Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
У того ж Грабянки характеристика старого гетьмана інтересна як підсумок традиції про нього, як вона жила в другій половині XVII в.: “Муж істинно гідний гетьманського імени: сміливо підіймав він біди, добру раду знаходив в самих бідах; тіло його не утомлялось ніякими трудами, добрий настрій не упадав під ніякими неприємностями. Рівно витрівало зносив він і холод і спеку. Страву і питтє вживав не зайвим лишком, а скільки лише природі було потрібно. Хіба як від справ і воєнних занять час вільний лишався, тоді трохи спочивав, і то не на дорогоцінних ліжках, а на такій постелі яка військовій людині випадає. І не клопотався вибирати для спання десь місце на
“Міркуючи такі й инші тим подібні прикмети, чи дивуватись, що він став побідником і страхом Ляхів, коли ті віддавшися цілком цивільним (мірским) утіхам, занедбали зовсім військову справу і вправу. Тому не військо своє вони стратили, але якби Хмельницький їх потайки не жалував-всю б Польщу свою на віки погубили б” (с. 153).
Величко замість характеристики подав нібито надгробну промову, виголошену на похороні Хмельницького його секретарем Самійлом Зоркою-в дійсности зложену мабуть самим таки Величком (судячи з характеристичних подібностей і в змісті і в фразеольоґії сеї промови з історичним викладом самого Величка) 9). Характеристики гетьмана вона не дає, майже не виходячи поза вичисляння його подвигів (битв), порівнювання з ріжним старинними і новими, історичними і мітольоґічними постатями- змістом взагалі дуже бідна, даючи тільки характеристичний взірець шкільної риторики.
Такі риторичні екзерциції дійсно складалися по школах і ходили по руках мабуть в немалій скількости. Акад. Перетц в київськім академічнім підручнику 1693 р. між взірцями ріжних риторичних утворів знайшов кілька схем і взірців похвальних слів Хмельницькому, власне в формі похоронних промов-доволі анальоґічних з псевдо-Зорковою: порівнення Хмельницького з Лєонідом, Ганібалєм і Тамерланом, Збаразької облоги з Троянською, Пилявців з Каннами, і т. д., все се з дуже скромним накладом історичних відомостей із безмежною свободою в анальоґіях і порівненнях 10).
Тепер І. П. Крипякевач з пізнішого підручника (1729) опублікував латинські вірші продиктовані студентам як взірець риторичної ампліфікації: тема-“Б. Хм. прогнав з України панів-Ляхів” повторюється в двостихах “синонімічно” на ріжні способи: Б. Хм. правдивий вождь вождів, патрон і оборонець Руської батьківщини, славний герой, Богдан-від бога даний, простий козак-добрий і мудрий провідник, істний вихованець Марса, справжній Ахіль, вигнав Ляхів-пишних, немилосердних, безбожних тиранів, а до війни нездалих, прогнав з козацької руської землі за Вислу, навчив страху божого всіх папистів, і т. д. 11)
В. І. Герасимчук включив до своєї збірки анальоґічну екзерцицію польську-порівняннє Хмельницького з Ганібалєм, на взір “паралєльних біоґрафій” Плютарха, в формі епітафії: “Стій, подорожниче” і т. д. Як спільну рису анонімний автор висовує стару характеристику Ганібаля: вміючи перемогати, не вміти використовувати перемогу. Далі як спільну прикмету автор екзерциції вказує, що подібно, як у Ганібаля дивувалися хистові Хмельницького з таких ріжнородних елєментів зложити дісцілліновану армію і затримати її в послуху до кінця. Як відмінні від суворої повздержности Ганібаля риси Хмельницького вказано його охоту до жінок (не тільки він Чапліньского жінку відібрав,
З польських письменників-сучасників найоб'єктивніш проявив себе Рудавский, коротко згадавши смерть Б. Хм.-для нього “він вождь козаків, перший оборонець і местник руської свободи, а для Польщі бич” 13).
Часто цитують відзиви Коховского (не дуже точно, як звичайно 14), з огляду на його тяжкий стиль)-але вони не мають в собі нічого характеристичного. Він називає Хмельницького “ославленим гробокопателем спокою”, “піджигачем Криму, Москви, Семигороду й Турків против Польші”; підчеркує, що як ціле життє був він ворогом її, так і при смерти без того не міг обійтись (248). Твардовский пускається в мітольоґічні образи: Ґорґони на вість про смерть Хмельницького заляскали в долоні й запалили смолокипи; підземний суддя Радамант вийшов йому на зустріч перед пекельні ворота і обняв його дякуючи за несчисленні юрби душ післаних Богданом під землю (238).
Для українських же літератів він зістався провіденціяльним мужем, виконавцем божих судів, патроном і протектором України:
Діл предков своїх теплий подражатель,
древней козацкой славы соблюдатель,
свою на брани положити главу
готов за славу.
Добродітельми сими украшенний,
божія к тому духа ісполненний,
горесть обратить нашу хотя в сладость,
печаль на радость.
О кто тя ліпо восхвалить, Богдане?
Кто толиких діл висоти достане?
Ми іже похвал достойна тя знаєм -
не увінчаєм.
В похвалах твоїх язик наш безділен,
ублажить бо тя достойно не силен.
Будеш раз†ты возвеличен в небі,
яко єсть требі...” 15).
Примітки
1) Костомаров в своїй останній праці про українську нар. поезію підчеркнув “поетичність і правдивість” сього опису (VIII с. 854), Буцинський без застережень цитує сю строфу як голос сучасности (с. 236), Кубаля наводить як голос “пізніших лірників” (Wojna Brandenburscka c. 215).
2) К. Грушевська, Укр. Нар. Думи І, передм. с. 101.
3) Чи вже таки ти пане гетьмане,
Хмельницький Богдане,
Що ти хочеш нас зоставляти,
Сиротою Вкраїну покидати,
Ляхам-ворогам на позор давати.
Чи вже дармо тая безчасна Україна богові молила,
Щоб міцна його воля
З-під кормиги лядській (!) свободила.
Хто тепер пожене ворогів наши і боронить нас від них
Померкло сонце наше,
Лишились ми ворогам на поталу.
Маркевич І. 3 7.
Сироти ми нещасні.
Батьку, де ти ся подів.
Хто думатиме про нас.
Хто встереже від ворогів,
Хто ратуватиме нас!
Зайшло сонце наше.
А ми лишилися на поталу.
Wojna Brandenburska c. 215, з цитатою на Маркевича
4) “Супровід минувши Сторожову могилу, йшов поза Погибельними могилами, а на заході сонця вступив на велетенський міст, довгий на шість верст, збудований на палях серед лісу, не впоперек, а вздовж багнистого допливу Тясмина. На нім і вдень не було безпечно, а поночи страх-бо в болотах і трясовисках гніздилися гади і нечисті сили...