Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

Тільки всього довідуємо ся про сю реформу. Схиблена і невдала була вона з становища тих цїлей, для яких призначала ся — приборкання козачини й заведення спокою на полудневій границї, так само як і всї пізнїйші реформи. Але так само як і пізнїйші, мала вона величезне значіннє для орґанїзації козачини, для сформовання козацтва як осібної півпривілєґіованної суспільної верстви, яка згодом здобуває собі провідну ролю в відносинах східно-українських. З сього погляду ся перша звісна нам реформа має дуже важне значіннє, бо в сїм напрямі привілєґіовання козачини — виключення її з суспільно-полїтичної схеми корони і наділення імунїтетами, пішла від разу дуже сміло і різко, і через те варта особливої нашої уваги.

Брак фактичних відомостей про її переведеннє приходить ся заступити можливо докладною аналїзою того, що дає про се згадана грамота 1572 р. Насамперед вона стверджує, що плян короля, підданий може тимже таки Язловецким — набрати з козаків „певный почотъ" на королївську службу й королївське удержаннє, був Язловецким сповнений. Він ,,межи козаки низовыми певный почетъ тыхъ козаковъ ку службе нашой, которымъ юргелтъ ⁵) зъ скарбу нашого ити маєтъ, обралъ". Близшихъ подробиць про сей королївський козацький полк грамота не дає, але ми знаходимо їх в рахунках коронного скарбу. З 1575 і 1576 років, отже перед пізнїйшим Баториєвим набором, значить ся тут полк „низових козаків"

на королївській службі, в числї 300 люда, з платою на „квартал" (3 місяцї) по 2 ¹/₂ зол., окрім сукна ⁶). Се очевидно й був той „почот", набраний Язловецким; цифра 300 козаків не покажеть ся нам неправдоподібно малою, коли згадаємо, що пізнїйший Баториєвий набор дав тільки пятисотний козацький полк.

Сї скарбові записки, потверджуючи слова королївської грамоти, дають нам докладне понятє про розміри козацького набору, переведеного Жиґимонтом-Авґустом, чи близше кажучи — Язловецким. Отже, на королївську службу і королївське удержаннє було взято розмірно невелику частину козацьких контінґентїв — всього кілька процентів (в походї 1576 р. Богдана Ружинського на Аслан-городок напр. хан рахував 3000 козаків). ⁷) Правительство Жиґимонта-Авґуста з своїм набором 1570 р. зостало ся далеко позаду проєктів 1520-х рр., коли проєктовано взяти козаків на державну службу ,,тисячу або дві". Правда, що тодї скінчило ся тільки проєктами, а тепер все таки взято якусь частину козаків на службу дїйсно; але супроти зросту козацької сили й чисельности почот 1570-х рр. був величиною зовсїм незначно-малою.

Та зводячи до зовсїм незначних розмірів, з огляду на вічний брак гроша в короннім скарбі, число козаків взятих на державну службу, правительство не обмежувало своїх заходів сим малим контінґентом, а хотїло разом з тим уняти в нові порядки ,,всїх козаків низових". Вчинене Язловецким „постановене" мало дотикати всеї козачини. В тім і вага реформи 1570 р. ⁸) Сам факт, що кілька сот козаків взято на королївську службу ще не мав би великої ваги; знаємо, що кілька років перед тим козаків Вишневецького брано на службу до Ливонїї, і се не мало нїякого особливого значіння. Але реформа Язловецкого, беручи малу частку козаків на службу, орґанїзувала заразом усю козачину, заводила нові порядки для всїх козаків. Ян Бадовский був поставлений „старшимъ й судьєю надъ всими козаки низовими", мав над усїми ними мати власть і юрисдикцію, чинити суд в усїх скаргах на них. Мотиви ясні: опираючи ся на сили і авторитет коронного гетьмана, свого безпосереднього зверхника, і розпоряджаючи полком королївських козаків, сей ,,старший" козацький мав держати в руках всю козачину й стримувати її від усїх вибриків. Але разом з підданнєм під його власть і суд козаки звільняли ся від усяких иньших властей і судів — „зъ владзы и присуду всякихъ врядовъ" — воєводи, старост українних, урядів міських і т. д.

Се було початком козацького імунїтету — першою підставою сформовання козацької верстви як суспільної кляси. Хоч королївська грамота не каже виразно, що сей імунїтет має служити всій козачинї (з тексту виходило б навпаки, що він каже тільки про тих королївських козаків), але очевидно, сама льоґіка фактів вимагала того, що коли вся козачина піддана під власть і суд „старшого", то вся вона, як і козаки королївські, тим самим виймала ся з власти й юрисдикції иньших урядів. Чи хотїло сього правительство чи нї, чи мало воно на увазї такий вислїд реформи, иньша справа, але річ очевидна, що власне в такім напрямі, дуже наручнім і вигіднім для козачини, мусїла піти мисль козацька й такі виводи зробила з нової реформи. Хто займав ся козацтвом, хто вважав себе козаком — тим самим уже мав бути, по духу нової реформи, свобідним від всякої иньшої власти окрім свого козацкого старшого, а принаймнї — міг сам уважати себе свобідним, покликуючи ся на „вольности", признані козакам реформою Язловецкого. Козацтво таким чином ставало привілєґіованою верствою, бути козаком — мало значний суспільно-економічний інтерес. Пізнїйші на скільки лїт розпорядження Батория в тім же дусї підтримали такі претензії козачини на „вольности", але в сумі вони тільки потверджували й розвивали те, що вповнї виразно проголосила вже реформа Язловецкого. Тим варта вона нашої уваги, хоч пізнїйші розпорядження Батория, ставши епохою в історії козацькій в пізнїйшій традиції, закрили сю ранїйшу реформу 1570 р.

Примітки

¹) Пор. Жерела VIII ч. 2. 6 і далї.

²) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 3.

³) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

⁴) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

⁵) 1575 super kozacy Nizowe N 300 excepto panno per 2 ¹/₂ fl. facit 750 fl.; 1576 — super Cosacos Nizowych 800 per 2 ¹/₂ fl. (G'orski Historya piechoty c. 35 i 242, Historya jazdy r. 323). Та обставина, що з двох років ми маємо той самий контінґент і ту саму плату, позволяє з значною правдоподібністю виводити його набор з набору Язловецкого, десь 1570 р.

⁶) Jahrgeld, річна платня.

⁷) 'Zr'odla dziejowe IV с. 69.

⁸) Беремо сей рік як приблизний, для коротшого означення.

РОЗВІЙ І КОНСОЛЇДАЦІЯ КОЗАЧИНИ В СЕРЕДИНЇ XVI В, І РЕФОРМА ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА: БЕЗПЛОДНІСТЬ РЕФОРМИ ЩО ДО ПРИБОРКАННЯ КОЗАКІВ, БОГДАН РУЖИНСЬКИЙ І ЙОГО ПОХІД НА АСЛАН-ГОРОДОК, ПОХОДИ НА ВОЛОЩИНУ, ПОХІД СВЄРЧОВСКОГО, ПІДКОВА І ШАХ, ИНЬШІ ЗАЧІПКИ З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ В 1570-Х РОКАХ, ТАТАРСЬКИЙ ПОХІД І ТУРЕЦЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ.

Своєї безпосередньої мети — приборкати козаків, завести спокій в степах і зробити кінець зачіпкам з Турками й Татарами, реформа Язловецкого не осягнула, розумієть ся, — бо й не могла осягнути. Перехід на королївську службу і королївське удержаннє горстки козаків не міг мати з сього боку нїякого значіння. Погранична партизанська війна з Татарами та Турками була незвичайно оживлена в тім часї, і затримати козачину при самій оборонї, дефензиві, не було нїякої можливости. Був се час, коли по словам черкаського старости Вишневецького (в відповідь на докір, що він не сповістив про якийсь татарський напад під Черкаси), характеристичним в своїм гіперболїзмі — „не новина Татарам і по кілька раз на тиждень бувати під українним замком, і як би про такі малі трівоги завсїди і за кожним разом давати знати, то й післанців би забракло” ¹). Поруч полку королївських козаків під проводом Бадовского, далї збирали собі козацькі ватаги ріжні пограничні пани й козацькі ватажки та промишляли „козацьким хлїбом”, як характеристично називав козацькі походи й грабунки пізнїйший Наливайко. Власне в тих роках, коли Язловецкий з Бадовским

старали ся орґанїзувати козаків, виступає в ролї козацького ватажка земляк Вишневецького і наступник в його полїтицї кн. Богдан Ружинський. Репрезентант одного з другорядних княжих родин північної Волини, він в зменьшених розмірах повторяє карієру свого голосного земляка ²). Папроцкий, в своїм панеґірику воєнним заслугам пограничних українських панів (Panosza tho iest wyslawienie panow i pani`at ziem Ruskich i Podolskich z mestwa, z obyczaiow y z inszych spraw poczciwych), виданім в р. 1575, згадує про нього як ватажка козацького, пограничного рицаря — „Богдан кн. Рожинський, гетьман низових козаків, з своєю ротою”, „покинувши світові розкоші” (які йому, як малому князьцеви однаково не дуже усміхали ся), „стоїть як мужнїй лев, піднїсши руку праву, щоб звести з поганами бесїду кріваву”. Іґноруючи заходи польського правительства коло задержання добрих відносин з Кримом, він при кінцї 1575 р., коли Татари вибрали ся в Західню Україну, пішов з козаками на татарські улуси й страшенно їх спустошив, велику радість вчинивши тим суспільности на Українї й Польщі, яка витала в сїм пімсту за спустошеннє Зах. України ³). З припадкової звістки московської реляції довідуємо ся, що Ружинський стояв у зносинах з московським правительством: десь зимою 1575/6 р. цар прислав козакам Ружинського дарунки, обіцював їм поміч і запаси, з тим щоб на другий рік, на весну вони йшли в середину Криму, на Козлов, і Ружинський з козаками обіцяли то вчинити ⁴). На весну 1576 р. Ружинський з козаками дїйсно вибрав ся — тільки не під Козлов, а на татарські замки на долїшнїм Днїпрі. Мусїв бути то значнїйший похід — ходили козаки днїпровські, браславські й винницькі; хан рахує їх на три тисячі. Мав він значіннє діверсії, і для того й був аранжований московським правительством: Татари були вибрали ся в московські землї, але вість про козацький напад змусила їх вернути ся; ще й по дорозї козаки їх добре шарпнули. Але козацький напад на днїпровські замки скінчив ся траґічно. Козаки приступили під Аслан-городок, стали добувати, заложили міну під його укріплення, але міна вибухла так нещасливо, що вдарила на козаків, і сам Ружинський згинув при тім вибуху — викликавши ,,рясні сльози тамошнїх країв” ⁵). Хан, настрашений сими козацькими походами, наказав вивезти з Аслан-городка всю зброю і покинути його, й виписав свої жалї до нового короля, Ст. Батория. Але суспільність жалувала, як бачимо, не ханських клопотів, а „мізерної смерти'' козака-пограничника, не спочуваючи боязкій, услужній полїтицї свого правительства супроти Криму.

З другого боку турецьке правительство дражнило ся мішаннєм пограничних панів і козаків в молдавські справи. З серединою XVI в. Молдава (Волощина) робить ся ареною неустанних авантур. Трон молдавський турецьке правительство до волї дає ріжним авантурникам, що оден перед другим обіцяли йому вищий харач, давали більші дарунки; висаджуючи оден одного, сї претенденти шукали опертя у ріжних сусїднїх володарів, звертали ся по поміч до польсько-українських маґнатів і козаків. Дмитро Вишневецький закінчив свою полїтичну і житєву карієру, вмішавши ся в боротьбу Гераклїда і Томші (1563). Потім польсько-українські пани й саме правительство польське спомагало господаря Олександра Лопушана і його сина Богдана, що піддав ся під протекцію Польщі й підтримував тїсні приятельські відносини з маґнатами сусїдньої України Богдана зсадив з господарства, задарувавши турецьке правительство, претендент Івоня, що називав себе потомком воєводи Стефана (1572). Польське правительство пробувало підтримати Богдана й поручило се подільському воєводї Мєлецкому, але похід його в Волощину не мав успіху ⁶). Але й Івоня скоро знайшов контрпрецендента в особі брата господаря Валахії і мусїв оружною рукою боронити себе від Турків (1574). Він почав тодї вербувати собі військо на Українї. Кілька подільських шляхтичів, або ротмістрів місцевого війська — Сверчовский, Козловський, Осмольский, Копицкий, Яницький, Соколовский, Стужиньский й ин. ⁷) радо відозвали ся на се й зачали збирати охочих до походу. Звербовано було двісті козаків, стільки ж „Браславян” — мабуть всякої „збираної дружини” (шляхти, міщан і козаків), і стільки ж „Барян” — з Барського староства ⁸). Головним проводирем був отой Сверчовский, що завдяки тому, з покрученим іменем, в видї Свирговського, попав в пізнїйшій традиції в реєстр козацьких гетьманів і став героєм фабрикованих в XIX в. псевдо-історичних пісень ⁹). Коли вірить сучасному автору історії сеї війни, сї козаки й польські вояки доказували чуда відваги, але кінець кінцем свою кампанїю з Турками Івоня таки програв, згинув сам в турецьких руках проводирі його українських полків також попали в турецьку неволю. Та се не відстрашило иньших іти слїдами Івонї й його помічників з України.

Зараз на Українї, між козачиною навіть, як кажуть, знайшов ся чоловік, що назвав себе братом Івонї і виступив претендентом на молдавський трон. Звали його Іваном Підковою — мовляв за силу, що підкови руками ламав. З початку він пробував також знайти поміч у українських панів — у кн. Конст. Острозького, київського воєводи, і у барського старости Творовского-Бучацкого. Але вони в сю авантуру вмішати ся не схотїли, й тодї сей Підкова — з сього поводу пізнїйшою традицією також включений в реєстр козацьких гетьманів, став вербувати собі військо між козаками. Його помічником в тім був барський шляхтич і жовнїр Стан. Копицкий, що теж „двадцять лїт жив між козаками і був люблений ними'', і якийсь Волошин Чапа, що оселив ся був в Браславщинї. Копицкий, пустивши в рух грошенята, що був заслужив на жовнїрський службі, з Чапою зібрали козацький полк з 330 чоловіка, як оповідає сучасник — ,,людей правдиво одборних”. Старшиною (,,гетьманом”) над ними був Шах. З ним Підкова в 1577 р. пішов на Волощину, але господар Петрило виступив з далеко більшими силами, і Підкова мусїв вернути ся на Україну, подумати про значнїйші сили. Він зимував у Немирові. Господар звернув ся з скаргами до короля, просячи зловити претендента, але прислане до Немирова військо, стрівши ся з оружним опором Підкови, не рішило ся брати його силою. Поки йшла далї кореспонденція в сїй справі, наполоханий Підкова рішив не гаяти ся з своєю справою і знїсши ся з Шахом став ладити ся до нового походу. Шах лишив на Низу 400 козаків, а з 600 злучив ся на Пробитім шляху з Підковою й пішли на Волощину. Господар виступив против, але битва сим разом скінчила ся для нього нещасливо: сучасники оповідали, що між козаками був характерник, що замовив турецькі гармати. Господар утїк, а козаки з тріумфом ввели Підкову в молдавську столицю Яси, 291/XI. 1577. Тріумф одначе був занадто скороминущий. Правда, господаря, коли він пішов на Яси, виганяти Підкову, козаки ще раз розбили; але його підтримували Турки, ладив йому поміч Баторий. Підкова з кінцем року рішив забрати ся з здобичею, поки цїлий, на Запороже. Але звабив його на дорозї воєвода браславський, кн. Збаразький, що мав від короля наказ доконче Підкову зловити: запросивши до себе Шаха запевнив через його Підкову, що йому нїчого не буде, і Підкова на те здав ся. А Баторий, діставши до рук, казав його всадити до вязницї, й потім Підкову стято, на жаданнє господаря і турецького султана ¹⁰).