Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

„Тілько хотїли б ми знати, з чим нам на службі річипосполитій на звичайних місцях своїх пробувати, і за якою платнею. На попереднїх комісіях визначено було нам річної плати по 40 тис. золотих, але то сповнено не було, і тепер нам, видко, відложивши ті постанови комісії на бік, треба просити короля і їх милостей, аби визначено було нам тої річної платнї 100 тис., і щоб вона що року приходила на визначений час.”

„А що тепер війна турецька скінчила ся, мають посли просити, аби король й. м. зволив вчинити нагороду справедливу в скорім часї за кріваві заслуги наші і шкоди, понесені нами в конях і в усяких иньших річах в сїй експедиції, як то і п. комісарі нам обіцяли листом своїм.”

„Мають просити королевича й. м., ясновельможного п. гетьмана і п. комісарів, аби зводили перед королем причинити ся, аби король й. м., наш милостивий пан, уважаючи

на кріваві заслуги й вірність нашу, зволив успокоїти старинну нашу релїґію грецьку, а вільности надані нам його предками і самим королем за кріваві заслуги наші в війнах — зволив цїлими і непорушними заховати і привилеєм своїй твердити.”

„Королевич й. м., пан гетьман і иньші бачили на власні очі, скільки при боку його з нашого товариства, заступаючи їх перед неприятелем, голови свої положило, иньші калїцтво членів своїх дістали, так що вже на війну більше не здатні, анї виживити ся, поки живі. Отже п. посли мають просити короля, аби на прожиток калїкам зволив придати якесь місто на Українї до того убогого шпиталя, що маємо відновлений на Українї з ласки королївської, а особливо казав вернути нам маєтність надану ним предкам нашим — Боришпіль з околицею.”

„Аби наші товариші мали свобідний пробуток в маєтностях королївських, княжих, шляхетських і духовних, де хто мешкав, або де кому сподобаєть ся, зістаючи ся при вільностях своїх без усякого утиску від уряду.”

„Як би нас якийсь володар християнський покликав до себе за якоюсь оказією, — аби нам можна було піти на службу до нього за відомістю короля.”

„Декотрі з товаришів не мають осель і достатків і не мають з чого прожити — нехай вільно їм буде промишляти собі з ловлення звіря або риби, як би хто міг і схотїв тим зайняти ся.

„Заняті службою королївською, навіть ті що мають свої оселї, через неприсутність свою не приготовили запасу для себе, своїх жінок і дїтей, тим більше такі що не мають власних осель — отже просити, аби на випочинок і вигодованнє коней, які ще полишали ся, були нам визначені становища і приставства в містах, по полкам.”

„І в тих містах, де маємо свій пробуток, а особливо в воєводстві Київськім, аби нїякі жовнїри не мали своїх леж і пристановищ” ³).

Такі були домагання козачини в хвилї її найвищих тріумфів, безцїнних, загально признаних заслуг для річи посполитої. Безперечно, дуже, аж занадто скромні. Не підчеркуючи сього виразно, казаки жадали на дїлї скасовання найбільш неприємних постанов останньої комісії (1619 р.). Хотїли, щоб скасовано було заборону мешкати й користувати ся козачими правами по маєтностях панських і духовних; щоб не було обмеження реєстра (се укрито справою побільшення платнї, не входячи в число реєстрових). Підносить ся в делїкатнїй формі давнїй дезідерат в справі приставств і леж, з виключеннєм жовнїрів від росквартировання в козацьких маєтностях. Бажають, щоб не зборонювано старої практики затягання козаків на службу постороннїх держав. Пригадуєть ся стара свобода звіриних і рибних ловів, що з залюдненнєм України, з розширеннєм привілєґіованого землеволодїння підпадала все більшим обмеженням. Припоминають ся козацькі маєтности не звернені при реституції 1601 р. Нарештї, в дуже скромній формі „успокоєння” пригадуєть ся недавня петиція в справах релїґійних. За се обіцяє козачина певну послушність, непорушність трактатів, занеханнє моря, — річи многоважні, тяжкі, повне самовідреченнє.

Козацькі провідники тямили безмірну дражливість народу шляхетського і його правительства на пунктї козацьких претенсій і стилїзовали свої домагання, як звичайно, можливо скромно і безпретензійно, не натякаючи нїчим на якусь корінну переміну в становищу козачини, в його відносинах до держави, на якісь спеціальні права здобуті останньою службою. Правда, королївська згода на предложені дезідерати значила б дуже богато з погляду лєґалїзації фактичних здобутків козачини і їх дальшого розширення, се так. Але сї дезідерати в кождім разї були поставлені дуже скромно, без образи маєстату шляхетських кругів. Козачина знала сї круги й їх настрій, бо і на свої скромні дезідерати дістала все таки по цїлій лїнїї дуже неприхильну відправу.

Замість королївської відповіди безпосередно козацьким послам ми маємо королївську інструкцію комісарам, що висилали ся для полагодження козацької справи. Правдоподібно, король заявив послам, що його відповідь і волю подадуть козачинї до відомости його посли-комісари ⁴). Сї посли-комісари мали заявити вдячність і ласку королївську

за службу козацьку. Король, — мали сказати вони — з свого боку годить ся на обіцяний хотинськими комісарами додаток до платнї за сю війну, і тільки. Гроші сї їм мають бути зараз виплачені, і по сїм військо козацьке (що правдоподібно стояло десь на Поділю, чекаючи результатів своїх петицій) мало зараз розійти ся „на звичайні місця”, без кривд людям, для того аби йшло не полками, а дрібними ватагами і на волости не бавило ся. Се було відмовою на козацькі прошення в справі розкватировання. Король поясняв, що неврожай і спустошеннє не позволяють розкватирувати війська по волостях, і для того й польське військо як найскорше роспускаєть ся ⁵).

На иньші просьби поручало ся дати таку відповідь, „коли б козаки допоминали ся її”: В справі релїґійній король не чинить нїкому безправя і примусу, козаки в нїй як перед тим не мали нїякої кривди і на будуче не будуть мати. В справі надання на шпиталь, і затягання заграничними володарями король відсилав козаків до сойму. В справі ловів мусить знести ся з місцевими старостами й містами.

Що до права пробутку по маєтностях приватних, відповідь була досить невиразна, але кінець кінцем юрисдикція приватна признавала ся річю непорушною і в силї мали зістати ся постанови комісії 1619 р. Комісарі взагалї мали порученнє відновити й потвердити комісарські постанови 1619 р. В тих постановах число козаків означене не було, отже комісарам поручало ся торгувати ся з козачиною і звести число козацького війська до мінїмума, „оглядаючи ся на те, щоб велика купа не була тяжка для тамошнїх обивателїв і не була приводом до дальшого своєвільства і збільшення числа”; в кождім разї не більше нїяк трох тисяч. Платнї до 100 тис. підвисшити не можна; комісарі нехай старають ся удержати ся при старій цифрі 40 тис., а як би се було не можливо, то можуть побільшити до 60 тис. Має бути споряджений реєстр тому війську при комісарах зараз же; реєстрові мають користувати ся „повною свободою в своїх юрисдикціях”, виписані повинні підлягати „звичайній юрисдикції панів і старост своїх”. Гетьман, який буде поданий війську іменем короля, має зложити присягу послушности, так само полковники, й загал козацький. Всї човни мають бути видані комісарам, і на будуче нїхто не сміє під карою смерти човнів будувати; певне число човнів має бути зіставлене тільки для довозу припасів козацькій залозї „на Низу”.

Як бачимо, інструкція поручала вернути козацькі відносини до норм ante bellum. Звести козацький реєстр по можности до 1-2 тис., всїх иньших з 40-тисячного козацького війська, що відбуло хотинську війну, вернути назад в підданство; старшину іменувати. Що до церковної справи, то король насамперед, як бачимо, ставив справу так, мов би тут ішла мова про свобідне виконуваннє своєї віри козаками тільки, а і тут не обіцяв їм нїчого більше понад старі благодати — будуть користати з такої ж релїґійної свободи, яку до того часу мали. Инакше сказавши, король хотїв іґнорувати всї свої обіцянки і надїї останнього року, хотїв перечеркнути всї факти й подїї останнїх часів, того тяжкого року; „раб зробив своє дїло”, і мав вернути ся знову в своє рабське становище.

Ба, але говорити ся мало се не на адресу похилого, безоружного, безпомічного раба, а війську, що з зброєю в руках чекало відповіди правительства, рівне силами війську, яке могла виставити корона польська, а що до прикмет і чеснот своїх під небеса вихвалюване польськими очевидцями та великодушне ставленє польськими шляхтичами на рівнї з польською шляхтою.

Як можна було думати, що військо се дасть себе здесяткувати, загнати в панську кормигу, пошити в дурнї, заперечивши все те, що було йому обіцяне?

В королївських інструкціях, писаних два тижнї по хотинській війнї, лежала вже in optima forma проклямація оружного конфлїкту з козачиною, оружного приборкання спасителів польської річи посполитої, і тільки завдяки ріжним спеціальним обставинам до сього оружного конфлїкту прийшло не зараз, а чотири роки пізнїйше.

Примітки

¹) Сучасний біограф кор. Володислава Вассенберґ, оповідаючи наведений вище епізод, як Турки били ся з малим козацьким віддїлом (вище с. 469), пише: Macte beatissimos meo iudicio viros et Lacedemoniorum gloriam longe superantes. Illi quippe trecenti, et ad Thermopylas; hi nonnisi sexaginta numero et in aperto campo раrеm Xerxis exercitus multitudinem fatigavere (Gestorum Vladislai c. 100).