Історія української літератури. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

Обжинкове величання: «А в нашого пана (Золотая брама, | Срібная приспа, | Сіло женчиків триста» (Гол., III, 196).

Весільне: «А в нашої печи золотії плечі, | А срібні крила — щоб нам коровай гнітила» (Мат. етн., 19, с. 35).

Коли кінь — то «золота грива коня покрила, срібні копита кремінь лупають, жемчужні очка звізди читають». Коли воли — то

На них роженьки все золотії,

А воловоди все шовковиі,

На них ярема все тисовії,

На них снисочки все кедровиї,

А занізочки

все мідяниї.

Або:

На волах ярма все кедровиї,

В ярмах снисочки позолочені,

А занізочки білі лісочки.

Ой сохи твої все золотиї,

Нагадаю, що пави, голуби, виноград — се улюблені сеї декорації.

Сошнички твої все мідяниї,

Підвої твої все дротяниї,

Полиці твої все срібряниї,

Поводки твої все шовковиї.

На полю:

Уродить нам ся золотий колос,

Золотий колос, срібнеє зерно,

Срібнеє зерно, мідяне стебло.

Або: Вона [пшениця] ізійде, як тихий Дунай,

Та вродить нам ся земчужний колос,

Земчужний колос, золоте зерно.

Навіть на попаси, де попасає герой, гора

...зродила жемчужну траву,

жемчужну траву, золоту росу,

і вітри — «...зашуміли в жемчужній траві|та задзвеніли в золотій рясі».

Не диво, отже, коли у героя величання

срібна стрільбонька, золотий лучок,

злотий човничок, срібне весельце,

золотий міст, срібная лавка.

А вже цілі скарбниці дорогоцінностей розсипаються чудесними помічниками на весільній дорозі його. Ми вже бачили їх вище; наведу ще сей варіант:

Як меш їхати у Ляцьку землю,

По королівну — по собі рівну,

Споряджу мости дорогим кам[е] нем,

Загачу гати ляцькими шати,

Зволочу ліси паволоками,

Засію поля срібнов жемчугов.

З’їдеш на мости — задзвенять мости,

Задзвенять мости дорогим кам [е] нем;

З’їдеш на гати — зашумлять гати,

Зашумлять гати ляцькими шати;

З’їдеш на ліса — зашумлять ліса,

Зашумлять ліса паволоками;

З’їдеш на поля — засвітять поля,

Засвітять поля дрібнов жемчугов.

Відповідно до того, розуміється, прибирається всякими дорогоцінностями і постать дівчини:

Павляний вінок, злотий перстенець,

Перлова тканка, кований пояс,

Лися шубонька, злоті чобітки, і т. под.

Ся іконописна хвиля, що прокотилась по нашій поезії, і досі заховалася в значних останках на всій території від Сяну до Дону, не затопила всього, розуміється. Поруч того стрічаємо малюнки зовсім свобідні від такого іконописного перетяження, як, напр., популярний мотив дівочої краси:

Ой попід гори стежечка здавна,

А попри стежку чорненький тернок.

Надійшла стежкою ґречна паннонька,

Тернок зірвала, до очий клала:

— Ой коби в мене такі оченька,

Такі чорненькі,

як отой тернок!..

А попри стежку червоний мачок —

Мачок зірвала д личенькам клала:

Ой коби в мене такі личенька,

Такі рум’яні, як отсей мачок!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А попри стежку жовтеє кійло

[Stipa pennata] —

Кійлонько рвала д косонькам клала:

— Ой коби в мене такі косоньки,

Такі жовтенькі, як сесе кійло.

(Варіантів дуже багато, напр.:

У панунейки три городойки,

В першім городці жовта лелія,

В другім городці а чорний терен,

В третім городці червона ружа:

Скочила вона в перший городець,

Вирвала собі жовту лелію —

Притулила сі до косоньки:

— Дай ми, Божейку, таку косойку,

Таку жовтеньку, таку грубеньку,

і т. д.,

причім звичайно з сим зв’язується міркування, що з такими очками, личками, косою вона б вийшла за княжого сина, за поповича, за панського сина і т. д. 1.)

1 Гнатюк, II, с. 139 і д.; Паралелі у Потебні, Объясн., II, c. 490 і 92.

Або поетичний образ убрання:

На нім кошулька як сніг біленька.

Де вона прана? в краю Дунаю.

А де кручена? в тура на розі,

А де сушена? на явірничку,

На явірничку, в самім вершечку.

А де вбирана? в світлій світлонці,

В світлій світлонці при оболонці

[вікні, затягненім міхуром],

При оболонці — при яснім сонці.

Ся сорочка прана в Дунаю і сушена у тура на розі (тут, мабуть, зливаються поняття турового рогу як вішала з рогами живого тура, котрих уживають для сушення біля!) — се одно з тих сміливих, казково-гіперболічних образів, котрі також можна вважати характеристичною рисою, паралельною з тим граннєм усякими дорогоцінностями. Так бачимо оленя з «теремом» чи «колискою» на рогах, де сидить величана дівчина чи парубок і займається різними делікатними заняттями: шиє, вишиває, грає. В інших варіантах ся «колиска» чи «світлонька» висить на дереві, стоїть на кораблі або ще простіше — всі ті делікатні заняття відбуваються в наметі, в світлиці, яка стоїть при дорозі; але величальник не вдоволяється сим і творить цілком фантастичні образи:

Дивноє звіря, сиве оленя,

На тім оленю три-девять рожків,

Эй на тих ріжках срібна колиска,

Гей в тій колисці ґречная панна —

Ой сидить-сидить, шитечко шиє.

Турє-оленє на девять ріжків,

Ой на десятім там терем росте,

[У] тім теремі тисові столи,

Поза столами межи панами

Ґречная панна, чом Настуненька,

Шитєчко шила аж троякоє.

На тім оленці тридесять рожків,

На першім рожку золотий терем,

А в тім теремці можний панонько —