Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Шрифт:
У V ст. до н. е. Тіра вела торгівлю з Іонією, Хіосом, Істрією, Аттикою, іншими грецькими землями, а також із грецькими містами-державами Північного Причорномор’я. Вона досягнула помітного рівня розвитку Зберігся запис від 425–424 рр. до н. е. про сплату Тірою грошових внесків до каси Афінського морського союзу. Тоді ж у Тірі починають будуватися фортечні мури.
З другої чверті IV ст. до н. е. місто карбувало власну монету. Можна говорити, що воно стало «повноцінним полісом» із відповідними державними структурами й атрибутами.
Закономірно, Тіра контактувала з «варварським світом», передусім фракійськими (гетськими) та скіфськими племенами. На місці гетських поселень Нижнього
У IV ст. до н. е. Нижнє Подністров’я входило до могутньої Скіфської держави на чолі з царем Атеєм. Ймовірно, саме тоді Тіра опинилася під її протекторатом.
У ІІІ ст. цей поліс опинився в стані занепаду. Зокрема, це було пов’язано з частими нападами «варварського» племені галатів. Ймовірно, з кінця II ст. до н. е. Тіра потрапила в залежність від Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора.
Залишки міста Тіра
У середині І ст. до н. е. Тіра, як і Ольвія, зазнали руйнувань від гетських племен на чолі з Буребістою. На певний час місто припиняє своє існування.
Проте вже в І ст. Тіра відбудовується й стає найзначнішим античним полісом у Нижньому Подністров’ї. З 47 р. в місті відновлюють карбування монети. Тоді ж місто потрапляє в залежність від Римської імперії, що загалом позитивно відбилося на його розвитку.
У Тірі розміщувався римський гарнізон, на чолі якого стояв командир у чині центуріона. Окрім сухопутних підрозділів, у порту міста перебувала Мезійська ескадра римського флоту. Усе це давало можливість захистити місто від «варварських» нашесть.
У 60-х чи 70-х рр. ІІІ ст. римський гарнізон покинув Тіру. Саме ж місто було зруйноване готами. Проте наступного століття воно поступово відновлюється. І надалі залишається значним центром у Нижньому Подністров’ї.
Значним політичним, торговим і культурним осередком Північного Причорномор’я став Херсонес Таврійський [29] . Він не належав до іонійських колоній. Засноване це місто було в 422–421 рр. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської, ймовірно, на місці уже існуючого грецького поселення. Розміщувався Херсонес біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Саме ж слово «херсонес» у перекладі з грецької означало півострів.
29
Про стародавній Херсонес див.: Сорочан С., Зубарь В., Марченко Л. Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001; Сорочан С., Зубарь М., Марченко Л. Херсонес, Херсон, Корсунь. К., 2003; Херсонес Таврический в третьей четверти VI–I вв. до н. э. Очерки истории и культуры. К., 2005.
Розквіт поліса припав на IV–II ст. до н. е. Тут розвивалася торгівля, ремесла, рибний промисел, виноградарство. Тоді місто-держава карбувало свою монету. До його володінь входив не лише Херсонес, а й Керкінітида й значні терени на західному узбережжі Криму.
Руїни Херсонеса. Крим
Херсонес був рабовласницькою республікою з демократичною формою
У Херсонесі існував народний суд і спеціальні посадові особи – дікасти (судді). Судові рішення приймалися таємним голосуванням, яке здійснювалося за допомогою камінців. Подібна практика існувала в багатьох інших грецьких містах-державах.
У Херсонесі велика увага приділялася фінансовим питанням. Державна скарбниця перебувала у віданні різних осіб, які обиралися народними зборами й звітувалися перед ними про здійснені витрати. Так, агораноми спостерігали за порядком на ринку, астіноми – за точністю мір ваги та об’єму.
До найважливіших посадових осіб належали номофілаки, які мали право накладати покарання, призначати послів тощо. Як звичайно, такі посади існували в грецьких містах-державах, де були сильні впливи аристократії. Займали їх вихідці з аристократичних родин.
Мітрідат VI Евпатор
Існувала в Херсонесі навіть посада гімнасіарха, який займався питаннями фізичного виховання. Власне, таким питанням в античних полісах приділялася велика увага.
Збереглася низка пам’яток політичної думки, що виникли в Херсонесі й дають нам уявлення про його державний устрій. Це «Присяга херсонесців», «Договір Херсонеса з понтійським царем Фарнаком І», «Декрет херсонесців на честь Діофанта» та інші.
Херсонесцям, як і жителям інших міст-держав північного узбережжя Чорного моря, доводилося вести численні війни. Так, у II ст. до н. е. поліс вів тривалу війну зі скіфами. Херсонес змушений був звернутися по допомогу до понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, який послав до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Останній розгромив скіфів. Проте після цього поліс потрапив у залежність від держави Мітрідата.
Після смерті цього правителя ситуація в басейні Чорного моря помітно змінилася. Херсонесці захотіли позбутися залежності від царів Боспорської держави, ставши під римський протекторат. Гай Юлій Цезар прийняв Херсонес під опіку Риму. Щоправда, пізніше римські імператори то підпорядковували поліс боспорським царям, які були їхніми союзниками, то надавали йому «свободу», якщо потрібно було стримати амбіції цих союзників.
Столиця Боспорського царства Пантікапей
З другої половини І ст. н. е. Херсонес став важливим осередком римських військ у Північному Причорномор’ї. Тут розташувалася значна військова залога, а в порту – велика флотилія римлян.
Після розпаду Римської імперії на західну й східну, Херсонес відійшов до східної, яку в літературі іменують Візантією. Саме в складі Візантії він пережив численні навали «варварських» племен, залишаючись одним із головних торгових і культурних центрів у Північному Причорномор’ї в період Середньовіччя.