Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

²) Далі я сі етікетальні повторення пропускаю.

³) Памятники III с. 169.

⁴) Універсал у Ґоліньского, ркп. Осол. 189 л. 608. У Величка за браком докладнішої дати в його джерелі, сей ковельський збір перенесено на осінь, зараз після сойму, і військо стоячи під Ковелем до Пилипівки, нарікає на голод і брак плати, с. 69.

⁵) Вістун Торопчанин оповідав на допиті 18 січня, що чув за кордоном: Військо польське і литовське стоїть против Б. Хмельницького і козаків в обозах в Бобруйську і Речиці, сам гетьман Радивил в Петрокові; Хмельницький з козаками в обозі в полі коло Білої Церкви, а син Б. Хмельницького стоїть обозом з другої сторони (де саме,

вістун забув). А як ріки стануть, так польські й литовські люди зараз підуть на обоз Б. Хм., хочуть дати йому й козакам бій, щоб нинішньої зими з козаками покінчити (розвестися).-Польські справи 1653 р. ст. 1 л. 104.

⁶) Mosci panie starszy і ze wszystkim woyskiem Zaporowskim, звертається він на початку до Хмельницького-Памятники III с. 171.

⁷) Отже Хмельницький посилав якісь супліки королеві після свого посольства на сойм; се потверджує звістку нунція про лист від Хмельницького- вище с. 486.

⁸) Жерела XVI с. 165.

⁹) Memoriale під місяцем лютим.

¹⁰) І с. 360-1.

¹¹) Описує се Твардовский с. 83.

¹²) Альбр. Радивил записує сей похід під місяцем лютим, хоч він відбувся в березні-квітні, очевидно з огляду на дату наказу про наступ.

¹³) Теки Нарушевича 147 ст. 87-98.

¹⁴) Жерела XVI с. 165.

¹⁵) Жерела XII с. 191.

ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В БЕРЕЗНІ 1653 Р., КРИМ І ПОРТА, ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В БЕРЕЗНІ 1653 Р., ОБЛОГА МАНАСТИРИЩА, ЧАРНЄЦКИЙ І БОГУН, МОБІЛІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКИХ СИЛ.

Тим часом коронне військо, згідно з королівським наказом присланим гетьманові С. Потоцкому з Жиґмонтом Скаршевским, в другій половині березня рушилося з своїх становищ і почало позгортувати свої операції. Маємо про них кілька відокремлених звісток, які в сумі дають доволі виразний загальний образ.

Хронольоґічно починає сю серію звісток оповіданнє Єрлича про польський рейд на київсько-волинськім пограничу. 13 березня роз'їзд польського полку п. Ґурского, що зимував в Корці і волости Корецькій, триста чоловіка, в ночи напади на Коростишів, де стояли залогою три сотні козаків-там і зимували. Роз'їзд вхопив сотника з Білої Церкви Гребінку і з ним три корогви, двох убито, “шубравство” (наволоч) вирубали-“кількасот чоловіка”. За тими наїздниками того ж часу кварцяне військо-легкі хоругви козацькі рушили з Волини на Україну і пішли під Паволоч.

“З Паволочи військо пішло під Кальник. Довідавшися, що зрадник Богун, полковник браславський з уманським полковником зібрали військо в Манастирищах і мають з собою, як говорилося-коло шести тисяч, гетьман вислав на них польське військо, котрого було до 8 тисяч, під начальством Чарнєцкого і Маховского. Заставши козаків в Кальнику, вони дали їм битву, а ті не витримавши в ночі утікли до Балабанівки, а звідти з людьми з инших місточок пішли до Манастирищ. Не давши й тут битви в полю Полякам, замкнулися в місті. Зібралося там “поспільства” до 70 тисяч і стали боронитись. Наше кварцяне військо побачило, що за валами і палями не можуть нічого їм зробити, а тільки поносять утрати: забито татарського ротмистра Челебія і чимало товариства. Тому позсідавши з коней з кількох сторін кинулися на штурм і опанували місто. Тоді зрадники кинулись до замку, а инші хто куди міг. Вирубавши місто (жовніри) запалили його. Казали, що Богуна підстрелено, і він з кількома втік, а уманського полковника забито; але був близький смерти і пан Чарнєцкий, бо йому рота прострілено з самопалу”.

Сю на гарячім сліду зроблену записку (в сім наїзді між польськими вояками поліг брат мемуариста) доповняють піздніші історичні оповідання про різню в Погребищах і облогу Манастирища-до них я зараз перейду, а тут наведу припадкову звістку про сей коростишівський рейд, з донесення

конотопського протопопа Мировицького путивльському воєводі Хилкову:

В неділю четвертую поста ¹) є. м. господин отец митрополит києвский прислал мнЂ весть попом тым что укусус к нему возил, так пишет ко мнЂ, що Ляхи ис козаками задор чинят, и пан Маховскій в ночи впавши в мЂсто Коростиєв там козаков и людей (и священников вистинал, и в ВойташевцЂ и в Вилии и по розных мЂстех залоги козацкии побили ²).

Мабуть про перші стадії сього рейду згадує Хмельницький в листі до царя, 2 н. с. квітня, висланім з Бурлієм і Мужилівськім, говорячи про віроломство Ляхів, що замісць обіцяної комісії зрадливо перейшли границю в 15 тисячах війська і кільканадцять городів спалили, людей вирубали, церкви понищили і духовних замучили ³).

Виговський з сього приводу дав потім такі пояснення: “За два тижні до великодня ⁴) напали крадькома ⁵) п. Чарнєцкий та полк. Маховский з 15 тис. війська; вирубали і випалили гетьманські ⁶) городи: Погребища, Борщагівку. Манастирища, Немирів, Кальник, Балабанівку, та ріжні містечка, котрих імен не памятаю ⁷), під тими городами п. Чарнєцького ранено, одного ротмистра вбито і богато людей побито” ⁸).

Досить докладна реляція в Tneatrum Europ. Передова частина королівської армії в числі 14 тис. кінного війська здобула приступом Погребище, Борщаговку, Кальник і Ілинці, вирубала все що було і спалила міста, забрали богату здобич і господарювала як хотіли, бо побунтовані селяне, захоплені таким несподіваним нападом тікали як могли, лишаючи королівському війську всю пограбовану здобич. Але в Монастирщу козаки боролись неймовірно, і хоч за третім приступом корол. війско його здобуло, але стратило 600 найкращих своїх вояків, побитими і пораненими. Неприятеля побито на 8 тис., між ними полковники: уманський Грошенський (!), а черкаський (!) Богун хоч і пострілений в плече, заложився в замку з найкращими козаками, і так як Полякам то так дорого коштувало, вони відступили до Липовця; а Богун скориставши з сеї оказії з усіми козаками вийшов. Поляки ж розіслали скрізь сильні роз'їзди, щоб нагнати більшого страху на неприятеля (413).

Про операції на Поділлю доводі глуха звістка у Єрлича-як то полк Петра Потоцкого, під проводом Кондрацкого-як зараз побачимо-пустившися з Камінця понад Дністром, “громив розбійників”: “кажуть, що згинуло їх до 4 тисяч, а з жовнірської сторони погромлено хоругов волоську; але потім кварцяне військо, поправившися гонило за опришками аж до Дністра: розбійники втікли за Дністер, а наші за ними, і тепер тримають їх в облозі в окопах”.

Фіналом може служити отсей лист камінецького урядника Конажевского до гетьмана Потоцкого з 19 квітня (подаю з нього дещо в скороченню):

Несправедливо обмовив хтось перед в. м. пана Кондрацкого, ніби то він не виконав того, з чим був післаний від в. м. на Подністровє, і відступив з призначеного йому місця. Навпаки, маючи таку малу горстку людей, він тримався як годиться чесному кавалєрові. Мавши стільки неприятельських нападів щодня ставився він мужно й одважно, так що неприятель, хоч і з великою силою, мусів уступитися в замішанню і немалою шкодою! Тепер ото пробуючи трохи не останніх сил, неприятель подністрянський вдарив на ту горстку людей, що лишилася з ним, щоб їх знищити; але Бог дав, що й ту купу він побив на толову й самого її ватажка, якогось Вонденка-що був найбільшим бунтівником всього Подністровя, він зловив і мав відіслати в. м. Та хоч і тепер досить він доказує, але при такій відвазі міг би й більше зробити, коли б були прийшли хоругви, призначені до його полку; але ні одна не прийшла йому в підмогу, крім тих, що давно були. Люде князя Дмитра (Вишневецького), не дійшовши п. Кондрацкого, пішли назад, не знати з якої рації. Навіть і Волохи, що були з ними, утікали до Волощини, довідавшися про тамошнє замішаннє; але він їх догонивши добре скупав (nadplawil) в Дністрі ⁹).