Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

Через се комісія головну вагу мусїла положити на забезпеченнє від морських походів. Вона рішучо відмовила ся від королївського поручення — їхати на козацьку раду на св. Ілю та намовляти козаків, щоб вдоволили ся давньою платнею (40 тис. золотих): відписували, що се не тільки їм самим „смертю пахне”,-а хоч, розумієть ся, їм „солодка смерть за отчину”, все таки вони за лїпше вважають ще й далї служити королеви й річи посполитій, — се скомпромітує перед козаками короля і державу, наведе біду на Україну (козацькими лежами) і турецьку грозу на річпосполиту (походами на море). „Трудно і з розсуднїйшою старшиною трактувати, а що вже як надтягне безіменна чернь — там розуму й Духа святого анї питати”. Військо і так, не сподїваючи ся приcилки грошей на час, було вже визначило похід в тиждень по св. Ілї, і наказало

борошно готувати, а для платнї, щоб її одержати, полишало своїх депутатів. Нової комісії, задуманої королем, чекати не хочуть — кажуть, що на Запорожу будуть вести з нею переговори ⁴⁰). Кінець кінцем нова комісія мусїла таки виплатити війську ту надвишку, 10 тис., аза те Запорозцї обіцяли, що доки не буде закінчена справа з Турками, себто не буде забезпечений спокій і посол з Царгороду не верне, вони не будуть ходити на море. Справа леж і приставств зістала ся одкритою: додаток до платнї військо вважало тільки компензатою за те, щоб не йти на йоре ⁴¹). По доброму обіцяло, що на волости людям наприкряти ся не будуть, підуть на Запороже, на свої звичайні місця і „там в степу будуть собі старати ся на прожиток”; так написали й королеви. Але про виписку й зменьшеннє війська та иньші постанови 1619 р. і чути не хотїли. Казали, що війська буде ще більше, до сто тисяч, і як їм на весну не знайдеть ся иньшої служби, то вони таки підуть на море. Про знищеннє човнїв отже не було що й говорити ⁴²).

Така козацька „надутість” дуже злостила правительственні круги, і розвивала переконаннє, що треба як найскорше скупати козачину на ново, в крівавій лазнї. Сю гадку напр. не перестає на всякі способи повторяти в своїх листах і промовах кн. Збаразький. Але поки що, стиснувши серце, приходило ся годити, відкладаючи на лїпші часи розплату.

Примітки

¹) Знаємо се з листу Леоновича, як низше.

²) ВЂршЂ Саковича, с. 72.

³) Лист Теоф. Леоновича — Матеріали до гетм. Сагайдачного ч. 40.

⁴) „Знаючи кождый о своємъ власномъ светители до богоспасаємого града Кієва, второго руского Ієрусалима, прынамней духовныхъ пилныхъ, коли трафят ся, потребахъ, минаючи унитскую безбожную яму, єсли мило спасеніє, абы ся не лЂнилъ приходити и присылати” — П. Могила І дод. 38. Жукович не зовсїм вірно інтерпретує сей документ, III с. 194.

⁵) Див. Жерела VIII ч. 155, 156, 162, пор, листи Збаразького ч. 25.

⁶) Публ. бібл. Пол. F. IV № 138л. 5: 21 februarii, Kozacy zaporowscy od woyska swego posolstwo odprawowali.

⁷) Пор. Жерела VIII ч. 155, 158.

⁸) Gdyz, jakom z nich wyrozumial, na tem sa: gdzieby w ojczyznie sluzby nie mieli, na Don udac, a ztamtad zwyklym sposobem morzem Czarnym inkursye czyni'c — Kr. Radziwilla Sprawy wojenne c. 152, пор. І53.

⁹) В дневнику читаємо: „ледви тільки послів козацьких відправив гетьман, а вже по всїй Литві загреміла чутка, що гетьман бере кілька тисяч Запорозцїв на погибіль в. кн. Литовського. Люде всї, настрашені прикладом тої експедиції, як гетьман Замойський був впровадив до Литви 15 тис. козаків, почали благати його листами, щоб відвернув ту сарану” — ibid. c. 174.

¹⁰) Ibid. c. 137, 172-4, 187; проєктував узяти 1000, скільки взяв дїйсно — не знати.

¹¹) Пор. ще відзив про козаків Воловича — Публ. бібл., автоґрафи 119 ч. 55.

¹²) Жерела VIIІ ч. 158.

¹³) Наведено Максимовичем, Собр. сочиненій I c. 376-7.

¹⁴) ВЂршЂ с. 33 і 36.

¹⁵) Лист митрополита до львівського брацтва, що уставляв порядок уживання сеї фундації — Архивъ III, І ч. 74. Фундація ся істнувала при кінцї XVII в., і дохід з неї, по 8% ішли на vivende szkoly ruskiei, szpitala, iako i chorych w teize szkole (Архивъ I. XII c. 346).

¹⁶) Rygor.

¹⁷)

Себто козаків запорозьких.

¹⁸) Хан.

¹⁹) Z okienkiem — щоб вписати потім імя вибраного.

²⁰) Доповняю тут елїптичний стиль листу — з контексту.

²¹) Listy ч. 27 (з Кракова, дня 8 мая н. с.).

²²) Лист з Уманя, 6 мая, в бібл. Замойских.

²³) Цитований лист 6 мая, і Listy Збаразького ч. 28.

²⁴) Ex fece — з сподів, в иньшім листі (ч. 34) автор заступає се словами z czerni.

²⁵) Takze zniewazywszy w tem starszyzne swoie.

²⁶) Listy ч. 32.

²⁷) Ibid. ч. 34.

²⁸) Жерела VIII ч. 159, 167.

²⁹) Во contract z р. hetmanem niebosczykiem byl taki: gdzieby na s. Jlie pieniedzy nie dano, na morze is'c bedzie wolno.

³⁰) Див. вище с. 385.

³¹) Реляція комісарів в бібл. Замойских.

³²) Жерела VIII ч. 159, 167, 168, 170, ркп. бібл. Замойских, пор. інструкцію на соймики — Zbi'or Немцевіча VI с. 332.

³³) Се опізненнє предвиджував сам король — ib. ч. 170.

³⁴) Жерела VIII ч. 170, пор. 162.

³⁵) Listy ч. 32.

³⁶) Рукоп. бібл. Замойских.

³⁷) Listy ч. 28 (лист з 8/VI н. с., з Кракова).

³⁸) Hist. Russ. mon. II с. 420-1, пор. реляції анґлїйського посла Zbi'or V с. 427-8.

³⁹) Listy Zbaraskiego ч. 28, Жерела VIII ч. 163-5.

⁴⁰) Рукоп. бібл. Замойских (реляції комісарські з місяця липня).

⁴¹) Tym zoldem od morza tylko, nie od Zaporoza wstret im czyni, wlosci nie wspominaiac (рел. комісарська в ркп. бібл. Замойських).

⁴²) Жерела VIII ч. 172. Zbi'or pamietnik'ow VI с. 331. Реляції в бібл. Замойских. Король серіозно задумав ся на тим, куди б обернути козачину, але не було куди — в Литві її не хотїли, і з Шведами в серпнї зложено згоду на рік, а з Москвою відносини теж вигладили ся (Жерела VIII ч. 159). Хотїв звернути козачину на Кантеміра (ч. 157), але мабуть на се козаки не злакомили ся. Фальшива поголоска про похід Олифера з 15 тисяч козаків під Білгород див. в листї Кр. Збаразького Публ. бібл. Разн. F. № 67 с. 273.

СОЙМ 1623 Р. І ЦЕРКОВНО-НАЦІОНАЛЬНІ ДОМАГАННЯ: ЗАХОДИ ПРАВОСЛАВНИХ ДО СОЙМУ, IUSTIFICATIA МИТРОПОЛИТА, SUPPLICATIA ПРАВОСЛАВНОЇ ШЛЯХТИ, ПЕТИЦІЯ КОЗАЦЬКА, GRАVАMІNА ПРАВОСЛАВНИХ.

В тих переговорах, чи властиво рефлексіях їх в королївській кореспонденції — бо не маємо деклярацій козацьких нї з першої (майської) нї з другої (серпневої) комісії, нї змісту їх петицій, висланих по другій комісії до короля, з посольством козацьким (кінець серпня с. с.), і можемо судити про них тільки з тих рефлексій в правительственних сферах, — виступають все жолудкові питання козачини: справа підвисшення платнї, право приставств і леж. Коли се не односторонність самих рефлексій (правительство могло спеціально інтересувати ся сими ,,реальними” справами, відсуваючи на бік иньшу „ідеольґію”), то можна се толкувати двома причинами. По перше — перевагу взяла „чернь”, маса козацька, відтиснувши старшину на другий плян (сей мотив про перевагу черни над старшиною неустанно повторяєть ся в правительственних сферах в другій половинї 1622 р.) ¹), а маса могла дїйсно інтересувати ся тими питаннями жолудковими більше нїж національними. По друге, питання церковно-національні король мабуть від початку зіпхнув на сойм — що там їх треба полагодити, і з ними треба було чекати сойму.