Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Подробиці капітуляції описує Пікарский, по гарячим слідам подій. Коли Чарнєцкий настояв, щоб негайно наступати і не пускати з очей неприятеля, “доки не перейде Богу”, і польське військо рушило на Чорноострівські позиції,-в дорозі стрів його післанець Ракоція з заявою, що Ракоцій хоче закінчити війну і готов дати всяку сатисфакцію. Тоді Чарнєцкий, підозріваючи, що се робиться тільки, аби вигадати час для переходу за Бог, поставив умовою, щоб неприятельське військо не рушалось і чекало приходу Поляків для переговорів, а тим часом повів далі наступ бойовим порядком-не питаючи дозволу гетьмана. На нові посольства поставив умови капітуляції і дав двогодинний термін для її оформлення. Жадав 2-х міліонної контрибуції для польського війська, харачу для хана, видачі всеї здобичи захопленої в Польщі, артилєрії, корогв, бранців, зрадників і т. д. Після коротких торгів того
Про козаків не згадувалося ні словом; вони вже вийшли з гри, покинувши військо Ракоція. Він уважав їx відступ останньою причиною сього провалу; маємо його лист матери з Чорного Острова 25 липня (н. с.):
“Шведська і козацька приязнь обманула. Козак примусив нас провожати його аж до свого краю; ми згідно з своїм обовязком билися з Поляками, а він усунувся. Перемога була наша, богові слава,-але коли в суботу (се було 21 н. с.) прийшло все польське військо, а козаки нас підтримували тільки обіцянками, а на ділі зовсім ні,-вчинили ми перемирє, тому що Поляки хотіли згоди. Се було в неділю, великі пани здебільшого були при тім.
“Навіть поганам треба вірити, коли вони присягають, присязі Шведів і козаків ми вірили як християнській. Але здобич псує козаків вони не могли дочекатися, щоб її відставити до дому. Але ми не думаємо, щоб вони з неї поживилися.
“Вчора ми порозумілися з польським військом; коли Татари не стануть на перешкоді, ми підемо на Молдавію; коли перешкодять-будемо змушені вибрати иншу дорогу. Нам конче потрібно дістатися до якоїсь країни з хлібом-бо (тут) не тільки наше, але й польське військо живе вишнями; я не думаю, щоб у цілім нашім таборі знайшлося 20 мір муки. Одним словом, як ми вже переказували в. м., перемогла нас не зброя неприятельська, тільки бог-сі тяжкі, погані дороги, шляхи котрих ми не знали-і ще до того козаки” 13).
Пікарский записує те, що оповідали в польськім таборі: “Негідники козаки не тільки до погибелі приведи бідних Венгрів, ще й осмішили: “тікаючи й греблю в Межибожі перекопали” 14), тому Венгри просили потім, щоб їм дозволено було гонити за козаками”. Відгомін сих балачок бачили ми вище також в оповіданню Янчиньского.
Але секретар Ракоція Конст. Шаум спромігся на об'єктивнішу оцінку ситуації: “Все ми могли б перебороти, коли б був добрий настрій між вояками; але більшість їx пішла по набору, а не наймом, вони були обтяжені здобичею, утомлені довгими походами, хотіли вернутися до дому і одноголосно жадали згоди, якої небудь, хочби й ганебної, не хотіли піднести зброї на неприятеля, що стояв перед ними. Наші союзники-Шведи, Козаки, Валахи і Молдаване, тримались далеко більш рицарсько (much more galant) ніж ми. Але бачучи нашу малодушність і побоюючися, що ми можем поєднатися з неприятелем против них,-мусіли кинути нас, тим більше що наші дійшли такого своєвільства (rеbеllіоn), що не слухали наказів князя і можна було сподіватися їх зради. Так біда примусила нас до договору, що безсумніву зістанеться нашим вічним соромом і нечестю” 15).
Поміг сей договір і вся капітуляція небогато. Тільки що спекалися Поляків і дістали пропуск до дому, як налетіли Татари-жадні свого уділу в здобичи, роздражнені тим, що Поляки без них покінчили з Ракоцієм. Як оповідає Ґрондский, Любомірский й инші приятелі Ракоція-заінтересовані в тім, щоб він міг скоро і повно виплатити свою контрибуцію, відразу радили йому не гаятись ані одного дня, з огляду на Орду: лишити Полякам в грошах армату і обоз, а самому спішно і легко вертатись до дому. Але Ракоцій і його канцлєр Мікеш запевняли, що Татар їм боятися нічого, не буде їx більше як 24 тисячі здатних до бою. Тоді Поляки рушили на Волинь, а угорське військо на Скалат і Тернопіль до дому. Але Любомірский слідом отримав відомість що хан наступає з величезним військом, якого ще не бачила Польща; він ще раз остеріг Ракоція і той кінець кінцем дав себе переконати: кинув під Скалатом своє військо, під проводом Кеменя, а сам з кількома сотками пустився навпростець до дому. Не встиг від'їхати милю, як дали йому польські
В автобіографічній записці своїй Кемень виправдує себе, що зовсім не з тим виїздив з війська, аби його лишати- Татари зрадливо його затримали, а так само вели себе зрадливо Поляки, спеціяльно Сапіга-не боронили від Татар, як обіцяли, а навпаки сами били його військо 17).
Хан після сього спішно відступив назад. Оповідали, що саме отримав наказ від султана, аби вийшов з Польщі й не мішався до польських справ; був се нібито наслідок запізнених відомостей про успіхи Ракоція в Польщі, одержаних в Царгороді: диван готов був помиритися з його походом на Польщу 18). Але хан взагалі не мав чого гаятись: Орді треба було як скарше відпровадити здобич і бранців до Криму, і все питаннє було тільки в тім, щоб не стрінутися з козацькими чатами при повороті. Данилові Калуґерові оповідали, що козаки будуть стерігти Татар при повороті 19) і Лілієкрона чув, що Запоріжці дійсно так їx придибали, “що з здобичею і власні трупи полишили, більший був погром ніж здобич” 20).
Примітки
1) Видана в Biblioteka Ossoli'nskich, poczet nowy, т. IV, 1864.
2) Янчиньский представляє навпаки Подльодовского приятелем Ракоція: Чарнєцький мовляв мав намір потопити тут Ракоцієве військо в болоті, “але непоцтивий Подльодовский промостив йому дорогу через болото і дав змогу ціло втікти” (296).
3) Transsylvania II c. 317. Оповіданнє Штернбаха про межибіжську капітуляцію відкладаю надалі. Коротші реляції про похід Ракоція і козаків з-під Сендомнра в Жерелах XII с. 507 і 511-вони не точні.
4) Магерів лежить на правім, східнім березі річки Білої.
5) На полуднє від місця битви, в напрямі на Львів.
6) Так виразно написано в рукописи, завважає видавець.
7) Rozwalnice в друк., місцевість невідома також, очевидно в околиці Волочиск.
8) Transsylvania II с. 317, се продовженнє реляції поданої вище.
9) Вище с. 1315.
10) Рус. Ист. Библ. VIII с. 1252.
11) Тамже с. 1259-60.
12) Договір з датою 22 липня, разом з присяжними грамотами обох сторін видані в Monumenta Hungariae XXIII ч. 314-6, сам договір также у Жерелах XII ч. 595.
13) Monumenta Hung. XXIV ч. 604.
14) Сю фразу записано по польськи серед латинського тексту.
15) Архив Ю. З. Р. III .VI с. 346.
16) В збірці Кордуби (Жерела XII ч. 600) єсть коротке звідомленнє Сефер-казі королеві “Татарське військо, обложивши неприятеля вашого Ракоція під замком Вишнівцем, три дні тримало в облозі, не даючи нікуди вихилитися, а четвертого дня, з усіх сторін прискочивши табор розірвали і взявши на шаблі, силу трупу постелили на місці, так що дуже мало живими втікло, і ті забрані до неволі, між котрими й Кімін Янош з усею старшиною”.
17) Автобіографія Кеменя: Kemeny J. Erdelyi ieiedelem "oneleitirasa, вид Салай 1856 р., в додатку ся історія останнього погрома-c. 503-523, вона була зараз же прислана до Чигрина, в актах Малор. приказа 1657 № 10 л. 74-88 єсть московський переклад з таким заголовком; “Упадок войска Семигородцкого черес генерала Кимин Янушв описан”, з поясненнєм, що прислав його воєвода А. В. Бутурлин, одержавши від Виговського, “списана въ нынешнем во 166 году (1651) сентября в 14 день”.
18) Kubala, Wojna brandenburska c. 179.