Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
На устних розмовах з дяками в Москві Тетеря і товариші дали такі інформації про ситуацію в момент їх виїзду.
Тетеря перед виїздом був разом з “гетьманським сином” у війську висланім против Кримців; тоді воно стояло між Уманню і Корсунем, в нім зістався гетьманич Юрий. Між Корсунем і Браславом, під Баланівкою стояв полковник Зеленський; він посилав на Кримпів під'їзди, і його козаки богато Кримців побили й забрали в полон. Але довідавшися про його малі сили Кримці кінець кінцем обложили його під Баланівкою, а на головне військо, де був гетьманич, вони не пішли. В дорозі вирубали два містечка: Ямпіль на Дністрі і Косницю. Сам хан пішов на Браслав, і гетьманич почувши про се теж рушив туди. Мабуть прийшло у них до бою. Про те що Кримці мали зійтися з Поляками, були поголоски, але чи зійшлися вони справді-не знати. Турецьке військо прийшло було на Дунай, і збудовано для нього міст, але коли
Розглянувши привезені листи і обміркувавши дані інформації дяки повідомили гетьманських послів, що царське військо буде післано-але при тім поставили такі питання. По перше-чи се військо не буде терпіти недостатку в провіянті-бо з собою воно запасу везти не може.
По друге-чи посли знають певно, що козацьке військо зійшлося з Татарами? були у них бої? може вони хутко розійдуться? Бо треба вважати, щоб не трудити даремно царського війська!
На перше питаннє посли відповідали, що врожай на Україні добрий, царське військо не буде терпіти недостатку-треба тільки написати гетьманові (до діскусії, що з сього приводу розвинулася в Москві ми повернемося далі). Що до стратеґічної обстанови поясняли: в момент виїзду було відомо, що татарське військо сходиться з козаками; про те як будуть розвиватися бої, гетьман обіцяв післати наздогін скорого гінця, але досі гінця не було, і посли з того міркують, що від Татар “ще ніякої тісноти нема”. 20 тисяч Запорізького війська рушило на Перекоп. Вони мали на меті сполучившися з Донськими козаками воювати кримські улуси”-себто зробити діверсію ханському походові на Україну 17).
Крім сеї воєнної справи Тетеря мав порушити перед урядом ріжні инші:
“Гетьман бє чолом цар. в-ву.: він уже в старости, а кождий чоловік не безсмертний, і проживши стільки літ хотів би душу свою перед смертю очистити. Турбує його, що тепер війна ведеться зразу з кількома державами; всяка війна кінчиться згодою, і нехай цар. вел. не думає, що гетьман хоч згоди прагне, а шукає війни і кровопролиття. Ні, гетьман і сам турбується тим, щоб дати християнству спокій і замиритися хоч з одною державою: хоч з польським, хоч з шведським королем.
“Велів також бити чолом, щоб вел. государ не памятав того, що він, гетьман, не прийняв був виленської комісії і мав що до неї сумніви, так наче б хотів (з Польщею) не згоди, а війни. Ні, гетьман комісії не приймав тільки тому, що Поляки на з'їзді поводилися фальшиво, і (здавалось йому), що комісія неправдива, тому що багатьом доводилося чути від Ляхів такі слова, мовляв царське вел. відступив їx назад Коруні Польській. А тепер, переконавшися з царських грамот, що комісія не має в собі ніяких лихих замірів (“комісія правдива”), і цар не має заміру віддалити (козаків) від своєї руки, Б. Хм. таким фальшивим, лядським словам уже не вірить і в усім покладається на царську волю. Чи схоче він замиритися з польським чи з шведським королем, (козаки) тому будуть раді і в нічім не противляться царській волі”.
“Тепер польський король прислав до гетьмана гінця перед своїм послом: чи прийме його гетьман чи ні? Буде послом Бєньовский. Коли гетьман Бєньовского не прийме, більше король до гетьмана в тій справі нікого не пришле. Гетьман відправив гінця з тим, щоб Бєньовский приїздив, і хутко його сподівається. А той гінець натякав, що король посилає Бєньовского з тим: коли цар і гетьман згоди з ним не вчинять, то Полякам прийдеться піддатися турецькому султанові, а тоді хоч плач-прийдеться їм воювати з гетьманом і з військом Зап. А як не піддадуться бісурменам, а цар з ними не замириться, то вони-кажуть-замиряться з Шведом, поступивши йому Прусію і Ґданськ. Через те гетьман і хотів просити царя, щоб з ким небудь замирився. А коли рішить замиритися-з польським королем чи з шведським,-гетьман пішле і від себе значних людей послами, щоб згоду з цар. вел. вчинено, так як цар собі бажатиме” 18).
На иншій конференції Тетеря з тов. ще до того додали: “Кримський хан післав через Молдаву до польського короля свого посла Дедеш-аґу з 30 особами-оглянути його війська: коли у короля військо велике, хан хоче разом з ним ударити на царських підданих, а коли мале, то хан хоче війти в союз з Шведами і Ракоцієм, знов таки щоб на них ударити. А причину дає таку, чому Москва в Вильні замирилася з польським королем не порозумівшися з ханом? Та Московська
Стараючися зрозуміти сі доволі таки плутані балачки 20), я уявляю собі провідні гадки гетьмана так. Перед усім, він виправдується перед царем з закидів зроблених йому Бутурлиним, що він має завзяток на Ляхів і не хоче з ними миритися, хоч би державна рація то наказувала. Ні, він не має завзятку тим більше що й не годиться се йому, як людині старій, що готується до смерти. Він повторяє своє старе переконаннє, що не можна вести війну одночасно з Польщею і з Швецією, треба з котримсь помиритися- як з Польщею, то нехай і з Польщею. Але в останній формі він все таки піддав цареві думку, що треба б добре обрахуватися-чи не краще замиритися з Швецією, так як козакам сього хотілось. Потім-з ким би не велися переговори: чи з Поляками, чи з Шведами, треба щоб в комісії брали участь представники гетьманського уряду як повноправні члени, і треба сеї справи не відкладати-щоб за зиму довести договір до кінця. Нарешті-гетьман виговорює собі такби сказати-право прийняти Бєньовского і вести з ним сепаратні переговори.
Крім того всього доручено Тетері купу персональних справ: мабуть не тільки те що заховалося в актах його посольства, а далеко більше. Іван Виговський післав з ним таку чолобитню цареві: “Будучи вірним підданим і т. д., чолом бю до лиця землі, щоб в. вел. пожалував мене маєтностями, що держав пок. Богдан Стеткевич каштелян новгородський, а тепер належать його доньці, котру я волею божою, а твоїм щастєм (!) за жінку собі взяв”. “Також за Костянтина брата мого і Павла Тетерю зятя мого до лиця землі чолом бю, щоб їм згідно з окремою чолобитною ласку показав-а ту ласку я сам і вони з усім домом нашим весь вік живота свого отслужувать будуть готові”... “І потім ще раз десятирицею чолом бю просячи всьому, що Павло Ів. Тетеря в. цар. в-ву подасть, істинно повірити і ласку свою в усіх проханнях показати” 21). На окремих листках маємо подані від Тетері реєстри: Дідичних маєтностей Стеткевичівських, щоб цар дав наказ всім своїм воєводам, аби вони ті маєтности передали в володіннє пані Виговської, а коли б не хотів дати їх, аби дав взамін їх инші, а крім того “в наддачу попустошених дібр Стеткевичівських” містечко Кадин з присілками, в воєводстві Мстиславськім-що належало Глібовичеві. Далі — реєстр маєтностей пана Івана Мещерина, тестя Костянтина Виговського-що просив собі сей Костянтин 22). Для себе самого Тетеря просив-переписати йому на перґаменті грамоту на міст. Смілу видану 1654 р., тому що вона зіпсувалася, як була закопана в землі 23), і т. д. Але що з приводу сього всього в Москві говорилося, відкладаю надалі-бо то вже було по смерти гетьмана, а тут я мав пояснити, з чим посольство було вислано, і тепер повертаю до ситуації перед Богдановою смертю.
Примітки
1) Ся фраза в ориґіналі (себто москов. перекладі) еліптична-Акты Ю. З. Р. XI с. 713.
2) В друк.: “ДнЂстр и Буг”, може розуміти й так: перейшов Бог і Дністер під Рашковим, але се менш правдоподібно.
3) Бєньовский мав подвійне імя: Станислав-Казимир.
4) “Кончее”
5) Мабуть в розумінню пограничних городів.
6) Мабуть треба розуміти: помирити Поляків з шведським королем і Ракоцієм.
7) В пер.: “миру того не отлучны”.
8) Козацькі себто.
9) Акты Ю. З. Р. XI с. 713-5, московський переклад, фразеольоґію його покорочую.
10) Акты Ю. З. Р. XI с. 751-8.
11) Тамже с. 725-6.
12) Звісний епічний вираз з українських величальних пісень (тепер колядок).
13) Тамже с. 759.
14) Тамже с. 760.
15) Тамже с. 740-2.
16) Тамже с. 711-2.