Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Потупай, потупай, коню,
По тім скарбовім [?] камени! (II, 114)
На коню, на коню —
Злоте пірєчко на ньому! (І, 164)
Не чорно, не чорно
Перо по коникові полягло! (II, 103).
Хто уважно перейде сю антологію приспівів, пригадуючи собі ширші образи пісень, наведені вище, той відчує сей інтерес, який дає процес стягання таких більш детальних і мальовничих образів в короткий образ-символ, вміщений в такім приспіві. Вище було начеркнено ролю сього хорового рефрену в розвою пісні; нинішній приспів зіставсь як пережиток сеї далекої, примітивної старовини, поволі бідніючи і зводячись до таких малозначних і монотонних фраз, як нинішнє стереотипове: «Ой, дай Боже!»
1 Сей характер нашої коляди підчеркнув свого часу Потебня (Объясненія, II, c. 442), характеризуючи «амплификаціи в великорусском стилЂ» — «противоположеном стилю м[ало]р[усской] пЂсни, дающей только необходимыя толчки воображенію, но не ведущей его на помочахъ, а предполагающей его самодЂятельность». Знаходив «сходный c великорусскими дешевый способ амплификаціи» також в колядках румунських, де «посредством введенія ненужныхъ, случайных или легко подразумЂваемых черт» «наивнаго каляканья», як він висловлюється, колядка розпухає до величезних розмірів.
На наших очах широкий образ стягається в строфу, строфа — в кілька слів рефрену. Напр., такий образ:
Там на ріці на Ардані — Ардан воду розливає,
Ардан воду розливає — Іван коня наповає (II, 12) —
стягається в приспіві:
Ардань-вода стадная (II, 10).
Або:
За горою а дзвін дзвонить,
Ясен-красен місяць ісходить (II, 131).
Варіант:
Ой за горою, за кам’яною,
Де дзвін дзвонить, там місяць сходить.
Або:
Ой за горами, за долинами.
Там дзвін дзвонить, місяць сходить (II, 129) —
стягається в короткий приспів:
Ой дзвін дзвонить, місяць сходить.
Такі символи входять потім в комбінації між собою і дають нові, часом досить несподівані і навіть дивні образи:
На дворі, гей же на дворі,
Злоте пірєчко на столі (II, 175).
2Пшеницю сіє, злото леліє,
Гордий молодець N. N. (II, 42).
Служило Юря в польського кріля,
Присп.: В залізі, гей в залізі,
Його ручєйки, його ножейки
В сріблі, в золоті горіли
(Гол., II, 53).
Приспіви виринають цілком несподівано, без явного логічного зв’язку, по неясним, на перший погляд, асоціаціям:
По горі, по горі яра пшениця.
Присп.: Кам’яная, кам’яная,
Там світличенька стояла,
Жала ж її молодиченька, ой на імя N. N.
І навпаки:
А во Львові в кам’яниченці,
Присп.: По зорі, по зорі,
По ясненькому місяцю,
Стоять верстатики все тисовії,
і т. д.
Се надає спеціальний колорит нашій старій пісні, обліпленій, як старий, віковий стовбур губками, різними новотворами, всякими пізнішими парослями і мотивами, але сильній і мальовничій в сих своїх оригінальних, незвичайних і навіть дивоглядних, на перший погляд, комбінаціях. Уважний, витончений і відповідно узброєний зір глядача відкриває в них велику своєрідну красу.
ЛІТЕРАТУРА ПОВІСТЕВА
Пам’яті Михайла Драгоманова
Зміст і форма. Теми героїчні. Мова наша про передані усною традицією твори описові, оповідальні — або назву їх старим загальним терміном — повістеві, однаково — ритмовані чи прозові, — мусить, на жаль, бути значно коротша. Хоч література ся була, без сумніву, дуже багата, різнородна, цікава, переходила різні зміни і еволюції, але сказати про неї можна дуже небагато, поза тими її відгомонами і фрагментами, які ввійшли до поезії обрядової, з одного боку, а з другого — заціліли в літературі писаній, в книжнім
Причини тому дві. По-перше, в дохованім до нас уснім репертуарі в сій сфері далеко тяжче вирізнити те, що можна з певною правдоподібністю прийняти за останки чи відгомони сеї старшої доби і відрізнити від пізнішого репертуару. По-друге, почасти таки завдяки трудності і складності такого досліду, з сього погляду сей матеріал студійований далеко менше, ніж репертуар пісенний (особливо обрядовий) .
Вище було вказано, яким могутнім засобом консервовання в репертуарі пісеннім являється ритмічна форма. Ритм — се неоціненний сторож традиції, що хоронить її від усяких довільних змін («изъ пЂсни слова не выкинешь», говорять великороси). До того ще у піснях обрядових спеціально зв’язок з певними сакральними і магічними обрядами і святами затримує їх в неустаннім уживанні і в інтересах обряду — щоб він не стратив сили — заховує від конкуренції нових мотивів. Боронить від надто свобідного підмінювання старих, переданих і усвячених традицією текстів такими новими мотивами, чи комбінування з ними. І ми бачили, як наслідком сих умов певні обрядові пісні до нинішнього чи дуже недавнього часу на різних частях нашої території, невважаючи на різні колонізаційні пертурбації, розділені цілими століттями відокремлення, держаться в значній свіжості, в формах часом буквально подібних. Тому й поетичні образи і теми, включені в обрядову практику величань, замовлянь, затверджень певних соціальних актів, як подружжя і т. ін., дихають на нас глибокою, правіковою стариною. Рахуючися з різними пізнішими змінами і додатками (напр., християнськими), ми можемо тут все-таки вилучити, навіть без великого труду, дуже багато такого, що з усякою правдоподібністю мусить бути прийняте як відгомін тих часів, котрих спадщину тут оглядаємо.
Але пісні і ритмічні твори, котрі не ввійшли в обрядовий ужиток, в цілості або в фрагментах, переважно вигинули, часто без останку. Я вище висловив переконання, що вже в добі розселення існували у наших племен обидві форми поетичного ритму, рівноскладового — співаного і нерівноскладового — рецитованого. В обох формах, безсумнівно, складались оповідальні, епічні твори на теми героїчні і казково-побутові — прототипи тих билин, які в пізніших редакціях заховались на великоруській півночі. В наших казках і переказах подекуди заховалися також ритмічні і пісенні частини — в промовах героїв і в різних «загальних місцях», котрими старий казковий стиль був, очевидно, далеко багатший, ніж нинішній, сильно вже розложений. Такі, напр., звісні розмови Михайлика з батьком в повісті про Золоті Ворота:
Господару-цару Володимиру,
Так, в мене чаша золотая,
Вина повная
Завжди...
І часть Київа на мене йде,
Але київська громада,
То зла у неї рада... —
й інші, з котрими ми будемо мати ще діло дальше. Між казками звіринними і фантастичними заховалося кілька віршованих в цілості або в частих, а цілий ряд їх має віршовані розмови, більш або менш старого складу, як звісні пісні чарівної дудочки:
По малу-малу, паноньку, грай,
Не врази мого серденька вкрай:
Мене братічок та й убив,
Ніж у серденько та й устромив,
За того веприка, що в саду рив
(Рудч., 160).
Або голуба:
Ой буркуну, буркунець,
Був у батька одинець,
А мій батько убий-душа,
А мачуха із’їж-душа,
А сестриця-попрятниця,
Мої кісточки попрятала,
У рушничок завертіла,
Під порогом закопала
(Манж., 57).
Івасика Телесика:
Гуси-гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та полетіть до батенька,