Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Перший виліт сеї качки зазначився здається в отсій звістці Пражмовского, в листі 20 січня: “Вчора прибіг гонець від хана татарського, в яких справах — ще того секрету не відкрив, але догадуються, що по гроші, або по проценти (po interes od nich), і така теж чутка (так!), що має просити короля, аби велів козакам Запорізьким на море”, л. 261.

⁵) Польські справи, 1650 р. ст. 3.

⁶) Реляція з 5 березня в XVI т. львівських Жерел с. 74-5.

⁷) Тамже с. 78-9, реляція з 16 квітня.

⁸) Жерела XII с. 127: депеші царгородського посла Реніґера з 29 січня.

⁹) Жерела XII с. 128 — реляція з 20 лютого.

¹⁰) Жерела XII с. 128-9.

МОСКОВСЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ ПОЛЬЩІ, ПОРАДИ КИСІЛЯ, ПЕРЕГОВОРИ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ, РОЗМОВИ

КОЗАЦЬКИХ ПОСЛІВ З МОСКОВСЬКИМИ В ВАРШАВІ, ВІСТИ З УКРАЇНИ, З МІСЯЦЯ КВІТНЯ, КОЗАЦЬКИЙ ПРОЄКТ ПРАВОСЛАВНОЇ ЛІҐИ, НЕРІШУЧІСТЬ МОСКВИ, ВІДНОВЛЕННЄ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ.

Раптом в сі пляни врізався московський ультіматум польському урядові. Московське посольство, що прибуло до Варшави в місяці березні для потвердження "вічної згоди”, цілком несподівано поставило неймовірні домагання. За образи царської гідности, нанесені їй помилками в титулах, в писаннях до московських урядів, і нечемними висловами в ріжних книгах, друкованих в Польщі, посли зажадали смертної кари на сих провинників, 500 тис. червоних за безчестє, і повернення Смоленська та иньших земель забраних від Московського царства підчас "Смутного часу", — инакше Москва вважатиме згоду за розірвану і не тільки сама повстане на Польську корону, але й підійме на неї козаків, Татар і Турків. На доказ реальности сеї погрози посли показували листи Хмельницького писані до царя, аби Поляки знали, що він шукає царської протекції, і натякали, що за Хмельницьким стоїть також Швеція і Семигород ¹).

Польський уряд на се відповів, що він не вірить, аби такі абсурдні і негідні домагання могло поставити царське правительство: се мабуть посли від себе видумали, нехай вони почекають в Варшаві, поки королів гонець побуває в Москві й довідається, чи дійсно їх слова відповідають поглядам їх правительства ²). Се був дуже зручний маневр, і сю проволоку польський уряд зручно використав для того, щоб підтяти московському правительству всяку можність пуститися на воєнну дорогу. В сій справі, між иншим, запитано гадки воєводи Кисіля, як спеціяліста в справах московських і українських: лист від самого короля йому вислано одночасно з висилкою гінця до Москви — в вербну неділю, 10 н. с. квітня він був уже в руках старого воєводи, і той дуже схвильований таким знаком уваги і довіря відбув зараз же нараду з своїм найближчим товаришом, київським каштеляном Максиміляном Бжозовським. Сам будучи дуже хорим, негайно виправив Бжозовського до Хмельницького: відводити його від Москви, а королеві виписав в сій справі довгий меморіял, висланий другого ж дня і захований в ориґіналі в збірці Чорторийських. Не переказуючи в деталях сеї многословної писанини, я спинюсь на деяких більш інтересних для нас моментах. Кисіль вважає ситуацію дуже поважною, і рішаюче значіннє надає позиції в ній Запорозького війська, инакшими словами — позиції Хмельницького. “Коли Москва вже порозумілася з Шведами і з иншими, що нас тепер тиснуть, то се тяжка небезпека; а розум каже, що вона не приїздила б з такою вибагливою місією і такими небувалими і тяжкими вимогами, коли б не обміркувала б і не орґанізувала б проти нас війни. Але коли вони мають (порозуміннє) з Шведами, а Порти(!) — Кримська і Чигиринська зістаються при нас, Біг з нами!” — Можна ще як раз повчити Москву розуму і на ній здобути реванш за всю пережиту неславу Польщі. Порозуміннє Москви з Шведами не може бути дуже твердим, між ними зістається старе суперництво, і Кисіль радить королеві постарати ся як-скорше закінчити переговори з Швецією, що велися про ріжні спірні справи. Вислати посла до Криму і забезпечити собі приязнь Орди. Але головну і негайну увагу звернути на козаків. Кисіля непокоїть, що саме поїхав до Хмельницького якийсь московський гонець, — отже треба спішити, щоб не дати себе випередити. Не думає, щоб Хмельницький мав охоту зломити недавню присягу королеві — адже не перший раз його пробують спокусити. Бжозовський визондує його, а король тим часом нехай вишле до нього, Хмельницького, листа такого змісту, що він складає заспокоєннє України на них двох: на Хмельницького і Кисіля (минаючи Потоцкого, значить) — нехай вони про се подбають, а вже польське військо на Україну не піде, буде затримане на теперішніх позиціях — аби тільки Хмельницький витрівав в заявленій вірности. Одначе в двох справах треба доконче вдоволити українську сторону: гостро заборонити "шарпанину” з польської сторони ³) і зробити кінець порушенням даних обіцянок в реліґійній справі ⁴). Українську масу Кисіль уважає — як ми вже бачили — знеохочено до польського режіму безповоротно, але з козаччиною, то значить, — з її правлящою старшиною, він уважає можливим прийти до порозуміння — коли тільки піти на зустріч її вимогам: їй до Польщі ближче як до Москви.

З Москвою Кисіль радить пробувати дійти порозуміння, коли ж не вдасться — йти на війну, і зараз рушити кілька козацьких полків на Сіверщину, щоб не допустити на українську землю московського війська: инакше все Задніпровє, себто його селянська і міщанська маса, спалахне бунтом, з котрим не можна б було дати ради ⁵).

Перед

самим Великоднем прийшов до Кисіля новий лист від короля в тій же справі, з ріжними плянами і побажаннями, як треба використати воєнні сили і дипльоматичні пляни Хмельницького — на хана, на Ракоція і т. д., і Кисіль не чекаючи повороту Бжозовського виписав гетьманові шумного листа від себе, прохаючи прибути до нього до Київа на нараду, з огляду на ріжні нові питання порушені королем. Широко і гучно росписувався про боже провидіннє, що чуває над Польщею й її королем, і викриває та в-нівець обертає змову ворогів, спеціяльно Москви, що бажаючи взяти реванш за понесені утрати шукає спільників против Польщі, підбиває Шведів, Ракоція і т. д. Кисіль нагадує гетьманові, що Ян-Казимир — його креатура, грубо висловлюючись, і він певно не схоче лишити його без підтримки в трудній ситуації ⁶). Король рахує на нього і просить Кисіля йому написати, щоб гетьман від себе написав ханові і використав посольство Ракоція, що за відомостями короля мав бути тепер у гетьмана. Кисіль вважає крім того потрібним порадитися з ним про оборону сіверського пограничча від можливого московського наїзду, і не можучи через недугу приїхати до гетьмана, просить як найскорше “зблизитися до нього” — “хоч на провідну неділю з великодним колачем, хоч коли ваша м. зможеш прибігти”.

Можливість повоювати Москву він представляє незвичайним щастєм для козаків, впадаючи в їх добичницьку псіхольоґію:

“Зглянувся Біг на нашу бідну Русь Україньу ⁷), на голоту, на те убожество, що блудить, ходить, а самі вже не знають куди: всюди голод! Поживляться там, дасть Бог, бо ж він свідком, що ніхто у нас не мислив про ту війну, ані не бажав її — поготів король й. м., але коли пани осударі ⁸) важилися під нами рів і яму копати, присягу зламавши, — самі в ній будуть, дасть Біг. Сього нам треба було ⁹), аби своя земля утишилася досконально, та свої рани залічила і недостатки спомогла, а війська польські і запорозькі, забувши як дома себе кривавили, спільно на спільного неприятеля ¹⁰) сили обернули. Чи змордується військо далеким походом? Чи там переправи? Чи трудність яка? Все дома! Можу то на закінченнє написати: Ласкав пан-Бог на ваш-мосці, і як почав пістувати, то до кінця пістує. Журивсь-єси в. м. сам з собою, думав завше над тим, як би то королеві й. м. і вітчині нагородити, що та нещасна свара ущербила, — аж тепер пан-Біг дає оказію" ¹¹).

Хмельницький не поїхав до Київа — побаченнє його з Кисілем відбулося в Черкасах, в місяці червні; в Київі по недавніх заворушеннях йому мабуть не хтілось показуватись. Але перед Бжозовським і він, і старшина, очевидно, не пожалували запевнень в своїй повній готовости йти на Москву разом з Татарами, як то собі бажав король. Таку звістку, очевидно, привіз від них Бжозовський. 26 квітня сповіщає він короля з Київа, що неважаючи на недугу, яка тримала його в ліжку, він сповнив дорученнє, одержане від “старшого колєґи”, воєводи Кисіля, як міг найкраще, згідно з даною інструкцією ¹²). Але на жаль — звідомленнє про всі подробиці льояльно лишає свому старшому колєзі — а його звідомленнє досі незвісне. В депешах нунція є тільки коротка згадка, з слів канцлєра Осолінького,в середніх днях травня про дуже сприятливу відповідь козацького війська на польську пропозицію ¹³).

В цитованім вище листі до Кисіля з 26 травня (очевидно 5 н. с. червня) гетьман повідомляв його, що він уже давніш чув від хана, що той рад стати разом з ним “против неприятеля королівського величества” (царя), коли буде потреба, і тепер знов отримав від нього листа з потвердженнєм ¹⁴).

Докладніші відомості надійшли від воєводи Кисіля на підставі розмови його самого з Хмельницьким на сю тему в Черкасах в середині червня. Маємо також витяг з тих переговорів ¹⁵).

На пропозицію післати від себе до хана — щоб Татари помогли Польщі на Москву, Хмельницький, мовляв, обіцяв се зробити, і певний, що Орда піде — коли не сам хан, то брат його нуреддін-султан, бо так умовлено у них, що коли Хмельницькому буде треба, він прийде з усім військом. Але добре було б, щоб король як найскорше від себе післав до хана і запевнив собі поміч Орди спеціяльним приреченнєм (очевидно — з відповідними дарунками), бо Татари жадні — треба запобігти щоб їх Москва не перетягла подарунками до себе.

Що до самого пляну кампанії радив напасти там де Моравський шлях притикає до Сівери — се зветься Свина дорога. Польське військо непотрібне — наробить великого галасу; досить буде з сеї сторони козаків з Татарами, які швидко можуть зібратись, — мусить тільки бути запевнена безпечність: домам, жонам і дітям козацьким. Але се може бути не скорше як з початком жнив, коли Орда коней випасе, скорше не піде. До того часу треба затримати московських послів — аж все буде готово.

Взагалі зробив на Кисіля вражіннє повної готовности і щирости для короля, і він знову радить королеві показати йому всяку честь і ласку: прислати дарунок, лист від королеви, заманіфестувати прихильну політику в справах реліґійних і под.