Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Шрифт:
Згадується ще в «Повісті минулих літ» про жидів хозарських, які приходили до князя Володимира й пропонували йому юдейську віру [66] .
Загалом у руських літописах дається таке уявлення про хозар. Це войовничий народ, який підпорядкував полян та інші слов’янські племена. Однак київські князі увільнили слов’янське населення від хозарської залежності, підпорядкувавши його собі. Також вони завдали хозарам нищівної поразки. І після цього хозари опинилися в залежності від русів. Принаймні в легенді про данину хозарам, яку давали поляни, є натяк на те, що тепер хозари платять данину. Хозари також перебували на службі в руських князів.
66
Там само. С. 52.
Цілком
Тож, коли ведеться мова про хозар, не йдеться про їхнє юдейство. Натомість у «Повісті минулих літ» є поняття «жиди хозарські», які хотіли нав’язати юдаїзм князеві Володимиру (960?–1015). Отже, хозари й жиди хозарські – це не одне й те саме. [67]
67
Уперше питання про існуванння Руського каганату було поставлено Степаном Гедеоновим 1862 р. Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. Див: Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. Записки Императорской Академии наук. СПб, 1862. Т. 1. Прил. 3. С. 105–106.
Одним із головних джерел, що доводить існування останнього, є Бертинські анали. У цій франкській хроніці розповідається про візантійське посольство, яке прибуло в Інгельгейм до двору імператора Людовіка І Благочестивого 18 травня 839 р. У складі цього посольства був народ рос, про якого повідомляється, що правитель його називався каганом [68] . Інформація про те, що правитель русів іменувався каганом, зустрічається також у арабських джерелах [69] . Каганом двічі називається князь Володимир у «Слові про закон і благодать» Іларіона [70] . Тобто це не є опискою. Так справді іменувалися верховні правителі на Русі. Каганом також називали Ярослава Мудрого. Про це, зокрема, свідчить одне з графіті Софійського собору. Там було написано: «Спаси, Господи, кагана нашого» [71] .
68
Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2010. Т. 4. С. 19–20.
69
Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2009. Т. 3. С. 47–48.
70
Тисяча років українській суспільно-політичній думці. К., 2001. Т. 1. С. 209.
71
Высоцкий С. Древнерусские надписи Софии Киевской XI–XIV вв. К., 1966. С. 49–52.
Поряд із тюркськими народами на теренах України в період великого переселення народів та раннього Середньовіччя починають давати знати про себе слов’янські етноси, виходячи на політичну арену. У творах латинських та візантійських авторів вони були відомі під назвами венеди, анти й склавіни.
Існує чимала література про Руський каганат. Щоправда, незначна кількість джерел не дає змоги дати відповідь, що він являв собою. З цього приводу зустрічаємо широкий спектр думок. І все ж можемо з певністю твердити: тюркський титул кагана носили руські князі. Для них це був титул верховного правителя. Звідки вони взяли його – від авар чи хозар? Останнє видається більш певним. Проте, як би там не було, можемо однозначно констатувати: тюркські традиції державотворення мали вплив на Русь-Україну.
Якщо венеди проживали на нинішніх західнослов’янських землях, то анти переважно зосереджувалися на центральноукраїнських теренах. Певно назва анти, яка відома з візантійських джерел, не була самоназвою. Слово це, ймовірно, іранського походження і означає людей, які перебувають на околиці (малася на увазі околиця Візантійської імперії). Ця назва начебто відповідає нинішній назві українці. До речі, деякі автори, наприклад Михайло Грушевський [72] , убачали в антах наших далеких предків.
72
Грушевський
Анти створили союз племен, який у літературі отримав назву Антський союз [73] . Багато дослідників розглядають його як державне утворення. Існував він у IV–VII ст. різні автори по-різному локалізували територію цього союзу: то між Дніпром і Дністром, то між Дунаєм і Азовським морем.
Головним заняттям антів було землеробство із застосуванням залізного плугу. Також займалися вони тваринництвом, різними промислами – мисливством, рибальством, збиральництвом. Розвивалися в антів і ремесла: залізообробне, гончарне, склоробне тощо. Відповідно, розвивалася й торгівля, товарно-грошові відносини.
73
Про антів та їхню державність див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 15–18, 39–50.
Усе це призвело до соціальної диференціації. На місцях поселення антів знаходять численні скарби монет і дорогоцінних речей.
Водночас названі чинники вели до творення державних інститутів. Однак, схоже, Антський союз так і не став монолітною державою. Візантійські автори звертали увагу на політичну роздробленість антів. Спираючись на ці свідчення, Михайло Грушевський писав, що анти не мали сильної політичної організації [74] . Однак, незважаючи на це, анти могли виставити разом велику кількість воїнів – близько 100 тис. чоловік.
74
Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 176.
Антам доводилося воювати з народами, які намагалися утвердитися на сучасних українських теренах. У IV ст. їхніми суперниками стали готи. Існує оповідь про те, що готський король Вінітар 379 р. розгромив і убив антського князя Божа з синами та ще 70 антськими старійшинами. І все ж готам не вдалося підкорити антів.
Останні пережили гунську навалу. Й, наскільки можна судити, стали спільниками гунів у їхніх походах. 518–527 рр. анти здійснили походи на Балкани. А втім вони знаходили спільну мову з можновладцями Візантії, поступаючи до них на службу. Кінець Антському союзу поклали авари. 559–565 рр. тривали анто-аварські війни. 602 р. авари здійснили напад на антів, розгромивши їх. З того часу Антський союз практично припинив своє існування.
Із послабленням Аварського каганату, до складу якого входили й слов’янські племена, на його землях з’являються державні утворення слов’ян. Першим із них стала згадувана держава Само. Унаслідок розпаду каганату виникла держава хорватів у Далмації. Показово, що титул її верховних правителів іменувався «баном» (від імені Баян, як часто називали аварських правителів) [75] . Ймовірно, на теренах занепалого Аварського каганату з’являється й держава волинян (Валінана), про яку є згадка у арабських джерелах.
75
Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 140.
Археологічні дослідження дають підстави говорити про відносно високий розвиток Волинської землі в епоху раннього Середньовіччя. Тут існували значні поселення, які займали площу близько 10 гектарів і більше [76] . Принагідно зазначимо, що Київ часів князя Володимира займав приблизно таку ж площу. У «Баварському географі» – пам’ятці, яка відноситься до ІХ ст., вказано, що на теренах Волині, де проживали бужани й велунчани, було понад 300 міст [77] .
76
Прищепа Б. Погоринські міста в Х-ХІІІ ст. Рівне, 2016. С. 41–54.
77
Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. Український історичний журнал. 2009. № 5. С. 12–34.