Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Ой ішла туди красна дівонька,
Здибали єї три молодчики:
Ой, стой, погоди, красна дівонько,
Загану я ти три загадочки,
А сли відганеш, то моя будеш,
А як не відганеш, батькова будеш:
Що, дівко, росте без коренечка,
Що, дівко, цвіте без синього цвіту,
Що, дівко, горить без поломіня?
— Біл камінь росте без коренечка,
Папороть цвіте без синього цвіту,
Золото горить без поломіня.
Єден їй купив срібний перстеник,
Другий
Третій їй купив рутяний вінок.
Срібний перстеник пальчики ломить,
Золотий пояс клубоньки тисне,
Рутян віночок головку клонить.
Оден їй каже: «Марисю люблю,
Другий їй каже:. Марисю возьму,
Третій їй каже: Вна моя буде! 1
Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
Не сплю, не лежу, стрілочки стружу:
Которі луччі — в пучечки в’яжу,
В путечки в’яжу, на Дунай пускаю:
Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки,
Як одгадає, так моя буде,
Не одгадає, не моя буде:
Ой що ж то горить без полум’я,
Ой що ж то росте без коріння,
Ой що ж то біжить без повода?
Вар. початку:
Ой плавле, плавле мальован човнок,
А в том човночку зличний паничу
Струже стрілочки, все з калиночки,
Которі прямі, для себе кладе,
Которі криві, в Дунай пускає, і т. д.2
1 Записи Вагилевича й ін. з Галичини. — Етногр. Зб., XXXVI, с. 228 — 231.
2 Грінченко, с. 12 — 3, з Чернігівщини.
До дуже старих форм гуртового флірту молодіжи належать, очевидно, також передирки обох громад, молодецької й парубоцької, до котрих часто включається третя, громада молодиць. Вони заховались і досі в досить численних відмінах, деякі з доволі архаїчним характером, причім маємо майже виключно співи дівоцького хору, можливо, тому, що забави і гри, до котрих вони приставали і так заховались, зійшли виключно на дівоцькі забави.
Такі, напр., співанки, причіплені до «Кривого танцю»:
Помалу ступайте, — пилу не збивайте,
Пилу не збивайте, шматя не валяйте!
На дівоньках шматя — то шовк та китайка,
То шовк, то китайка, кармазинова крайка.
На парубках шматя — то міх та ряднина,
Із заткала шапки, з клоча поясина.
Пішла я б кривого танцю, та не виведу йому кінця,
Молоденька сестриченька, що свекрусі не вгодивши,
А вгодивши не вгодивши, горнець каші наваривши,
А в тій каші жабяча ніжка, кому їсти — парубкам!
Пішла б я і т. д.
А в тій каші грудка масла, кому їсти — дівочкам!
Чом, юлонька, не широкая?
Чом, травонька, не зеленая?
— Як мені зеленій бути,
Коли мене дівчата стопчать
Жовтими чобітками,
Золотими
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене молодиці стопчать
Чорними чобітками,
Залізними підківками.
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене парубки стопчать
Постолами — постолищами,
Волоками — волочищами.
Дівки молодиці терем будували 1,
Терем будували, віконця вставляли,
Щоб не вилетів соколонько,
Щоб не виносив да дівоцької краси;
Бо дівоцька краса як літняя роса:
В меду ся купала, в меду [мб.: вині] вигравала.
На парубочках краса як зимняя роса:
В смолі ся купала, в дьогті вигравала.
Варіанти:
Дівоцька краса, на Дунаю прана,
На сонці сушена, на столі качана,
У скриню вложена, на ключик замкнена.
Парубоцька краса в баюрі сі прала,
На вітрі-сь сушила, на присьбі-сь качала,
В ковбицю вложена, терном пришпилена.
Чи не диво, чи не диво — сидять дівки за столом,
Молодиці пред столом, а парубки під столом.
Чи не диво, чи не диво — п’ють дівчата мед-вино,
А жіночки горілку, а парубки помийки [вар.: гноївку].
І ще грубше:
Бігла сука ровом, ровом, а за нею хлопці ройом,
Та й зачали суку ссати, бо казали, що то мати,
Сука взяла скавуліти, вни казали, що ї діти 2.
1 Знов чи не натяк на дівоцьку господу?
2 Чуб., III, с. 33, 86, 158; Мат. етн., XII, с. 104 і дд. 158 і дд.
Сі перекори і дотинки, які маємо переважно тільки з дівоцької сторони (бо парубки не беруть участі в сих хороводах, а тільки прислухаються з боку, а коли дуже їм дівчата допечуть, — кидаються їх розгоняти), очевидно, розвинулись коштом таких антистрофічних хорів, де не тільки висміювались, але й величались обидві сторони. Але від них заціліли тільки незначні фрагменти, як, напр.:
Загорожу річку та й на поставничку,
Щоб не вилітали пташата чирята,
Пташата чирята, сиві голубята,
Щоб не виносили молодецьку красу.
Молодецька краса — хустонька в пояса,
За шапкою квітка, в правій руці дівка.
І по тім же вступі знов про дівчат: Дівоцька краса — коса до пояса...1
1 Чуб., с. 110.
Другого двостиху нема, мусило бути щось таке: За косою квітка, в правій руці хустка. Але з сього первісного мотиву, очевидно, розвинулись і ті групові величання, котрих приклади наведено було вище. Сюди належить і така, безсумнівно, стара тема, як величання молодіжи з своєї громади, чи кутка, і висмівання сусідської, які маємо теж в сильно змінених і пізніх формах: