Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
14) Так в поль., в нiм. zwey Rittw"agen von Fichten-Holz.
15) Нім.: die meisten allerhand Gattung, пол.: wiecey holoty.
16) Так звався струнний струмент, вживаний мандрівними сербськими співцями-музикантами.
17) Так в поль., нім.: wie ein Wolff in Gestrauch.
18) salva venia.
19) Так поль., в нім.: Iohaunes in eodem.
20) Йорґа думає, що се мова про Караґез, маріонеткову комедію.
21) Нім. zur Copulation.
22) Piiac dimna tabake: одні се поправляли на “курячи”, инші толкували,
23) В нім. титул dumna прикладається тут і далі до дружини Василя, в пол. до Розанди.
24) Так в поль., в нім.: dem ungeschickten und unbeh"obelten groben lumpenen Kerdel.
25) В нім.: “і поцілував свою молоду”.
26) У Твардовского: “не був він неприємний господарівві, що в вільній хвилі вчорашніх своїх розплетин казала собі співати руських пісеньок про нього” (с. 77). В кількох місцях коротше і бідніше оповіданнє Твардовского збігається дуже близько з наведеною ширшою аномінною повістю.
27) szpetne, в нім.: hessliche, grawliche weiber.
28) giermakach.
29) Німецький перекладчик дві остані фрази зрозумів як слова Тимоша.
30) Posaun-велика труба, бас.
31) Очевидно “польське” тут в противставленю до “волоського”, означає просто “своє”, що могло бути так само польським як і українським.
32) Так поль., в нім.: die denn wie das Vieh in Morast sich herumb warffen, вовтузилися як худоба в болоті.
33) Нім.: Karpicza.
34) kiepstwo, пізнішою рукою зачеркнено і виправлено: blazenstwo.
35) Пол.: pryiemneysze, нім.: pysznieysze.
36) Поль.: kozaczka.
37) Gdzie actum est de fortuna et integritate mlodej panny.
38) Се місце вказує, що автором був котрийсь з дворян господаря нижчої катеґорії; тим пояснюється, що він спиняється виключно на чисто зовнішніх подробицях (відмінно від другої реляції, що зараз наведу).
39) kobierzec.
40) В нім. коня дарують мультанському послові, потім наступає прогалина, і в звязку з тим ріжні непорозуміння в перекладі.
41) День сходиться з калєндарем.
42) Радивил, переказавши за сею повістю ріжні вияви козацької некультурности заважає: “Так довершився сей акт крайнього варварства; відраховано 50 тис. талярів, карету на 6 коней і ріжні футра, і сей політичний свояк (politicus affinis) поїхав до дому, лишивши великий жаль господареві, що против волі дістав такого недолугого зятя”. Кілька подробиць має бути в книзі Bisaccioni, Historia d. guerre civili, Venetia 1655, котрої я досі не міг добути.
43) Вид. Коґальничану с. 321-2, останньою фразою переказую слова Костина скорочено.
44) Hurmuzaki Documente IX. І. ч. 26=Жерела XII с. 186. Валахія тут названа Moldavia, Волощина-Молдава часто зветься Valachia, а Мунтяни-Валахія зветься Moldavia в латинських, німецьких та італійських писаннях.
Се оповіданнє війшло потім до Theatrum Europaeum c. 229.
45) Польські справи 1652 р. ст. 1-б л. 61, ориґінал.
46) Жерела XII с. 188.
47) Gazette de France y Шайнохи с. 319: звістка з того ж 15 листопада.
48) Навпаки нунцій в січневій депеші, переказуючи чутки, що Хмельницький хоче заволодіти Волощиною, завважає, що Хмельниченко стоїть осторонь від батька через деякі приватні непорозуміння-мабуть з огляду на жінку не хоче підіймати зброї проти свого тестя, молдавського господаря- Жерела XVI c. 164.=Hurmuzaki Dokum. IX. l
МІРКУВАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ОЖЕНЕННЯ ХМЕЛЬНИЧЕНКА З ЛУПУЛІВНОЮ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПЛЯНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ЛУПУЛА НА ВАЛАХІЮ І СЕМИГОРОД, ЗИМОВА ПОДОРОЖ ТИМОША ДО ТЕСТЯ.
Натомість на всі боки дебатовано можливі наслідки події, укриті під нею пляни т. д. Воєвода Кисіль снував такі гадки на сю тему в своїх Суходолах, і викладав їх п. стражникові коронному:
“Що досі нема ніякої вісти від п. Зацвіліховского, причина тому та: приноровлюються до себе і перетягаються новоспряжені воли. Не може бути инакше, тільки або так, що Хмельницький буде господарів (підпаде впливові господаря), або господар Хмельницького. Тому я давно хотів з ним (господарем очевидно) поконферувати, завчасу забрати його в наші руки і через нього і Хмельницького привести до розуму (rаtіfiсаre) і хочби потиху привязати до нас якоюсь бенефіцією. Коли вже тепер так сталось, треба вжити способів, щоб не дати їм перехилитися на поганську сторону-бо то вже була б крайня небезпека для нашої вітчини. Я мав відомість від ксьондза канцлєра, що й. кор. м. призначив когось до господаря волоського; але ми тут (на Україні очевидно) скорше могли б домацатись, чого нам сподіватись, а чого боятись-бо там не домацаємось. А нам перед усім то треба знати, чи не з наказу Турецької Порти та приязнь сталась. Бо коли наказано, то легко зміркувати, який спокій собі можна обіцяти, і чий Хмельницький. Мині здається, що тепер в Ясах і в Чигрині не про инше мова тільки про те, як зробити молодого вартим сього подружжя 1), і коли навіть будуть удавати замиреннє, то мусить тут щось нове народитись. Бо цілком річ неправдоподібна, щоб узявши господарівну, він (молодий очевидно) вдоволився козакуваннєм та питтєм горілки в Суботові 2). Тому тепер не про козацькі претензії думати, а сподіватися нових концептів в чімсь иншім, і готуватися нам або на домову війну, або на заграничну. І коли б Бог дав оказію і схотів післати нашій вітчині добрий фрукт,-я хотів би випровадити війну з вітчини і через сей звязок вернути хочби Волоську землю-хочби нібито ми робили (сю інтервенцію) в інтересах господаря і його зятя. Бо коли, не дай Боже, і за Дністром і над Дніпром (запанували б козаки), вже трудно було б щось порадити,-хіба йти нам на останній риск (на рішучу війну: пан або пропав) 3).
Як бачимо, дуже обережно (бо страшно було старому політикові, що доживав свої останні дні, аби його пропозицію знов не зрозуміли як якесь спеціяльне “руське лукавство”), Кисіль висловив бажаннє, щоб Польща прийняла під свою протекцію сей новий династичний звязок, коли не вміла йому запобігти. Трактуючи Лупула як свого вірного і випробованого союзника, аби робила привітну міну і виявляла охоту сприяти династичним плянам його-що стали заразом дипльоматичними плянами Хмельницького. Тим способом, мовляв, вона могла б утримати під своїм впливом ті задністрянські володіння, що Лупул з зятем уже мали, або наново придбали б. Се краще ніж би вони стали фронтом проти Польщі й шукали опертя в Туреччині против неї.
Анальоґічні ідеї, очевидно, ходили в голові Януша Радивила, коли він, можливо в формі обміну привитаннями між новими шваграми, прислав своє посольство до Чигрина, виявляв заінтересованнє до фамільних інтересів своїх нових козацьких свояків, готовість їм служити, і в першу голову-помогти замиренню їх з Річпосполитою. королем і шляхтою. Ми не знаємо тексту чи докладнішого звідомлення з сього першого його посольства в місяці жовтні: те що читається в московськім протоколі посольства Сам. Богдановича і тов., дає тільки далеке поняттє про нього. Його треба скомбінувати з пізнішим матеріялом, особливо з пунктами переказаними від Радивша Лупулові перед Берестейським соймом 1653 р., де ясніш виступають політично-династичні пляни: піклуваннє про те щоб фамілійні пляни Хмельницького й клясові інтереси старшини, так само як новий династичний звязок українсько-молдавський, опинилися під протекторатом Річипосполитої, а не в опозиції їй 4).