Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

Ловленнє провинників королївськими комісарами на Поднїпровю ²⁴) було, здаєть ся, причиною якихось розрухів. Маємо глуху звістку про якусь незгоду між Черкашанами і козаками. В сїй справі вислано туди одного з ротмистрів, Ожельского, але крім поручення — розібрати ту справу Черкасцїв з козаками, йому дано й друге — зробити новий вербунок козаків на службу королївську — взяти їх 600 чоловіка на плату державну ²⁵).

Мотивів не знаємо; чи треба було просто воєнного контінґенту, чі сподївали ся, що се поможе до зменьшення козацької самоволї. Ожельский дорученнє сповнив, як що правду каже — не без трудности, бо, каже, козаки більше цїнили надїю на здобичу, як платню. Справдї, мусїв дати їм платню більшу, нїж в 1578 р.: по 20 зол. на рік і по 4 аршини сукна (5 локтїв). Військо се, як каже скарбова записка,

було розложено на Поділю, разом з польськими вояками ²⁶). Маємо звістку про виплату для нього, чи властиво про сукно, і з дальшого, 1584 р. ²⁷). Хто був поставлений над козаками старшим, тепер не знаємо, але не бачу причин думати, що від сього уряду був відсунений Оришовский, що далї, в р. 1585-6 фіґурує в ролї „гетьмана запорозького” ²⁸). Зрештою нїяких подробиць про дїяльність сього нового (третього з ряду) реєстрового козацького війська за короткий час його істновання не маємо. Правительственних актів, які б нормували права й обовязки його, теж нема. Очевидно, було се відновленнє знаного вже інституту, з тим же характером і правами; а був він вийшов з житя тільки через неувагу — чи брак фондів.

Примітки

¹) Acta St. Bathorei c. 36-7.

²) Sprawy wojenne c. 106, з иньшої копії у Iorga Studii istorice asupra Chiliei si Cetatii Albe c. 336. Archiwum Zamojskiego I c. 301.

³) Acta Steph. Bathorei r. 187-9, Archiwum Zamojskiego I ч, 250, 285.

⁴) Acta ч. 190-3 і 195.

⁵) Archiwum Zamojskiego І ч. 301 (8. IV 1579).

⁶) Volumina legum ІI c. 206, пор. Гайденштайна 143.

⁷) Архивъ Ю. З. Р. III ч. І ч. 5.

⁸) В пізнїйшім листї (1583) Баторий пригадував, що не зробив ужитку з свого права судити шляхту — nikogo za nia nie kondenmowano i podobno nie pozwano (Sprawy wojenne ч. 156).

⁹) Гайденштайн с. 198= пер. II с. 113. До історії з кримськими царевичами захопленними козаками 1581 р. і переданими в руки королївських властей (Dziennik pochodu c. 31 і далї і док. бібл. Замойск.) се все трудно звести. Отже думаю, що Стороженко (ор. с. с. 85-9) помиляєть ся, що 1580-l рр. був спокій від козаків і Баториїв унїверсал був зайвим. Стороженко покликуєть ся на історію побуту Зборовского між козаками, кладучи його на р. 1581, але ся дата не зовсїм певна, а побут Зборовского на Запорожу був не довгий.

¹⁰) 'Zr'odla dz. IX. II с. 294-5. Є звістка про битву Вишневецького з Татарами весною 1581 р. (Septentrionalische Historien c. 78, у Стороженка op. c. с. 209).

¹¹) Epicedion, панеґірик Вишневецькому, передрукований Стороженком, op. c. с. 205-212.

¹²) Гайденштайн 164 = пер. II с. 40.

¹³) 'Zr'odla dziejowe IX. II с. 204.

¹⁴) Ibid. c. 215-6; що контінґенти були козацькі, означено не всюди: в наведенім мною рядї імен почавши від Бірулї нема сеї вказівки, але що се були ватажки козацькі, нема сумнїву. Біруля і Голубок були звісні як козацькі ватажки (Sarmatiae bellatores ч. 116)

¹⁵) Rerum polon. l. XII с. 326. Подібне писав в осени 1583 р. Збаразький: mniemam, iz ich wiejcej przybedzie do nich za rospuszczeniem wojska, jako teraz sila pacholik'ow bez sluzby tula sie (Sprawy wojenne c. 404).

¹⁶) Див. в т. V с. 336-7.

¹⁷) Sprawy wojenne ч. 196.

¹⁸) Dyaryusze sejmowe z r. 1585 с. 349 (королївське експозе з 1584 р.). Гайденштайн с. 207= пер. II с. 134-4.

¹⁹) Гайденштайн с. 213 = пер. II с. 146-7, Sprawy wojenne ч. 156, Dyaryusze 1585 r. с. 350, оповіданнє козацького старшого у Боратиньского Kozacy i Watykan (Przeglad polski 1906, жовтень).

²⁰) Се могло бути тим лекше, що за сей похід 1583 р. партія Замойского обвинувачувала Зборовских, сї навпаки звалювали вину походу на Замойского, себто на правительство, котрого Замойский був правою рукою: що він напустив козаків на Молдаву, аби вони там наложили головами, а потім на нихже вину зложив. Tenze pod Tehinia potaiemnie lanczego kozaka wyprawil, chcac ludzi wiele wybawic; gdy skarga przysla od Turczyna, samze potem instygowal na kozaki, wiele mezow dobrych potraci'c poradzil,

пише партизан Зборовских на Замойского (В. Paprockiego dwie broszure polityczne, вид. 1900 р. с. 48). Козакам таким чином могло бути справдї піддано з котрогось боку переконаннє, що правительство бажає такого походу.

²¹) Бєльский згадує: І natenczas gdy ich Stefan kr'ol chcial koniecznie wygubi'c, brali sie do Moskwy do tych drugich kozak'ow, zkad wieksze jeszcze niebezpiecze'nstwo baczyl, i przetoz im podobno dall pokoj (c. 1361).

²²) Гайденштайн c. 213 i 225 (пер. II с. 147, 168). Septentrionalische Historien c. 83-5 у Стороженка; він здогадуєть ся, що козацький старший, скараний на смерть за сю історію, був звісний нам Янчі Беґер, комісар королївський, названий у Папроцкого як провокатор (з руки Замойского) до походу на Турків.

²³) До афери Зборовских: Z. Pauli Pamietniki do zycia i sprawy Zborowskich, 184; Bartosza Paprockiego dwie broszury polityczne z lat 1587 i 1588 wyd. Czubek, 1900; Dyarysze sejmowe z 1585 r. (процес Криштофа Зборовского); Гайденштайн с. 219.

²⁴) Записка скарбова про висланнє до Черкас коморника Подольского для ловлення козаків участників походу на Тягиню — 'Zr'odla dz. IX. II с. 116.

²⁵) Про се оповідає в своїх записках Ожельский — видані у Броель-Плятера Pamietniki IV с. 114.

²⁶) 'Zr'odla dz. IX. II с. 295.

²⁷) Архивъ Юго-Зап. Рос. III. I ч. 6.

²⁸) Ярош (ор. с.) рішучо твердить, що при тім новім поборі старшим козацьким був постановлений Рожинський, а Оришовский роszedl w odstawke, бо був скомпромітований ріжними „граничними гріхами” (с. 610); але властиво на те нема нїякої підстави. Вкажу навпаки, що в цитованім самим Ярошем актї з падолиста 1586 р. (Архивъ Ю. З. Р. VII. І ч. 35) Оришевский зветь ся і гетьманом запорозьким і заразом „слугою є. королев. милости”. Ґурский в своїй історії піхоти (с. 35), каже таки катеґорично, що старшим над тими 600 козаками в 1583 р. був Оришовский, але на жаль не цитує близше свого джерела.

БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ 1585 Р., УТОПЛЕННЄ ҐЛЕМБОЦКОГО, СМЕРТЬ БАТОРИЯ, ПОХОДИ НА ТУРКІВ 1586 Р., КОЗАЦЬКІ СВОЄВІЛЬСТВА НА УКРАЇНЇ, ВЕРБУНОК 1587 Р.

Нї се нове навербованнє козаків, нї суворі кари на участників авантур 1583 р. не зробили трівкого впливу на козацькі своєвільства. Лїто 1584 р. пройшло здаєть ся тихо. Але під кінець року козаки напали на Очаків, спалили й наробили Татарам шкоди, а в польських кругах — трівоги. Потім, здаєть ся, незалежно від сього походу, козаки ще ходили на улуси татарські й зайняли масу худоби і людей в неволю побрали. Хан вислав на Україну орду в відплату за се. Татар кінець кінцем погромили, але боялись, що ся козацька авантура послужить останньою краплею в чашї турецького гнїву, тим більше що Порта тодї розмахалась, недавно справивши похід на Крим. На зимовім соймі, на поч. 1585 р. дуже тим трівожились, але кінець кіпцем нїчого не урадили ¹). Король вислав на Поділє й Волинь свого післанця Ґлембоцкого — шукати стад, що козаки захопили у Татар, а мабуть і провинників. Ся місія одначе скінчила ся дуже сумно для королївського післанця; десь він з козаками собі зайшов, і ті його кінець кінцем утопили ²). Се була одначе занадто рискована історія, навіть для козачини, і її ватажки рішили зняти з себе відповідальність за се. „Кн. Михайло Ружинскій, гетманъ козаковъ запорожскихъ и зъ иншими козаками, товаришами своими запорожскими” прислали в Київ, до уряду одинадцять чоловіка, окованих, як провинників сеї історії — „менечи, якобы ты одинадцать человЂковъ збунтовавши ся небожчика пана Глубоцкого замордовали и утопили, и тыхъ одинадцать человЂковъ узнали и нашли быть винными”. Підвоєвода київський одначе їх прийняти не схотїв і відіслав до ратуша, де знов їх міщане не хотїли прийняти, „бо дей ту въ києвскомъ ратушу, яко на Украини, везеня такъ моцного якъ увъ ыншихъ местахъ нетъ” ³). Чи досидїли ся вони тут королївської резолюції, чи знайшли спосіб утїкти, „яко на Українї”, зістаєть ся незвісним.