Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Добра са ти гостье дошли,
Добри гостьє, коледжане,
Подобар глас ти донели
[гарну вість принесли]:
Овчици ти изъягнили —
Се [все] овчици ваклушати [біло-чорні],
Кровици се истелили —
Се кравици бЂлобоки,
Кобилки се иждребили —
А коневци патоножки,
Кошарци [улії] се изроили
(Качановск., 75 і д.).
Паралель польська:
Kukuleczka zakukala.
Gospodarza przebudzala:
Powsta'n, powsta'n, gospodarzu,
Pochod'z, pochod'z po oborze,
Bo w odorze B'og dal dobrze:
Krowisia sie omnozyia
Pare wolk'ow polozyla
(Kolberg, V. 237).
В
Изникала яболшница,
Стред дворе песочина,
Стребен [срібен] корен, злати гранки [гіляки],
Завързала пет яболка,
Пет яболка позлакени,
що чоловік їй пояснює:
Яблошница сама ти си,
А яболка — наши деца (Миладин, №622).
Для золотої роси, з котрої дівчина замовляє собі різні дорогоцінності, вказана така хорватська паралель — дівчина замовляє золоту росу:
ВеЂ я кунем зелен бор ва гори,
Да ба з њега златна роса пала,
Да би из ње прстене ковала,
Ча бим свому роду даривала:
Првога бим своjоj маjки дала,
Другога бим своjоj сестри дала,
ТреЂега бим за се оставила
(Мажуранич, 174).
Сербська величальна пісня описує оранку господаря і засівання жемчугом:
Jедени волове, сребрни ярмови,
А палице су им од сухога злата.
Прва имъ je бразда, ка’но сjаjна звjезда,
Чисто им je жито, ка’но чисто злато.
По ньиви им шета кућна [домашня] старjешина,
Из десног рукава бисер просипала,
Бисер просипала, снахе дозивала:
«Ходте, мила снахе, бисер да купите [збирайте],
На злато нижите, на врать га носите...» (Качіч-Міошіч, 156).
Вище наведена польська колядка так описує новороджених волів:
A jakiez im imie damy?
— A jednemu zlotorozek,
A drugiemu srebrnyrozek.
— C'oz na nie zrobi'c kazemy?
Srebrne jarzma, zlote zatki (занози)
Beda ora'c male dziatki’.
Образи чудесного коня, з таким замилуванням розроблені в українських величальних піснях, між іншим, в формі розмови героя з конем, його наміру продати коня і под., вказані в румунській колядці. Молодець-герой хоче продати коня, кінь дивується, не знаючи за собою ніякої вини. Одно він може пригадати: «Коли ми билися на морськім березі з турками, з франками, франки нас погромили, турки побили, в море покидали, багато там потонуло, а я поплив морем вздовж і впоперек — одним винуват2: зачепився за перо мурени [риби] і замочив полу твого кафтана 3, край кишені, але, вийшовши на беріг, я висушив їх, подувши з ніздрів». Тоді господар заспокоює, що хотів його тільки спробувати 4.
1 Пор. українські
2 D’asta’ su vinovatu.
3 P'ola de kaftanu.
4 Веселовський: Румынскія, славянскія и греческія коляды (Разысканія, VII — Сборникъ, т. 32), c. 278 — 9. З приводу сього цікаві замітки Потебні, II, с. 683 — 4. Принципіально погоджуючися з тим, що через румунів могли йти на Україну полудневослов’янські і грецькі мотиви, він взагалі більше добачав укр. впливів в румунськім, ніж навпаки, і спеціально вказаний Веселовським образ вважав залежним від слов’янського, спеціально укр. взірця, краще і повніше розробленого:
Ти згадай, пане, свою пригоду,
Свою пригоду, мою вигоду:
Як ми з тобою на війні були:
Як нас татари в Дунай нагнали:
Єдні втонули, другі сплинули,
А я скочив та й перескочив:
Та й не замочив ні копитечка,
Ні копиточка, ні стременочка,
Ні поли каптана, ні чобота сапьяна,
Ні ящур-сідельця, ні тебе, молодця.
Для теми «вінець на воді» хорватська паралель:
— Рибари, рибари на тихом Дунаjи,
Jecтe ли ми вид’ли моj венац зелени,
Кад ми je одплавал по Дунаjу, доли?
— Видила ге jесмо, вхитили га нисмо.
— Моj венац зелени воды су рознесле,
Моj венац зелени ветри розпухали,
Моj венац зелени магли [мгли] розмаглили
(Курелац, 65 і 56).
Пав’яний вінок — болгарська паралель:
Лазор [жених] са вози на златна колца,
Из село ходи, Богу ся моли:
«Я дай ми, Боже, дробен ми дъждец,
Трева да расте, паун да пасе,
Цере да хврга, моми да берат,
Моми да берат, венци да віят».
(Каравелов, 205).
Порівнюючи сі паралелі з східнослов’янськими, бачимо, що паралелі білоруські і великоруські далеко ближчі нашим: нераз близькі до подробиць, до буквальностей, так що являються простими переспівами тої самої пісні. Паралелі ж балканські дають подібності тільки в основних мотивах, які розроблюються там і у нас здебільшого незалежно, в деталях і комбінаціях. З того вивожу: споріднення українсько-балканські старші, ніж часи київські, від котрих ідуть аналогії українсько-білоруські та великоруські.
На закінчення ще кілька слів про форму.
Той матеріал, що ми тут розглянули, той, що доніс нам найбільше старих мотивів, в котрих можемо добачати відгомони часів чорноморсько-київських, се переважно обрядові, найчастіше величальні пісні, уложені в рівноскладових строфах простої, одностайної, архаїчної будови, схарактеризованої вище. Одним із засобів, котрим додається деяка змінність сьому досить монотонному співові, являється приспів, досить вільно і дотепно змінюваний. Старші рефрени, традиційні — одностайні і незмінні. Вони характеризують, очевидно, цілі цикли пісень: