Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Царенку, царенку, за чім ви гості?
Царівно, царівно, за дівчиною!
— Царенку, царенку за которою?
— Царівно, царівно, за старшенькою.
— Царенку, царенку, старшенька крива.
— Царівно, царівно, так ми підемо!
— Царенку, царенку, так вернітеся.
Се повторюється наново, поки не видасться котрась дівчина, і так далі йде гра, аж поки всі дівчата не перейдуть до табору сватів 1.
Тут, як бачимо, виступає сей традиційний приспів добровільного парування: «Ладо моє!»
Натомість інші варіанти заховали мотив насильного заволодіння дівчиною, дарма, що первісний характер грища настільки затратився,
До сього ж циклу грищ, як уже було зазначено, належить і «воротар»: болгарська гра, вказана свого часу Потебнею, дає можливість відтворити таку первісну гру в «Ворота» — цілком аналогічну з «Мостами». Дві дівчини стоять обнявшись, представляючи сторожів, що стережуть воріт. Дівчата, ставши одна за другою, підходять, просячи пропуску: «Кралю, порталю [воротарю], отвори порти [ворота], Че ште да влЂзе царева войска [нехай пройдуть цареві війська]!». Сторожа не пропускає і не приймає різного викупу — «маргарит» (перед), золота і т. д., аж поки не дістає дівчини, котру затримує за плату 3.
1 Чуб., с. 83.
2 Мат. до етн., XII, с. 29.
3 Потебня, Объясненія, І, с. 56 — 7, пор. вище.
Початок, як бачимо, вповні відповідає нашому заспіву: «Воротарю, воротареньку, відчини ворітонька», але далі інші мотиви змішалися й закрили первісний зміст гри.
Мотив «Мосту» приводить нас до групи мотивів, зв’яваних з водою як елементом особливого значення при паруванні. Вище було зазначено се значення води в його обрядовості і поетичній символіці. Даремно було б заглублюватися в питання, щ'o тут мало першинство в розвою сього мотиву: чи та обставина, що парування відбувалося при воді, куди сходилась молодіж, стрічалась, знайомилась, засідалась, хапала дівчат, які виходили по воду і ін., — чи навпаки: значення води в магічній обрядовості, з котрим вона ввійшла в усякі церемонії, зв’язане з ідеєю прокреації, парування і подружнього щастя. Річ очевидна, що сі ідеї стали сплітатися в таких ранніх стадіях культури і соціального життя, що до них наша літературна аналіза не може й сягнути. Ми можемо тільки вказати на паралелізм таких поетичних мотивів залицяння, як напування водою, як перевіз через ріку, рятування з води потопаючої дівчини або якихось її уборів, вінка, дорогоцінностей, що впали до води, і т. д., — з обрядовим «умиканням» при воді, обрядовим спільним умиванням при зав’язуванні подружжя, купанням, обливанням водою і т. д. Віддаватися — бристи через воду, посватити — перенести дівчину через воду, оженитися — зловити вінець дівчини, переплисти — одружитися, утопитися — не одружитися. Такі і подібні літературні символи, в величезнім багацтві розсипані в піснях наших та інших слов’янських народів, мають під собою щось реальніше, ніж просто символіку або церемоніальні форми. В кожнім разі, лежать тут і певні ритуальні акти, які дійсно практикувались як форми парування на старих сходинах і грищах.
Бачили ми церемонію пускання вінків, яке дожило, в пережитках, до наших часів і оспівується в піснях, як, напр., отся поліська (з Кобринського пов.):
Посію я руту, | Руту за річкою,
Посажу деревко, | За морем близенько.
Моя рута зійшла, | Зіллєчком поросла,
Час руту полоти, | Верхи позжинати,
У віночок вити, | На Дунай пустити.
Хто віночок
Хто вінок дістане, | То той моїм стане.
Подобіцявсь N.N. | Віночок поняти,
Віночок поняти, | І дівоньку взяти.
Як ступив ногою — | По пояс водою.
Як ступив другою — | На дно головою... 1
1 Сборникь акад., 89, №51.
В найстаршій з записаних укр. пісень — про воєводу Штефана — дівчина віддає себе ціною вирятування з води:
Што рекла дівонька: «Пусти мне, Штефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
А хто ми доплинеть, його я буду».
Не хто ми доплинув красную дівоньку.
Доплинув дівоньку Штефан воєвода
І взяв [він] дівоньку за білую ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш!»
Сучасні величальні пісні розробляють тему про дівчину, яка дає себе вирятувати з води тільки своєму коханому:
Плила Олена краєм Дунаєм,
[Приплила вона аж до берега].
Вийшов до неї батенько її:
Дай ми рученьку, моя доненько!
— Ручки не даю, я си пливаю!
По черзі приходить мати, брат, сестра, нарешті миленький:
Подай, миленька, праву рученьку!
— Ручку вже даю, вже випливаю.
Вар.: Ой, як вже подам, бо ти ся вже здам! (Гн., № 291).
З великою силою варіантів розроблюється тема про переємця:
Пішла дівонька рано по воду,
Та сходилися буйні вітрове,
Буйні вітрове, шайні дощове,
Та й ісхопили повяний вінок.
Вар.: Вінець-павянець, або: золотий вінець;
Занесли його на тихий Дунай,
На тихий Дунай, на крутий беріг,
Під крутий беріг, на білий камінь.
За ним дівонька лужком-бережком,
Гладков стежечков, гей уходженов,
Гей уходженов, позолоченов —
Та й іздибає три риболови,
Три риболови — всі три молодці.
— Ой риболови, ви рибовлаки,
Чи не стрічали павяний вінець?
— Ой хоч стрічали, коли не знали,
А що ж нам буде за переємець?
Єдному буде шовкова хустка,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буде сама молода —
Сама молода яко ягода!
Як форму старого залицяння — теж загальноєвропейську 1 — зазначу ще задавання загадок дівчині молодцями: тема, котра найбільш приліпилась до колядкового репертуару, але виринає часом і в інших циклах (великоднім, русальнім, купальськім), на цілій укр. території, і правдоподібно, належить до старих «грищ»:
Ой на Дунаю, ой на тихенькім
Плався, поплався червін корабель,
А в тім кораблі ґречная панна,
Ґречная панна, на ім’я Анна.
Берегом ходить ґречний молодець,
Та рече слівце а д ґречній панні:
1 Пор. матеріал у Schr"oer, R"atselfragen, Wett- und Wunschlieder, в Zeitschrift des Vereines f"us Volkskunde, III.
— Приплинь д берегу, ґречная панна,
Загадаю ти я загадочку,
Ой як відганеш, то моя будеш,
Як не відганеш, батькова будеш:
А в літі, в літі, а в святім Петрі,
Ой мерз, перемерз тихенький Дунай,
Я на лід ішов, коня перевів,
Я лід протяв, коня наповав.
— Хіба би я та не батькова,
Та не батькова, та не ненина,
Щоб я тоє не відгадала:
А в зимі, в зимі, а в святім Різдві,
В мене в городі ружа зацвіла —
Я ружу зірву, віночок сплету,
Віночок сплету, в него ся вберу,
А на святе Різдво до церкви піду —
Хто мене видів, мене завидів.
Долі лугами, калиновими,