Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
“Від Спаської брами Чигринського замку вздовж цілої дороги палили смоляні бочки, наче на знак зближення Орди. Міст хитавсь і трясся (dygotal) під напором люду, гать сичала, палі дуднили й тріщали під панцирною кіннотою і величезним возом з тілом гетьмана. Йшли серед жалібних співів і голосінь плачок. Чорні хмари їx проважали, вітер дув за ними. Ліс шумів дивними голосами. Смолоскипи гасли. Коні кидались. Перестрашені люди благають божого змилування, бо там у віддалі, з-під мосту щось стогне і кричить... То дзвони суботівські стогнали і кричали до небіжчика” (с. 215).
Історик XX століття почув себе у владі романтики попереднього століття.
5) Авіза з України Чортор. 2446 с. 52-збірки Герасимчука № 2.
6) Чортор. 1880 ст. 95-тамже ч. 4.
7) Вид. 1859
8) Останнього видання с. 621, перекладаючи я замінив одним “українським” терміном змінну термінольоґію автора (“русский”, “малорусский”, “южноруский”).
9) Кілька таких паралєль вказав М. Н. Петровський в своїй студії про “Псевдо-діяріуш Сам. Зорки”, в Записках іст.-філ. від. Академії, т. XVII, ст. 165-6. Липинський подав сю промову 'oв збірці своїй Z dziej'ow Ukrainy с. 653; стримуючись від близших коментарів, але в обережних виразах обороняючи її автентичність, на с. 664 він пише “Форма в котрій подає її Величко, не будить поважних сумнівів щодо автентичности,-могла вона справді бути сказана на похороні гетьмана”,-але цінніша мовляв як ілюстрація того пієтизму, з яким шляхта XVIII в., як Величко й ин., в по-мазепинських часах вишукувала і переховувала всякі подробиці щодо Богдана.
10) Къ Исторіи Кіево-Могилянской коллегіи-Чтенія в истор. Общест†Нестора XIV, І.
11) Україна 1930, травень.
12) Копії в теках Нарушевича 150 с. 385 і Ягайлонській бібл. 93 ч. 40, в збірці Герасимчука під ч. 3.
13) primus libertatis ruthenicae assertor et vindex, flagellum Poloniae-c. 391.
14) У Кубалі більше навіть ніж свобідно.
15) Собр. сочиненій Максимовича І с. 506 (кінцевий хор).
XIII. КІЛЬКА ЗАГАЛЬНИХ ЗАВВАЖЕНЬ.
ТРАДИЦІЙНИЙ ПОГЛЯД НА ХМЕЛЬНИЧЧИНУ ЯК ЦІЛІСТЬ, “ВИЗВОЛЕННЄ” І ВІДНОВЛЕННЄ ПРАВ, “БОРОТЬБА ЗА ВІРУ”, ІДЕЯ ВСЕНАРОДНОСТИ, ПОЛЄМІКА НА СІМ ҐРУНТІ І ПРОБИ ХАРАКТЕРИСТИКИ КЛЯСОВОЇ ФІЗІОНОМІЇ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Й ЙОГО БЛИЗШОГО ОКРУЖЕННЯ, ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ АСПЕКТ, ІДЕАЛІЗАЦІЯ І ПРОТЕСТИ ПРОТИВ НЕЇ, КУЛІШЕВІ ПАНЕҐІРИКИ І ЗАСУДЖЕННЯ, АНТОНОВИЧЕВА АПОЛЬОҐІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
Переглянувши детально документальний матеріял, мушу дати деякі загальні підсумки. Тим більше, що на протязі моєї наукової праці мені кілька разів доводилося давати загальну характеристику Хмельниччини, як у загальних курсах, так і в ріжних принагідних статтях 1), і тепер проробивши її на підставі більшого ніж коли небудь перед тим джерелового матеріялу, мушу я здати справу, в чім я стою при давніших моїх висновках, а в чім від них відступаю, або вношу якісь поправки, аби принаймні даю новішу редакцію своїм давнішим тезам.
Перше питаннє тут-наскільки Хмельниччина як епоха була суцільна, плянова, конструкційна?
Стара українська традиція розглядаючи її як вихідний момент, як базу, а далі — як санкцію пізнішого ладу Гетьманщини, що з неї мовляв виріс, або як ту норму, котрою сей пізніший лад повинен був нормуватися, схильна була трактувати Хмельниччину як щось монолітне, одноцільне, утворене волею і замислом “батька вільности, героя Богдана”, як його назвав Сковорода. В сім завсіди акцентувалася історична місія і значіннє Богдана і його епохи — він “визволив” Україну з неволі, за поміччю Москви, і положив початок її “вільному життю” під ласкавою опікою Російського царства.
Момент конструкційний при тім відходив на другий плян, бо Україна під проводом Богдана боролася за свої старі права і за офіціяльними виразами козацьких деклярацій — “надані від святої памяти князів руських і королів польських”. Вона не потрібувала творити нових форм свого життя — вони лежали позаду, були вже дані.
На перший плян при тім — згідно з традиційною політикою і українською і московською -висувалася боротьба за віру і церкву. Орґанізація козацької держави, утвореннє нових соціяльних відносин, нової української держави — се не трактувалось: або іґнорувалось або не помічалось — тому що Богданове діло розглядалося в аспекті визволення, реституції
Відповідно до того, чи аспект був більш церковний, чи більш шляхетський (козацько-старшинський), в сій боротьбі сторона церковна, реліґійні утиски польських часів і православні тріумфи і досягнення всупереч їм, — процвітаннє української єрархії під царською опікою, підчеркувались або більше або менше. Але в однім і в другім випадку визволеннє мислилося всенароднім. Боротьба йшла за визволеннє всього народу. Тільки в уявленню одних він боровся під проводом церкви, а козаччина була лицарями віри руської православної. У других руська віра була атрибутом козацького лицарства, а вага лежала в козацтві-в тім що козаки втілювали ідеали народні- свободи, рівноправности і т. д., і визволеннє віри входило в комплєкс понять загального визволення. “Нарід Руський” мислився як нарід козацький — так як у Поляків нарід репрезентувала шляхта, і мислилася як нарід польський; без сумніву, українська старшина перейняла сей аспект в значній мірі від шляхти бо ж і вона була такою самою привілєґіованою воєнно-служебною верствою і хотіла нею бути, і для неї кінець кінцем виходило на одно: або весь нарід боровся разом з козаками, під їх проводом, або козаки боролися за весь нарід за його вільности.
Всенародня боротьба за визволеннє, і на чолі його Богдан, найкращий син Українського народу і найкращий репрезентант сього всенароднього характера козацтва, всенародній герой, свободитель України, що віддав своє життє свому завданню визволення, і так чи инакше його здійснив, — така традиційна концепція старшини, від неї потім перейнята українською інтеліґенцією.
Визволеннє не було осягнене в повній мірі кількісно- що не цілу Україну, визволеннє якісне-що Богдан не зміг в повній мірі заґаратувати свободу народові, і вона підпала новим обмеженням з боку московської бюрократії. Се залежало чи від неприхильних обставин, чи від лукавства ворогів. Але в тім не було сумніву, що Богдан був борцем за весь нарід, і се була всенародня боротьба. Український нарід під проводом козацтва, і свого героя Богдана боровся против польського насильства, против польського панства, католицької інтриґи і т. д. В сім зміст доби-й її суцільність.
Коли робилися завваження (з польської сторони насамперед, але із великоруської також), що кінець кінцем козацтво боролось не за всенародні інтереси, а за свої клясові козацькі права, і Богдан був репрезентантом і провідником козацтва як кляси, а не всього народу, се сприймалось як замах, як атентат на історичну ролю і козацтва і Хмельницького, і на ідеольоґічний зміст української історії — історичну ролю Українського народу. В відповідь на такі завваження Костомаров писав в 1860 рр.: “Треба розуміти не так, що козаки бунтувались і маскувались народніми інтересами, а так що против польських панів — шляхти підіймався нарід, і ся опозиційна маса називала себе козаками”. “Козацтво дійсно концентрувало в собі народню думку і життєві потреби народу, доки завданнєм народу було визволеннє від Польщі” (тільки потім стало розминатися з народніми бажаннями коли під проводом шляхти стало орґанізуватися на польський взір) 2). І пізніше в полєміці з Кулішем він заявляв: “Д-ій Куліш виступив проти істориків які вважали козаків за нарід взагалі — в противставленню вищим клясам, що відірвалися від народу. Але нігди правди діти, коли воно так і справді було. Козаки в юридичнім розумінню означали стан воєнний, землеволодільчий, свобідний від податків і обовязків, які падали на не — козаків, мужиків або посполитих, але в поглядах народу “козак” значило свобідну людину, якою хотілося бути кожному. Але і як стан козаки були не малі числом, і завсіди грали ролю двигуна політичних інтересів свого краю; тому Малоросія звалася козацьким краєм, а її нарід-народом козацьким” 3).