Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Козаки повели Ракоція далі на північ, на Туробин і Замостє ⁹). В Замостю, як ото ми вже чули від Штернбаха, були сховані річи Немирича, і він рішивши податися з козаками-хотів ті річи забрати. Заховалися листи в сій справі до Яна Замойского, від Ракоція і від Ждановича, що з свого боку просили за Немиричем і за ріжними людьми, що були в Замості ¹⁰); видно простояли за тим кілька день ¹¹)-так що не так іще безоглядно тікали, як уявляли собі Поляки. Листи Ждановича варті того, щоб на них спинитися:

“Ясновельм. м. п. підчаший коронний, мій великомил. пане і приятелю! Наблизившися з Запорізьким військом до тих країв, і знаючи що в. м. п. п. тут у Замостю резидуєш, вважав я за слушну річ засвідчити мою зичливість м. м. п., тому що військо Запор. досі зазнавало приязнь не тільки від пок. предків, але і від самого в. м.

м. м. п. Будучи певен, що і тепер в. мил. не змінився в тім і не занехаєш відповісти своїм афектом на наш афект, особливо коли висловимо свої прохання в певній приватній справі й. м. п. Немирича, київського підкоморія, здавна зичливого Запорізькому війську-що й тепер, пробуваючи з нами статечно дбає про загальне добро ¹²). А саме просимо, аби в. м. велів видати без всякої проволоки рухомі річи й. м., що в певнім місці знаходяться в Замостю,-маючи на увазі, що за учинність в. м., якої зазнаємо в тій справі, як і в инших наших бажаннях (котрі я доручив устно оповісти подавцеві листа) ми і військо Запорізьке, й. м. князь семигородський й инші чужоземні війська, волоські й мунтянські віддячимося повною охороною маєтностей в. м. І тепер-чекаючи повороту подавця листу і не маючи сумніву, що в. м. вповні прихилишся до нашого прохання,-ми суворо заборонили рицарству чинити спустошення в маєтностях в. м. При тім пильно поручаю ласці в. м. свої вірні послуги і себе самого”.

Замойский відповів, що він “віншує собі” сеї памяти про приязнь його предків до Запорізького війська, що живе в нім-“чого й тепер має свіжий доказ з України”, і дуже тішиться з приязни виявленої в листі Ждановича-сподіваючися, що “приватний приятельський трактамент”, котрого Жданович недавніми часами зазнав у його домі (очевидно в 1653 р., коли Ждановича затримано в Польщі), підтримує в нім сю приязнь. Не може, при всім бажанню, виконати прохання Немирича, бо його депозит разом з иншими забрано ще торік до коронного скарбу “з відомих причин”. Тим не менше сподівається, що не вважаючи на се його маєтности будуть таки охоронені від спустошення, бо відносини війська Запорізького певно залежатимуть не від сеї оказії, а від усеї традиційної приязни дому Замойських-“за котру воно досі не добре платить, пустошачи мої маєтности”.

На се Жданович відповів таким листом: “Коли б Запорізьке військо забуло прихильність попередників в. м., саме небо побудило б нас-особливо в теперішніх часах, коли инакше діється і в Річипосполитій і в війську нашім,-аби ми вважаючи на наступників, шукали б якогось спокою, при добрій згоді з обох сторін, аби сторонні неприятелі не тішилися з дальшого кровопролиття. Коли я вчора відізвався з своєю прихильністю до в. м., вчинив то з обовязку і дбаючи про ласку в. м. на будуче- котру буду старатися по можливости компензувати своїми вірними послугами, пильнуючи схорони маєтностей в. м., і прошу в. м. тримати мене в усякій ласці. А при тім прохаю в. м., аби з огляду на зичливість війська Зап. на будуче,-велів в. м. пустити свобідно до нас тих козаків, що ще зістаються вязнями, в тій певности, що Запорізьке військо не занехає відслужити се добродійство в. м.”.

Мова йшла мабуть про тих козаків з посольства Ждановича, що ще зіставались інтерновані в Замості, і Замойский поспішив сповнити се бажаннє: він повідомив Ждановича, що які єсть козаки-бранці, він всіх їx висилає до козацького табора-знайшлось їх шість, де котрі не дуже здорові, але сподіваються витримати дорогу, і він їх пускає ¹³).

Примітки

¹) Перші пропозиції замирення, які маємо, походять з 21 червня-себто власне з того часу, коли стало певно, що Шведи покидають Ракоція-у Рудавского с. 338-9; листуваннє в сій справі-Жерела XII с. 490 дд.

²) Лист з Ченстохови 11 липня, с. 336-7; про листи Ракоція до ріжних достойників з пропозиціями замирення Жерела XII с. 495.

³) De rebus a C. G. gesis c. 263-4. Кубаля закидає сьому оповіданню, що того мовляв нема у Штернбаха (с. 348). Але Штернбахове представленнє (нижче) посереднє потверджує оповіданнє Пуфендорфа, а докладно нагадувати шведському королеві його власні поради не мав він рації.

⁴) 12 квітня де-Нуайє пише про Ракоцієве військо: Ces prisonniers disent qu'il a trente mille hommes et vingt mille Kozaks, mais fort movaises gens et point aguerris ni arm'as (318). A 27 червня: II y a une troupe de Kosakes avec lui, qui est tout ce qu'ily a de bon, qui n'a pas voulu obeir a Chmielnicki (334). І тиждень пізніше, 4 липня: qui sont les meilleures troupes de 1'armee de Rakotzi (336). В своїх записках описує їх французький агент

Терльон: гарна кавалєрія, піхоти тільки два німецькі полки, артілєрія на волах-І, 51, у Гомона с. 173.

⁵) Transsylvania II с. 316-7, реляція королеві 2 (12) серпня 1657 р.

⁶) Лист з 11 липня с. 337.

⁷) Лист з 4 липня с. 336.

⁸) Лист 11 липня, с. 337.

⁹) В записках Янчиньского справа представляється так, мовляв сей напрям походу був подиктованний Ракоцієві Сапігою. Не маючи ніякого уявлення про дійсні сили Сапіги, Ракоцій перебільшував їx, тому що Сапіга дуже зручно шарпав його своїми під'їздами. Жданович-виступив против Сапіги, ніби то щоб дати йому бій, але ся охота козацька не була щира; козаки зайняли такі позиції, що між військом козацьким і литовським були багнисті місця, і Сапіга почав наступати на Ракоція. Той щоб спекатись Сапіги, прийняв умови подиктовані йому, між ними головна була така, щоб він не приступив до Люблина, але тікав навпростець. Прийнявши сі умови, Ракоцій пішов повз Замостє, але вояки Замойского, вискочивши з Замостя, дались йому в знаки: 700 в полі положили, і багатьох бранців привели, котрих Замойский поставив на працю-сипати вал, і визначив їм платні по грошу. Ос. 627 с. 294.

Останнє не дуже годиться з листуваннєм Ракоція з Замойским (нижче).

¹⁰) Ракоцій просив ще випустити жінку Олександра Чаплича (представника звісної української унітарської родини), що пробувала в таборі Ракоція, і се було сповнено.

¹¹) Лист Ракоція писаний “в таборі нашім коло Туробина 5 липня”, перший лист Ждановича з того ж табору маб. 8-го (в копії помилково 28 inlii, але очевидно, що се 28 ст. ст. червня, бо відповідь Замойского Ждановичу 8 липня, як і відповідь Ракоцієві). Другий лист Ждановича “з табору...” (не докінчено) в копії датований 29 inlii, друга відповідь Замойского Ждановичу-10 inlii.

¹²) O pospolite stara sie dobro.

¹³) ркп. Осолін. 3568 л. 82-6.

НАГІНКА КІННОТИ ЧАРНЄЦКОГО, КОЗАКИ ПОСПІШАЮТЬ ДО ДОМУ, ОПОВІДАННЯ ҐРОНДСКОГО, ЯНЧИНЬСКОГО, ПІКАРСКОГО, РЕЛЯЦІЯ ШТЕРНБАХА, КОЗАКИ ВИДАЮТЬ РАКОЦІЯ, ШТЕРНБАХ ПРО ЗРАДУ УГРІВ, ЛЬОЯЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ КОЗАКІВ НА МОСКОВСЬКУ АДРЕСУ, КАПІТУЛЯЦІЯ РАКОЦІЯ, ЙОГО РЕЛЯЦІЯ МАТЕРИ, ПОХІД ХАНА І ПОГРОМ СЕМИГОРОДСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОВОРОТ ОРДИ.

Я кажу, що ся зупинка на кілька день Ракоцієвого війська під Туробиним, зроблена мабуть на бажаннє Немирича, що взяв на себе-судячи з слів Штернбаха-провід у сім поході, показує, що ні козаки ні Угри ще не вважали сього становища критичним, і не тікали так безоглядно, як представляли собі Поляки. Але затримавшися коло Замостя, вони дали змогу польським передовим роз'їздам догонити їx обози і попали в дуже небезпечну ситуацію. 10 липня Замойский відписував на останній лист Ждановича, а другого дня, яких 50-60 кільом. відти, недалеко Магерова, на переправі через р. Білу, передовий роз'їзд Чарнєцкого уже наїхав на обози Ракоція, що йшли без всякої обережности, вповаючи на повну безпечність,-як оповідає єзуїт Пікарский, капелан Чарнєцкого, що був в його поході. Сим епізодом він починає свою історію погрому Ракоція ¹)-цінне історичне джерело, хоч і написане сторонничо, з становища Чарнєцкого, патрона і героя авторового.

Ґрондский підчеркує зміну пляну, що сталася під Замостєм. Він, і так само Кемень мовляв радили Ракоцієві йти на Берестє і зняти тамошню залогу: се скріпить його сили супроти польського наступу, дасть змогу звязатися з Хмельницьким і одержати від нього нове військо. Ракоцій носився з пляном-згаданим у Штернбаха-“обміняти військо”: розпустити шляхту і набрати нові наємні контінгенти. Ґрондский доводив, що небезпечно зближатися до Львова: козаки зараз їx покинуть. Семигородці й Волохи, наблизившися до своєї границі також, “навіть не попрощавшись”, як найскорше повтікають до дому. Коли сам Хмельницький не міг затримати козаків, коли стояв підо Львовом, а прийшли вісти про Татар,-тим менше потрапить се князь. “А взявши напрям на Берестє, можна їх буде затримати при собі і в потребі дати й битву; Полякам же не так легко буде за ними гонити в ті краї. Кемень похвалив сі гадки, додав, що й козаки так само йому радили, але потім напрям походу таки змінено-з північно-східнього на полуднево східній, замісць на Городок, Славатичі й Городло на Берестє пішли на Лашівку, Магерів і Жовкву-“невідомо за чиєю порадою”. Берестейську залогу полишено її долі; Ференц облишений з своїм полком під Варшавою, каже Янчиньский, поліг під Равою в бою з Жеґоцким, старостою бабімойским (303).