Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Ой там в саду, в садочку, скопаю я грядочку,
Посаджу я вишеньку — зродить вишня ягідки.
Ярчовецькі парубки мають шапки-баранки,
А опанчі сукняні, на личеньках рум’яні,
А чоботи пасові, до роботи здорові.
Ой там в саду, в садочку, і т. д.
Волосівські парубки мають шапки шаламки,
А опанчі дергові, а чоботи личані,
На личеньках не такі, до роботи гниляки (Гн., 168).
З східноукраїнської вулиці:
А на чужій улиці сміття
А на нашій... челядь чорноброва!
А на нашій... все рівно та рівно,
Вигравали парубочки вороними кіньми,
А на тій... все яри та кручі,
Вигравали чорти куці, з вулиці ідучи
(Сборн. харк., 17, с. 121).
Взірців чистої любовної лірики, архаїчного стилю, небагато можна вказати: вона була, очевидно, не надто розвинена й покрилась потім пізнішими, краще розробленими, психологічно тоншими утворами XVII — XVIII вв. Але уважно студіюючи, можна вибирати мотиви і форми, в кожнім разі старші від сього новішого розвою лірики, так що в них при різних пізніших додатках можна добачати мотиви досить старі. Для прикладу наведу отсі співаночки з-поміж
теперішніх весільних — в доповнення до поданих уже вище (с. 252):
Да наказувала куночка своєму чорному соболеви:
— Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене в суботеньку,
— Ох і рад би я бувати, тебе, куночку, видати,
Та до тебе лози густі і річеньки бистриї!
— А я лозоньки вирублю, бистриї річеньки висушу,
Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене у соботоньку!
Ой бувай-бувай, мій козаченьку, да до мене у неділеньку!
— Ох і рад би я бувати, тебе дівчину видати, і т. д. (Чуб., № 360).
Ой літає чорна галочка по полю,
Черкається крилечками о ролю 1.
— Ой одлинь, одлинь, сиз соколоньку од мене,
Може, найдеш ще й кращішу от мене!
— Я два сади вишневі облітав,
А в третьому яблуневому пробував,
Ой там я тебе, чорну галочку, сподобав.
Ой ходила дівочка по дворі,
Черкала платєчком по землі.
— Ой одійди, одійди, добрий молодець, од мене,
Може, найдеш ще кращішу од мене!
— Ой два городи я больші обхожав 2,
А в третьому найбільшому пробував —
Там я тебе, дівчину, сподобав. (№75).
На соколовім полю злетілися соколи,
Між ними соколонько, між ними сивесенький,
Крилоньками махає, летітоньки гадає
В темниї лісоньки межи гарні галоньки:
Там йому галочка мила, бо му гніздочко вила,
Увила, перевивала, вінком пообкладала. (№853).
Коло двору тестьового соколє облітає,
Да в вишневий сад заглядає —
Там галочка гніздечко в’є.
— Вий, галочко, собі і мені,
Собі
Собі ізвий з рути-м’яти,
Мені із барвінку. (№813).
1 В друкованім, очевидно, хибно: по роки.
2 Так поправляю, очевидно, попсоване: «Ой виходив я два городи больші».
Сюди ж підходить отся «риндзівка», доволі архаїчна, особливо в своїм початку:
Зажурилася перепілонька,
Що так раненько з гір вилетіла,
З гір вилетіла, трав не виділа,
Іно виділа сніги, морози,
Сніги, морози, води як лози.
— Ой де ж я буду гніздонько вити,
Гніздонько вити, діти водити?
Ой чув же тоє сив соколойко:
— Цить, не журися, перепілойко!
Ой знаю, знаю долину-луку,
Долину-луку, траву велику.
Там то ми будем гніздочко вити,
Гніздочко вити — діти водити...
(Гн., 240).
Варіант весільний:
Зажурилась перепілочка:
— Бідна моя та головочка,
Що я рано із вирію вилетіла,
Нігде мені гнізда звити,
Нігде мені діток наплодити:
Що по горах сніги лежать,
По долинах води біжать!
Озоветься соловеєчко:
— Не журися, перепелочко,
Єсть у мене три сади зелениї:
Що в первому те гніздо зів’єм,
А в другому діток наведем,
А в третьому діток нагодуєм
(Чуб., №. 1086).
Старий виноградний мотив (про його символіку і різні нинішні варіації пор. нижче):
Ой на горі [та] город зряжен,
На городі виноград сажен,
Там Маруся ходила,
З виноградом говорила:
— Винограде, виноградочку,
Прошу тебе на порадочку, —
Прошу тебе та не зрадь мене,
Молодцю та порадь мене:
Як я піду за нелюба,
То не цвіти, виноград, красно,
Не роди [ти], виноград, рясно!
А як піду за милого.
Прошу тебе — ізходь рано.
Прошу тебе — зацвіти красно,
Та й уроди ягідок рясно!
Ви, віточки, посхиляйтеся,
Ви, ягідки, посповняйтеся,
(Чуб., № 109 і 512).
Кілька мотивів з недавньої східноукраїнської (слобідської) вулиці:
В лісі, лісочку
Виростали чотири дубочки.
Схилилися верхи до купочки,
Налинули сиві голубочки,
Сіли, впали та й заворкували.
Крилочками круту гору вкрили.
Поміж себе річи говорили...
Що житєчко, що пшеничка — оден колосок,
Що у йванка, у Марєчки оден голосок.
Иванко заговорить — як у дзвін задзвонить,
Марєчка засміється — Дунай сколихнеться.
Дунай розілється — вода сколихнеться,
Нехай тому Іванкові легенько ікнеться!.. 1