Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Загалом же, як я вже підніс, стара «юлонька» (вулиця) розгубила свій старий репертуар, прийняла нові пісні, і тільки де-не-де під захистом обряду заціліли її старші мотиви.
Характеристичні прикмети старої поезії. П’ятдесят літ тому, в програмі систематизації народної словесності, виробленій для київського географічного (властиво, етнографічного!) товариства (т. зв. «юго-западного отдЂла Рус. Географ. Общества») Антоновичем і Драгомановим, — головно сим останнім, очевидно, котрим вона була й підписана, — була висловлена гадка, на жаль, не розвинена і не переведена відповідно 2,
1
2 Слабою стороною самої програми було се, що автори її, по традиції старших етнографічних праць, головний натиск все-таки при тім клали на систематику пам’яток народної творчості, даючи їй перевагу над її морфологією й історією. Поділяючи їх на доволі дрібні групи, вони, правда, висловлювали побажання, щоб в рамцях кожного відділу пісні розкладались «по культурним епохам», але се побажання було доволі тяжко погодити з принципами систематики по формам і темам, і тому етнографія наша зісталась при старій систематиці, менше дбаючи про вислідження еволюції словесного мистецтва.
про оригінальні і неоригінальні елементи в народній укр. словесності. Автори програми справедливо піднесли, що головно в репертуарі пісеннім, і то передусім обрядовім і побутовім, треба шукати оригінальних прикмет, які можуть характеризувати народний світогляд і народний побут. Пісні дидактичного або забавного характеру («дидактичні пісні, баляди, сатира, карикатура, пародія, гра слів і жарт», як вони се характеризували), і так само прозова література, яка майже в цілості притикає до сеї другої (дидактичної і забавної) пісенної категорії, — трактують головно теми мандрівні, запозичені, тому «в дуже обмеженій мірі можуть признаватись за національні і побутові».
Дійсно, переглядаючи пісенний репертуар, зв’язаний з культовими і обрядовими останками, ми спостерігаємо тут не тільки багаті пережитки старої культової пісні і драматичної дії, але і в темах і поетичнім трактуванні їх відчуваємо реальне відбиття своєрідного побуту і — своєрідну, в значній мірі оригінальну творчість. Вона витворила певні, скристалізовані поетичні мотиви, loci communes поетичної фактури, опанувала образи піддані творчістю і побутом сусідів, органічно перетворила їх в огні власного мистецтва і надала безсумнівну індивідуальність словесності сеї доби, яка пробивається і нині через пізніші літературні верстви, з-під румовища сеї й пізніших епох життя і творчості. З попереду наведених взірців, я думаю, читач відчув сей аромат творчості старої доби, яка відбивається в самій мові, в стилізації, манері, більш важкій, лапідарній, грубоватій, ніж пізніша творчість покозацької доби, яка її покрила. Я позволю ще навести кілька таких loci communes сеї старої поезії, не завдаючи собі завдання дати скільки-небудь повний їх перегляд.
Такі насамперед образи дерева, в різних варіантах, що виступають особливо в усяких комбінаціях заспіву:
Ой в ліску, в ліску, а в жовтім піску
Росте деревце, тонке, високе,
Тонке, високе, в корінь глибоке.
В корінь глибоке, в листок широке,
В листок широке, в цвіток багрове,
В цвіток багрове, в верху кудряве,
(Вар.: А в лист широке, в корінь дуплаве,
В
(Гн., П, с. 78).
Се може бути ялина або «золота» сосна, відповідна жовтому піску, котра так іноді і зістається з «листом широким», який належить первісно до іншого дерева — улюбленого явора (Ай в полі, в полі є три явори, тонкі, високі, в корінь глибокі, в корінь глибокі, в верху лиснаті). Може се бути дуб (А в лісі, в лісі, в зеленім гаю, росте дубочок тонкий, високий) і т. д.
Але за сими звичайними деревами стоїть, очевидно, образ дерева ідеального, символічного, «райського дерева» — дерева життя 1. Воно виступить перед нами в ролі весільного гильця:
Благослови, Боже, і Божая Мати, деревця вбирати!
Райськеє деревенько перед раєм стояло,
В рай ся похиляло, сильно зацвітало (Гол., І, 99).
1 Так толкував Потебня і пісенний явір (Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав) — «широка підсонічна сцена, під світовим явором, неприступним для простого смертельника» (Слово, § 32).
Воно ж величалося в різдвяних піснях як дерево життя, що сплинуло бистрими річками, несучи на собі родину, котрій адресується величальна пісня.
Воно ж виступає в космогонічній коляді — одній з найцікавіших пам’яток нашої усної поезії:
Варіант Ходаковського:
Що ж нам було з світа початку?
Не було нічого, їдна водонька.
На тій водоньці їдне деревенько,
На тім деревеньку шовкове гніздо,
А в тім гнізденьку три голубоньки.
Не три голубоньки — три ангелоньки,
Уж ся впустили в глубоке море,
В глубоке море на самеє дно,
Винесли нам [вни] три пожитоньки:
Перший пожиток — возимо жито,
Возимо жито людям на хлібець,
Другий пожиток — яру пшениченьку,
Яру пшениченьку на проскіроньку,
До служби божой, до церковоньки.
Третий пожиток — зелену траву,
Зелену траву для худобоньки.
Варіант Вагилевича:
Коли ж не било з нащада світа,
Тогди не било неба ні землі,
Ино лем било синоє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радят,
Радоньку радят, як світ сновати:
— Та спустимеся на дно до моря,
Та дістанеме дрібного піску, —
Дрібний пісочок посієме мир,
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанеме золотий камінь,
Золотий камінь посієме ми,
Та нам ся стане ясне небонько,
Світле сонінько, ясний місячик,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.
Новий варіант з Печенїжина (аналогічний в дечім з старим, опублікованим в 1840-х рр. Костомаровим):
А як то було з початку світа,
Не було тогди неба ні землі,
А лишень було синєє море,
А на тім морі ой два дубочки,
На тих дубочках два голубоньки,
Два голубоньки з неба зіслані,
З неба зіслані на відпитані.
Стали радити, як світ сотворити:
Спустімся в море до самого дна,
Виберім собі синій каменець
Синій каменець, синєє небо;
Виберім собі жовтий каменець,
Жовтий каменець — жовтая земля
(Гн., ч. 66).