Історія України-Руси. Том 4

Грушевський Михайло Сергійович

25) Дневник с. 215, 270.

26) Дневник с. 226; иньші відпоручники згадують ся на c. 237.

27) Дневник 237-241.

28) Дневник c. 271-5.

29) Ibid. c. 271.

30) Aby w tych pa'nstwiech byl zawzdy unus rex, una lex omnibus, unus populus, pod jedna pieczecia i laska koronna (з спільними мінїстерствами).

31) Дневник с. 277-290.

32) Дневник с. 290-1, 293-6, див. також примітки до тексту інструкції c. 282-9.

33) Цїкаво, що при тім зовсїм незвісним Полякам і невикористаним зістав ся акт найстарший і для них найцїннїйший — Кревської унїї.

34) Дневник сойму с. 279, 291-3, 296-7.

35) Ibid. c. 308-312.

36) Ibid. c. 312, 314, 337.

37) Дневник с. 305-8.

38) Zdalo sie nam z obudwu stron, ze przywilej Alexandra kr'ola jest jako fundament tej naszej uniej, казав потім еп. краківський

Паднєвский (Дневник любл. сойму c. 356).

39) Цїкаво, як супроти заяв Поляків, що повне зрівняннє Литвинів з Поляками розширить їх вільности, Литвини вказували, що в деяких точках вони знову мають більші від Поляків свободи: nie mamy obligu zadnego na poradlne, nie podleglichmy 'swietopietrzu, nie jest na nas wlozon obowiazek zwierchno'sci panow duchownych nad nami (c. 340). Як бачимо, з обох боків з наівним цинїзмом виступав принціп чисто матеріальної, клясової вигоди пансько-шляхетскої верстви, яку вона може мати від унїї.

40) Дневник с. 5, 318-326, 326-336.

41) Так виходило б з нарад l-3/II; але виразної литовської деклярації з сього моменту не маємо, а промова Радивила 1/II, може навмисно, стилїзована дуже загально.

42) Дневник c. 337-341, пор. 330 і 343 — як коронні посли прийняли нові вимоги литовської делєґації.

43) Nie chca odstapi'c, aby nie mieli mie'c swej wlasnej rzeczy pospolitej, seim'ow swych osobnych i inszych porzadk'ow swych zwyklych, a temu na sejmy walne koronne nie obiecujac sie jezdzi'c, jeno wyprawowa'c niektore z rad litewskich, gdyby potrzeba co stanowi'c o potrzebach obojga pa'nstw i obronie abo podatku sp'olnym.

44) Дневник сойму с. 341, 342-3, 344, 345-7. Формули, поданої литовським відпоручникам від коронних станів, не маємо в автентичній формі. Судячи з відповідей на неї литовських відпоручників (c. 349-351), вона мусїла бути подібна до проєкта формули, предложеного послами — c. 341-2, бо відповіди сходять ся з нею, але не вповнї: офіціальний текст мусїв мати більше параґрафів, але вони були розложені в тім же порядку і мали подібний же зміст.

45) Цїкаво, що формула коронних станів (зладжена послами) передана була литовським відпоручникам через руки короля.

46) Дневник сойму с 341-2, 347-351.

47) Ibid. c. 352-4.

48) Zaniechawszy wszelkiej dziedzicznej successyi na ziemie Litewska, ie'sliby kt'ore tak nam samym, jako potomstwu naszemu nalezala, dobrowolnie rzeczypospolitej a tej slawnej koronie Polskiej odstepujemy — Vol. legum II c. 29.

49) Дневник сойму с. 354-367.

50) Про сю справу соймів див. прим. 47

51) Дневник с. 369-379, 380-384.

52) Видруковані в Volumina legum II c. 29-32, мають дату 13 марта 1564 р.

Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: Литовський сойм в Більську 1564 р. і конференції в Парчові, коронний сойм в Пьотркові 1565 р., виленський сойм 1565/6 рр., петиції волинської й підляської шляхти, причини її прихильности до унїї. Берестейський сойм 1566 р. й інструкція на люблинський сойм, невдалі конференції в Люблинї, соймованнє 1566/7 рр., польська делєґація на Литві й петиція литовської шляхти про унїю в Лебедеві 1567 р.

Як згадано було, король вже на варшавськім соймі заповів литовський сойм в Більську для нарад над справами унїї, й коронні стани вислали туди своїх відпоручників 1). Сойм дїйсно скликано в червнї 1564 р. і на нїм коронні відпоручники вели переговори з литовськими станами. Змісту тих переговорів близше не знаємо. Вислані до Більська коронні посли шляхецькі оповідали, що литовське „рицарство” (посли земські шляхецькі) показували велику охоту до унїї, годили ся в найважнїйших точках, що до спільних соймів і ради. Але на перешкодї ставали „потентати литовські” й впливали на иньші стани — przekazywali i innym mocno odradzali 2).

Тодїшнїй настрій сих потентатів може характеризувати лист Радивила, писаний перед самим соймом до короля, де він називав унїю таким же замахом на свободу в. кн. Литовського, як і московські претензії, тільки що Москва хоче накинути Литві свою неволю силою, а Поляки — підступом 3). Він просить короля, аби він не попихав Литву до такої унїї, що має бути не сполукою, а інкорпорацією її Польщі (wlaczenia a nie zlaczenia) 4).

Здаєть ся, що остатнї переговори на варшавськім соймі ще більше знеохотили сих потентатів до всяких дальших унїонних переговорів. Щоб задобрити иньші стани литовські

й зацитькати їх змагання до унїї, маґнати зробили їм уступки у внутрішнїх справах в. кн. Литовського — як то предвиджувало литовське боярство ще під час своєї вітебської конфедерації 1562 р. На більськім соймі пани-рада перевели реформу судів на польський взір, відповідно бажанню шляхти: реформа ся між иньшим зносила судові імунїтети панів, юрисдикцію в. княжих урядників над шляхтою й ріжні судові оплати. Предложили також новий, поправлений відповідно бажанням шляхти статут 5). Завдяки всьому тому литовським „потентатам” удало ся задержати й сей раз шляхту під своїм впливом, і в справі унїї уложено на соймі таку деклярацію, що Поляки признали її неможливою 6). Судячи з пізнїйших відкликів до неї, вона була уложена взагалї в дусї литовської деклярації на варшавськім соймі. Виходила, здаєть ся, від унїонного акту 1501 р., признаючи спільну елєкцію, але при тім забезпечала рівноправне значіннє в. кн. Литовському, як осібній державі. Вибори короля і вел. князя мали відбувати ся при границї обох держав: Поляки мали зїздити ся в Литві, литовські стани в Угрові (Венгрові), на Підляшу. По коронації в Кракові мала відбувати ся церемонїя „підношення” на велике князївство в Вильнї (на сїй церемонії деклярація близше спиняла ся). „Спільні наради” обох держав обмежали ся справами, що дотикали інтересів обох держав, але по за тим мали далї істнувати осібні литовські сойми — ся точка також була ширше розвинена в більській деклярації 7).

Ся деклярація більського сойму вислана була з литовськими відпоручниками на спільний сойм до Парчова, що через спізненнє більського сойму припав на липень-серпень 1564 р. Наслїдком перемоги Литовських панів порозуміннє в справі унїї по мисли Поляків стало неможливе. Що правда, литовські земські посли, як оповідали потім коронні посли, і в Більську і в Парчові досить розумно радили польським станам і навіть просили, щоб не відповідали завзятєм на завзятє литовських панів, а годили ся з ними, на чім можна в тій хвилї догодитись, бо иньші уступки можна було-б лекше осягнути з дальшим часом, аби тільки війшли в житє спільні сойми й спільний сенат 8). Але польські відпоручники сеї мудрої ради не послухали, і нї з чим відїхали.

Такий мізерний кінець сих пертрактацій викликав значне знеохоченнє в польських кругах. На короннім соймі, скликанім до Пьотркова на сїчень 1565 р. (дневник його маємо, й хід нарад досить добре знаємо) 9) серед послів висловляли ся підозріння й що до щирости короля в справі унїї, і ще більше — що до поведення коронних сенаторів. Говорено, що пани польські, не хотячи стратити своїх держав і маєтностей при „екзекуції прав”, навмисно гальмують справу унїї. Вона ще від 1550-х рр. в парляментарних польських сферах вважала ся за складову частину сеї екзекуції 10), і мовляв тому пани коронні утрудняють переведеннє унїї, бо хочуть протягнути час, щоб позбути ся екзекуції 11). Коли посли з Краківської землї привезли на сойм інструкцію — не вдавати ся в наради над екзекуцією, поки не буде переведена унїя, то се викликало протесть серед послів: вони вказували, що справа унїї може потягнути ся бозна як довго, і неможна чекати з реформами весь той час 12). Безплодно стративши на унїю вже два сойми (варшавський і парчівський), посли звернули ся тепер до своїх внутрішнїх справ, і на соймі 1565 р. унїєю може більше займало ся правительство, нїж посольська палата, що так напирала на сю справу давнїйше.

В експозе посольської палати — привітній промові до короля, справа унїї була поминена. Король в своїй „пропозиції” згадав про безплодні наради в Парчові й повідомивши, що новий спільний сойм він визначив, за згодою обох сторін, на великодні сьвята 1565 р., просив, аби стани застановили ся над способами переведення унїї, як би й на сїм соймі не прийшло до порозуміння przez czyjekolwiek staranie а uporne przedsiewziecie. На се з сенаторів прімас радив в разї потреби силою зломити ту опозицію „кількох голов” 13), але иньші голоси не радили острих способів. Посли просили короля далї не спускати справи унїї і спільний сойм для неї уложити не з відпоручників обох держав, а щоб стани їх зїхались в повнїм складї. По їх гадцї таке роспорядженнє залежало вповнї від короля. Заразом вони остерігали, що поки унїя не була переведена, вони не мають охоти журити ся клопотами вел. князївства, „бо не знають, чи мають з них приятелїв чи ворогів”; що досї робили вони для Литви — то робили тільки для особи короля. Взагалї-ж особливого запалу в справі унїї вони не доказали 14).