Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
2) Дневник вид. Дзялиньского c. 15 b (ненум.) c. 15 c.
3) Дневник вид. Дзялиньского c. 15 с. Кояловича c. 6.
4) Дневник вид. Кояловича c. 5. У Любавского виходить, що Поляки просили литовські стани засїсти разом з станами коронними, але ті годили ся тільки з тим, аби король наперед ґарантував їм цїлість території в. князївства, осібні сойми, виключні права на уряди в. князївства його прирожденних горожан (ор. c. c. 816). Та сього в дневниках нема, і гадка Любавского опираєть ся на очевиднім непорозумінню: дневник виданий Кояловичом каже, що литовські стани відтягали ся від нарад над унїєю, бо хотїли перше покінчити свої наради коло статута, і на доказ прислали коронним станам примірник статута, де польські пани познаходили постанови про цїлість території в. князївства і т. и. (c. 14 і далї). З сього у Любавского вийшло, нїби вели ся переговори про спільні засїдання і були
5) Дневник вид. Кояловича c. 8.
6) Дневник вид. Кояловича c. 9-20, вид. Дзялиньского 15 д-е (текст Кояловича тут повнїйший).
7) Дневник вид. Кояловича c. 13, 21; він має тут велику прогалину — заповняє її виданнє Дзялиньского c. 15 і далї.
8) Дневник вид. Кояловича c. 23, 33, 455, вид. Дзялиньского c. 17, 19, 20.
9) Так, тут задержували ся на далї осібні уряди в вел. кн. Литовськім.
10) Дневник вид. Дзялиньского c. 20-28 (в дневнику вид. Кояловичом тут прогалина).
11) Повний текст в вид. Дзялиньского 28-32.
12) Сю гадку піддав, властиво поновив оден з галицьких послів — перемишльський судя Ожеховский: „нема що иньшого робити, тільки йти до короля, представити йому, що нам уневажняють привилеї, й вияснити йому, що він повинен змусити, аби вони (литовські стани) прийняли привилеї, нехай він ужиє своєї власти й накаже литовським панам сїсти в радї. Дневник вид. Кояловичем c. 34.
13) На взірець, як кс. біскуп при тім давав собі раду з історичними фактами, вистане такий вивід: у нього Олександра посилає на в. князївство Казимир за свого житя ”за спільною згодою рад коронних і в. князївства” (c. 64).
14) Текст її в вид. Кояловича c. 56-66, в вид. Дзялиньского дуже скорочений — c. 40-1.
15) Так нпр. тут згадано „давню інкорпорацію”, чого не було в сенаторськім проєктї, й сей самий новий акт унїї називаєть ся zyednoczenie a wczielenie. Зазначено, що не має зістати ся анї знаку й слїду „піднесення на в. князївство”. Викинено параґраф про осібні сойми в Польщі й Литві, за те додано, для приваби Литви, що її не дотикає екзекуція прав. Текст в вид. Дзялиньского c. 42-5, Кояловича c. 68-73.
16) Текст в вид. Кояловича c. 74-8.
17) Текст в вид. Дзялиньского c. 46-50; Коялович, подаючи його в нотках (c. 78), на початку дав хибну інтерпункцію, так що зовсїм змінив зміст.
18) Текст в вид. Кояловича c. 79-88.
19) В сих застереженнях як і в справі урядів виразно слїдно голос панів — в оборонї власних інтересів.
20) Дневник вид. Кояловичом c. 91.
21) Дневник вид. Дзялиньского c. 63-4, 66-7.
22) Nie spodziewal sie, aby panowie litewski te nieprzystoinoscz uczynicz mieli — tak rebelliter odiechacz, etiam insalutato hospite.
23) Дневник вид. Кояловича c. 125-9, вид. Дзялиньского с. 67-8 діскусія в сенатї, в присутности короля ibid. c. 64-7.
24) Так звало ся в польськім праві, як і в сучаснім австрийськім судове рішеннє при неоправданій неприсутности сторони.
Люблинський сойм 1569 р.: Безоглядність коронних станів і короля, „контумація” й рішеннє інкорпорації Волини й Підляша, справа Волини, інкорпораційні привилеї, історичне мотивованнє, завізваннє волинських і підляшських панів і послів на сойм, екзекуція на непослушних. Дебати над унїєю, вісти з Литви, литовська депутація. Екзекуція на Підляшан, присяга Підляшан і Волинян, проєкт прилучення Київщини, дебати над сим, проєкт прилучення Браславщини, її прилученнє, нерішучість короля й сенаторів в справі Київщини, король рішає прилученнє Київщини, київський інкорпораційний привілей. Дебати про унїю, акт унїї, дальші наради сойму, загальний погляд. Причина слабости становища литовських автономистів, їх депресія.
Я підносив уже не раз, що з того часу як зявили ся перешкоди в переведенню в житє кревських умов, польська полїтика все вагала ся в альтернативі: доходити інкорпорацїї всїх земель в. кн. Литовського, а як се, може, не вдасть ся, — то забрати ті землї, на які Польща мала свої близші претенсії — Волинь, східне Поділє й т. п. Столїтна тяжка опозиція литовських автономистів не зробила польських полїтиків богато скромнїйшими на пунктї інкорпорацій в. кн. Литовського, і під час унїонних соймів 1560-х рр. більшість польських станів не хотїла мирити ся навіть на тїснїйшій унїї з в. кн. Литовським, з захованнєм деяких прикмет окремішности його, в родї осібних литовських урядів і т. и., а жадала повної інкорпорації. В тім вона бачила й розвязаннє претензій Корони на декотрі землї в. кн. Литовського. Ми бачили вже, як і на сїм Люблинськім соймі оден з проводирів польського
Епізод сей інтересний, бо показує, як сильно інтересували ся Поляки Волинею. Тільки надїя на полагодженнє унїї, то значить — інкорпорацію цїлого в. кн. Литовського, здержувала їх від виразного виступлення з претензіями до Волини. І от коли утеча литовських панів і послів відібрала надїю на переведеннє такої унїї за обопільною згодою, коронні стани, відсуваючи на другий плян переведеннє унїї, взяли ся зараз до прилучення Волини й Підляша 3).
Близше слїдити за сформованнєм сього рішення не можемо, бо, на превеликий жаль, дневники замовчали наради коронних станів, які випередили їх конференцію з королем 1 марта, коли сформуловано се жаданнє. На сїм засїданню перший таки речник — прімас Уханьский, ставлячи постуляти, правдоподібно — вже перед тим прийняті сенатом, і пропонуючи поступати з литовськими станами в формі контумації, зажадав, аби соймовою конституцією також привернено Коронї Підляше й Волинь. Аби в тих землях скликано зараз соймики, які-б вислали послів на нинїшнїй сойм, а їх старости й діґнїтарі аби зложили присягу королю й Коронї. Против сього, розумієть ся, нїхто не обізвав ся. Навпаки, з голосів иньших сенаторів ще яснїйше виступало, що у них унїя з Литвою відходить на другий плян перед прилученнєм сих земель: говорили, що наперед треба постарати ся, аби в Польщі був добрий порядок, то він сам звабить до унїї литовські стани й т. и.
Король супроти рішення сенаторів про Підляше й Волинь заявив на сїй конференції, що также переконаний в давнїх правах Корони на сї землї й певний, що їх легко можна буде прилучити 4).
Кілька днїв перейшло головно в нарадах над забезпеченнєм для Польщі Волини й Підляша. Краківські посли й тут виступили з крайнїм проєктом — іти загальним походом на Волинь. Але при тім виринула справа коштів на таку війну, бо перспектива загального походу шляхтї не подобала ся. Ухвалити податку на війну шляхта теж не схотїла, і се прохолодило її воєвничий запал: вона рішила обмежити ся правительственними заходами і репресіями 5).
5 марта уложено привилей — королївську грамоту про прилученнє Підляша; з сею датою його потім і видано, хоч редакція потягнула ся на цїлий март. Натомість привилей Волини видано з датою 26 мая, хоч початковий начерк його зроблено ще в мартї 6). Обидва сї привилеї в стилїзації уложені подібно, аж до буквальности, тож ми й разом оглянемо їх тут. В привилею підляськім король повідомляв, що на Люблинськім соймі, зложенім для переведення унїї з сенаторів і послів коронних і литовських 7), коронні стани z wielka pilnosciaa просили короля, аби він вернув Коронї Підляську землю. Король, памятаючи свою присягу — вернути Коронї всї відірвані від неї землї, прилучає Підляше до Корони бо добре знає, що Підляська земля належала до Польщі wiecznie, prawem doskonalym іще перед Ягайлом і за всї часи його, а також і за Володислава Ягайловича, і тільки Казимир, відірвавши її від Мазовша, прилучив до Литви, не вважаючи на протести коронних станів, які й потім не переставали допоминати ся, аби Підляську землю вернено Коронї. Підляська земля зрівнюєть ся у всїх правах з коронними землями й увільняєть ся від усїх дотеперішнїх тягарів. Екзекуція її одначе не має дотикати, і всї тутешнї надання зістають ся в силї, а хто й не міг би виказати документами своїх прав, зістаєть ся все таки при своїм володїнню. Уряди мають роздавати ся лише прирожденним тутешнїм обивателям.