всіх українці в,а при нагоді — також їхніх сусідів.
Те, чого не змогли вчинити націоналісти,не допущені до влади, виконали після війни комуністи,усуваючи насильно українців з рідної землі над Бугом, Сяном і в Низьких Бескидах. За обсягом це була операція меншого масштабу, яка не охоплювала мільйонів людей і не займала навіть третини території Польщі, проте вона залишається темною плямою на відносинах двох народів.
РОСІЇ НЕ ВДАЛОСЬ ПРОКОВТНУТИ УКРАЇНЦІВ. ПОЛЬСЬКА СПРОБА ВДАЛАСЬ НА ЗАКЕРЗОННІ, АЛЕ НА СХОДІ ЗНОВУ ОПЛАЧЕНО ЇЇ ДЕСЯТКАМИ ТИСЯЧ ЖЕРТВ.
Останній раз.
Частина друга
Документи
Спеціальний звіт
УКРАЇНСЬКА СПРАВА
І. Період польсько-німецької кампанії.
(Ст. Ровецький) 15X1.1941 р.
У переддень польсько-німецької війни акція нормалізації польсько-українських стосунків на землях Речі Посполитої була провалена. Уряд відкинув автономну програму УНДО і припинив реалізацію обіцяних концесій у Східній Малопольщі. Українці ставилися до польського населення все більш вороже і агресивно, викликаючи реакцію місцевої польської спільноти і широкі репресії. Відкликання Юзевського з Волині припинило і там політику порозуміння з українцями. Одночасно посилювалось розбивання українського суспільства, збільшуючи взаємне неприйняття. Такі факти, як руйнування церков на Холмщині, були повністю використані ворожою нам пропагандою. За цих умов парламентська декларація лояльності, проголошена Мудрим після вибуху війни, була радше виявом розуму політичного провідника, аніж відображенням настроїв населення. Мобілізований під кампанію солдат української національності поводився, як правило, лояльно. Його становище погіршилося лише тоді, коли в армії почало проявлятись напруження, а бойові дії наблизились до територій, де проживало українське населення. Українське село виявило себе ворогом польськості й продемонструвало симпатію до обох ворогів, які вступили на ці території. На Волині, за винятком комунізованих околиць, антипольський настрій був значно слабшим, ніж у Східній Малопольщі. Такий стан свідомості був, безумовно, спричинений помилками нашої української політики, а також інтенсивною німецькою та радянською агітацією.
II. Період окупації до початку німецько-радянської війни.
За винятком найзахідніших окраїн, усі українські землі Речі Посполитої потрапили під радянську окупацію. Тут після перших пропагандистських
Тому провідні представники української політичної думки сховалися на території німецької окупації і тут знайшли опіку німецької влади і земляків, які віддавна слугували німцям. Отримали голос яскраво антипольські елементи, серед яких проявились дві групи: а) безумовно віддана німцям група старших, яка опанувала виключну національну репрезентацію — Український Центральний Комітет у Кракові («провідник» Кубійович); б) група молодших безкомпромісних незалежників на чолі з учасником вбивства Перацького (Бандера), які розглядали співпрацю з німцями як тимчасову необхідність на шляху здобуття великої незалежної України. Німці особливо використовували українців для економічного утиску поляків, надавали їм дрібні поступки, але не підтримували жодних політичних дій з огляду на відносини з Росією. Українські політики (які компромісно ставились до Польщі) повністю відійшли у тінь і не мали впливів (пропольська група УНД О — Петлюрівці).
III. Період радянсько-німецької війни.
Вибух війни українці привітали як перспективу незалежності. Група бандерівців, що знайшла моральну підтримку старшого незалежного покоління, об'єднаного в Український Національний Комітет, створений 22.VI. 1941 р. в Кракові, перейшла до політики здійснених фактів, створивши у момент визволення Львова незалежний уряд України (цьому передував виїзд Бандери у Словаччину і Закарпатську Русь). Швидко настало перше політичне розчарування: німці цей уряд розігнали. Незабаром надійшли і подальші удари: включення Малопольщі до Генеральної Губернії, передача Одеси і Поділля аж по Буг — Румунії, створення для решти земель Рейхскомісаріату з дуже обмеженим самоврядуванням. У цих діях німці напевно покладались на: а) розчарування українців державними силами, особливо на радянській Україні; б) переконання, що цю країну захоплять як німецький «Небенлянд» («Nebenland») без втягнення до небезпечної гри творення незалежної держави; в) зобов'язання щодо румунського і угорського «союзників»(у книзі «Армія Крайова в документах» текст, наведений курсивом, вилучено. — М С.).
У німецькій політиці провідним фактором була економічна необхідність експлуатації українських земель, звідси збереження колгоспів, терор у забезпеченні продуктових контингентів, а одночасно придушення прагнення до незалежності (арешти, особливо бандерівців). Початковий лагідний курс на Волині зазнав зміни.
Все це не розбудило у широких українських колах антипольських настроїв. Німецька окупація залишила ще досить широке поле для боротьби з поляками, які є найближчим і найгрізнішим ворогом. Німці можуть піти, а поляки залишаться, треба використати перебування німців (додаток 1, висловлювання адвоката Горбового — ОУН).
IV. Нинішній стан української справи. Прогноз.
Затягування, всупереч усім розрахункам, російської кампанії, все більше ангажування Сполучених Штатів у війну, нарешті, все відчутніше вичерпання Німеччини посилюють також серед українців віру в кінцеву поразку Рейху, а серед людей, розпропагованих більшовицьким вихованням, посилюються надії на повернення совєтів. Розчарування у сподіваннях на незалежність, економічний і політичний утиск незалежників викликають антипатію. В окремих угрупованнях і на окремих землях це створює різні ситуації і вимагає конкретних передбачень майбутнього.