Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Шрифт:
Суттєвою проблемою держави було те, що тут не сформувалися ефективні чинники консолідації населення. У каганаті проживали представники різних етносів: власне, хозари, інші тюркські племена, зокрема булгари, племена слов’янські, євреї, можливо, й інші етноси. Серед них були й кочівники, і осіле населення, зорієнтоване на землеробство, і такі, хто займалися торгівлею (переважно євреї).
З приводу багатств цього державного утворення Лев Гумільов писав таке: «Хозарський каганат – а точніше, колонія рахдонітів – у ІХ ст. володів величезними багатствами, які отримувалися від торгівлі китайським шовком, закамським хутром та слов’янськими рабами. Купців підтримували всі деспотичні режими: імператори династії Тан, Каролінги, Аббасиди в Багдаді та Омейяди в Кордові». Далі історик говорить про те, що каганат утримував своїм коштом добре навчену армію – від 7 до 12 тис. чоловік. Щоправда, воїни були… мусульманами. Й, відповідно, не бажали воювати проти своїх одновірців [57] .
57
Гумилев Л. Открытие Хазарии. С. 310.
Спосіб життя, мова, культура цих етносів помітно різнилися між собою. Не було між ними єдності й релігійній царині. Юдаїзм, який сповідували євреї і який став релігією верхівки каганату, залишався релігією елітарною, вірою відносно вузького кола людей. Значна частина населення держави дотримувалася традиційних язичницьких вірувань. Водночас тут поширювалося християнство й особливо мусульманство. Мусульманською, як уже зазначалося, була армія.
Основним консолідаційним елементом Хозарії були гроші. Каганат фактично став торговою корпорацією, яка частину своїх велетенських прибутків віддавала на армію. Саме завдяки армії й утримувалися стабільність і порядок.
Про соціальну консолідацію в каганаті говорити не варто. Відмінність між верхівкою й низами була дуже великою. Вони ніби жили в різних світах.
Такий стан речей не міг зберігатися довго. Каганат – це був колос на глиняних ногах. Переорієнтація чи переформатування торгових шляхів, які проходили через Хозарію, могли боляче вдарити по державній системі каганату. Адже це могло призвести до скорочення доходів, а, відповідно, й до руйнації наявної системи відносин. Можна погодитися з такими міркуваннями щодо економіки цієї держави: «…посередницька роль отримала й негативне значення – економіка в основному почала спиратися на перепродаж, а держава ставала паразитуючим органом, який залежав не від внутрішніх, а від зовнішніх чинників» [58] .
58
Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. С. 156.
922 р. виникає мусульманська Волзька Булгарія на волзькому торговому шляху, що донедавна перебував у сфері хозарського впливу. Подібні процеси відбуваються в Подніпров’ї, яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, яке бере під свою опіку шлях «із варяг у греки».
Наприкінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося наприкінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син Володимир уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської держави.
Можна говорити, що в другій половині ІХ ст. формується Руська держава. З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях «із варяг у греки», а й частину великого «шовкового» шляху з Китаю до Європи.
Хоча в літературі поширена думка, що наприкінці Х ст. Хозарія припинила своє існування, це не зовсім так. Схоже, відбулася її значна трансформація. Хозарія з держави імперського типу перетворилася в «етнічну державу». Її терени були в степовій зоні на північ від Кавказу. Принаймні згадки про хозар в «Повісті минулих літ» зустрічаються в ХІ–ХІІ ст.
Закономірно, хозари тривалий час контактували з русами-праукраїнцями. Їм доводилося чимало воювати. Щоправда, й було відносно мирне співіснування, торгові контакти і навіть контакти культурні. Ці стосунки знайшли відбиття в «Повісті минулих літ», хоча й помітно міфологізоване. Це можна зрозуміти. Адже події, пов’язані з хозарами, про які говориться в цьому літописному пам’ятнику, відносяться до ІХ – Х ст., коли літописання на Русі ще не було або воно робило перші кроки.
Добре відомою є літописна легенда про данину хозарам. У «Повісті минулих літ» говориться, що слов’янські племена утискували різні іноплемінники: болгари, угорці, авари. Серед них називаються й хозари, які ніби хотіли підпорядкувати собі полян. Останні жили в Подніпров’ї, а їхнім стольним градом був Київ, заснований Києм, Щеком і Хоривом. «І знайшли їх хозари, – говориться в «Повісті минулих літ», де йдеться про полян, – коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською».
59
Літотис руський. С. 10–11.
Данина слов’ян хозарам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Однак вона, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Київ певний час був хозарською факторією на шляху «із варяг у греки». Про це є й інші свідчення на сторінках «Повісті минулих літ». Наприклад, говориться, що «хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці – стільки від диму» [60] .
60
Там само. С. 12.
Якщо довіряти цій інформації, то виходить, що хозари встановили контроль над слов’янськими племенами, які проживали на теренах нинішньої Київщини, а також у басейнах рік Десна й Ока. Брали вони данину хутром, яке цінувалося на ринку. Обтяжливу данину, судячи з усього, хозари не накладали. Для них більш важливими були торгові шляхи, які проходили Дніпром, Десною та Окою.
Сильного чи то смертельного удару Хозарському каганату, як уже говорилося, завдав князь Святослав (?–972). Спочатку в «Повісті минулих літ» говориться про те, що цей князь вирішив підпорядкувати собі вятичів, які платили данину хозарам: «І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм» [61] . Із цього запису випливає, що Святослав намагався взяти під контроль частину волзького торгового шляху, де господарювали хозари.
61
Там само. С. 38.
Реконструкція зовнішностікнязя Святослава за описом Льва Диякона. Федір Солнцев
А під 965 р. в літописі читаємо таке: «Рушив Святослав на хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?]. І зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [город] Білу Вежу взяв» [62] .
Це повідомлення часто трактується як загибель Хозарської держави. Проте згаданий похід Святослава мав, радше, не завойовницький, а грабіжницьких характер. Ніде чітко не сказано, що руський можновладець оволодів хозарськими землями. Після цього походу князь спрямував свої походи в південно-західному напрямку, на Дунай, де навіть збирався заснувати нову столицю.
62
Там само.
Далі в «Повісті минулих літ» зустрічаємо фрагментарні згадки про хозар. Під 1023 р. є згадка, що коли була усобиця між Ярославом і Мстиславом, то останній ходив проти свого суперника «з хозарами і з касогами» [63] . Тобто можна припустити, що на той час хозари зберігали свою державну організацію, але перебували в союзних чи навіть васальних відносинах із руськими князями.
Ще одна згадка про хозар в літописі припадає на 1083 р. Там говориться, що князь Олег зайняв Тмуторокань і посік хозар [64] . Отже, хозари проживали неподалік Тмутороканя, тобто поряд із Таманським півостровом. Нарешті під 1106 р. в «Повісті минулих літ» говориться про воєводу Іванка Захаровича, який був хозарином. Він служив руському князю Святополку [65] . Це, власне, остання згадка в руських літописах про хозар.
63
Там само. С. 85.
64
Там само. С. 125.
65
Там само. С. 160.