Історія України-Руси. Том 7

Грушевський Михайло Сергійович

Лїтом пішла велика трівога, бо татарська орда рушила ся під Білгород і сподївались її знову на Україну. Король скликав загальний похід. Але Татари, здаєть ся, не прийшли — принаймнї нема слїду якогось значнїйшого нападу ⁶⁴). 1528 рік записав ся дрібним нападом Татар на Поділє — їх ватага коло тисячі коней погромлена була польськими жовнїрами під Камінцем ⁶⁵), а при кінцї — походом під Очаків старост з коронної й литовської України, але сї козацькі походи я загалом лишаю на пізнїйше. В Криму тодї йшли усобицї між потомками Менґлї-ґерая (вони потягнули ся з перервами аж до 1551 р., коли вирізано всю родину Саіб-ґерая і ханство взяв в свої зелїзні руки Девлєт-ґерай). Оден з претендентів Іслам-султан шукав помочи и захисту на Українї, і обовязував ся навіть стерегти

українських границь ⁶⁶). Отсї кримські усобицї були, мабуть, причиною деякого ослаблення татарського натиску в сих роках, хоч і не запевняли, розумієть ся, спокою Українї ⁶⁷). Сойм 1529 р. під вражіннєм страшних спустошень 1526 р. і нових трівожних вістей, ухвалив нові кредити на утриманнє війська. Нападів того року не чуємо. Пани з України зате вчинили з пограничним військом новий похід на Очаків, але він скінчив ся дуже плачевною катастрофою — військо польське згинуло в сїй експедиції. Ждали з тої причини нового нападу Орди, але обійшлось ⁶⁸). Аж 1530 р. в осени, як толкували — наслїдком вістей про смерть старого сторожа литовських границь кн. Острозького, Татари напали на литовську Україну; але на Волини погромив їх Константинів син кн. Іля, а воєвода Немирович з кількома иньшими князями гнав ся за Татарами аж до Днїпра й багато їх побив. Була то одначе дрібна ватага татарська ⁶⁹). Грізнїйший був похід волоський під кінець того року: він зайняв Покутє, пробував здобути Камінець і Львів, і як я мав нагоду згадувати — знаходив певну прихильність серед Русинїв ⁷⁰).

Примітки

¹) Див. т. IV ² с. 318-9.

²) Перегляд нападів 1482-1506 рр. див, в т. IV ² с. 326-334.

³) Pulaski Stosunki z Mendli-girejem, док. 84.

⁴) Див. т. IV ² с. 327.

⁵) „За панованя славної памяти Александра короля є. м. самъ єго милость персоною своєю господарскою со всею землею литовскою рачилъ тутъ до Браславля приЂзджати и оный замокъ своимъ накладомъ и людми литовскими, которыхъ зъ собою мелъ, велелъ при собЂ заробити — 'Zr'odla dziejowe VI с. 117. Лїтопись т. зв. Биховця (Полн собр. лЂт. XVII с. 554-5) оповідає се так, що Олександр ішов властиво походом на Волощину по умові з братом, але що пани-рада спротивились тому походу й не хотїли перейти р. Богу, то Олександр мусїв зайняти ся відбудованнєм браславського замку. Оповіданнє се, в тій формі, як маємо в лїтописях, без сумнїву, розмальоване в панських кругах, і Каро мав всяке право відкидати сю історію про спротивленнє панів під час походу (Geschichte Polens IV с. 135-7). Завважу, що місцева браславська традиція кладе се на трохи ранїйші роки, нїж молдавська кампанїя 1497 р. — десь на самі початки Олександрового пановання (Архивъ VII. II с. 19-20, пор. 'Zr'odla dziejowe VI c. 117.

⁶) Виказ дарунків див. в публїкації: Литовскіе упоминки татарскимъ ордамъ, вид. Д-Запольский, с. 52-74.

⁷) За в. кн. Олександра ішла мова про 10 тис. золотих річної дани; Жиґимонт пробував виторгувати і знизити її до 5-6 тис., покликуючись на те, що його дорого коштує удержаннє в неволї Менґлї-ґераєвого ворога і страшила Шах-Ахмета (про його див. т. IV с. 333) — инакше сказавши просив знижки за сю гречність (Пулаский док. 107). Але Менґлї-ґерай не поступав, і кінець кінцем прийшло ся згодити ся на річну данину 15 тис. золотих.

⁸) Перипетії сих переговорів у Пулаского Stosunki c. 123 і далї. Ханське потвердженнє трактату й присяга тамже ч. 145 і 146.

⁹) 'Zr'odla dz. VI с. 29.

¹⁰) Децій с. 34, Рус.-литов. літоп. Познанський кодекс с. 346, Стрийковский 344 і 351, Бєльский с. 940, 949-50.

¹¹) Ваповский с. 86.

¹²) Кореспонденція в Acta Tomiciana I ч. 78-82.

¹³) Acta Tomiciana I

ч. 98-9.

¹⁴) Децій с. 47, Познанський кодекс с. 346, лист Жиґимонта у Пулаского ч. 116 й ин.

¹⁵) У Пулаского док. 120.

¹⁶) Поборовий унїверсал в Corpus iuris polonici ч. 54, пор. Ваповского с. 100.

¹⁷) Кореспонденція в Acta Тоmісіаnа І ч. 136 і далї.

¹⁸) Ibid. ч. 204, 212.

¹⁹) Стрийковский II с. 362; про гіперболїзм сеї звістки Пулаский с. 158-9.

²⁰) Acta Tomiciana I ч. 240.

²¹) Zbior praw litewskich c. 115 (дата справлена у Любавского Сеймъ с. 189).

²²) Кореспонденція в Acta Tomiciana I ч. 250-2, 260-3.

²³) Ibid. ч. 271, пор. II ч. 6.

²⁴) Acta Tomiciana І ч. 303: accepimus nuncium, quod Palossz circa Owrucze nonnihil Tartaronum profligavit. Згадка про Овруч не лишає сумнїву, що тут мова про Сенька Полоза (Полозовича), що в 1510 р. звісний як намістник овруцький (Бонєцкий с. 252).

²⁵) Acta Tomiciana II ч. 6.

²⁶) Реляція Кшиского в Acta Tomiс. II ч. 64 й иньші листи тамже; Ваповский с. 106-8; Познанський кодекс с. 346 (за Ваповским); Децій с. 59-64 (він признає сїй побідї великий моральний вплив на Поляків).

²⁷) Acta Tomiс. II ч. 15, 79, 80, 81.

²⁸) Pulaski док. ч. 133.

²⁹) Acta Tomiс. II ч. 88.

³⁰) Див. т. V с. 329.

³¹) Acta Tomiciana II ч. 226, 276, Пулаский (витяг з листу) с. 192

³²) Децій с. 101, Ваповский с. 136-7, Бєльский с. 986.

³³) Децій с. 119, Ваповский с. 141-2, Бєльский с. 989-90.

³⁴) Децій с. 131-2, Ваповский с. 144 і 146-7.

³⁵) Acta Tomiciana IV ч. 221: ut homines finitimi se in custodia continerent et ad arces transportarent, impossibile enim fore tantam multitudinem et familiam a se posse retineri, quin huc excurrat et predetur. Пор. ч. 265.

³⁶) Acta Tomiciana IV ч. 258, 261, 267, 270, Ваповский с. 153.

³⁷) Corpus iuris polonici ч. 192-194, пор. Ваповский с. 153.

³⁸) Ваповский с. 157.

³⁹) Реляція Томіцкого — Acta Tomic. V ч. 76, також королївські листи ч. 71-2, 73, Ваповский ч. 159-162.

⁴⁰) Acta Tomiciana V ч. 78 i 81

⁴¹) Витяг листу у Пулаского Machmat-Girej c. 320.

⁴²) Acta Tomiciana V ч. 109 (с. 113), 110.

⁴³) cum toto suo comitatu ac nobilibus et plebeis, quos ipsi educere poterint.

⁴⁴) Corpus iuris polonici ч. 232.

⁴⁵) Pulchris et compositis verbis — Acta Tomic. V ч. 283.

⁴⁶) Acta Tomiciana V ч. 284 (qualiter ingens vis Tartarorum fl. Dniepr transnatavit et stationes suas ab hac parte illius fluvii collocavit expectans opportunitatem, ut dominia et terras nostras Podolie, Russie aggrediatur).

⁴⁷) Ваповский c. 172.

⁴⁸) Ваповский с. 182. Витяги з невиданих литовських актів у Любавского Сеймъ с. 221.

⁴⁹) Acta Tomiciana VI ч. 20, 72, пор. ч. 107 і 177 (с. 197).

⁵⁰) Ваповский с. 186-7, Бєльский с. 1022, Corpus iuris pol. ч. 264.

⁵¹) Acta Tomiciana VI ч. 107 i 177.

⁵²) Див. т. V c. 329.

⁵³) Acta Tomie. VI ч. 109.

⁵⁴) Ваповский с. 191, пор. Acta Tomiciana VI ч. 226, 257, 267 і VII ч. 21, 29, 44 (згадки про торішнє спустошеннє Руси).