Тінь попередника
Шрифт:
— Табу?
— Це ж найзліше земне опускання для колоністів. Тільки земні сноби кажуть про інші світи: «Периферія». Тільки в земних новинах використовують це расистське слово.
— Вибач. Ось Марков також колоніст, але його це слово не дратує.
— Дратує-дратує, не сумнівайся. Просто він прикидається. Старий хитрий пацюк.
— А мені здається, що він відвертіший за тебе.
— Хто? Марков?
Вольск щиро розсміявся. Його просто розпирало від сміху. «Відвертий Марков» — це ж новий крутий прикол. Приблизно, як «пухнастий домашній ґирг».
— Чому смієшся?
— Для Маркова, мала, ми всі підозрювані. Він дивиться на тебе чи на мене, а
— Я суперкрасуня?
— А ти ніби сама не знаєш. Ти — тератронна бомба у світі сексу.
— Знаю. Я офіґенна бомба. Бабах! І всі на колінах.
— І я про це, мала. Таких природних красунь, як ти, взагалі не існує. Такі бомби не передбачені природою. Ти — спеціальний розвідувальний секс-клон. Тебе спроектували ящери для того, щоб ти звабила Маркова і вивідала всі таємниці поліції. Наприклад, скільки на Тіронії діючих сутенерів. Адже це страшна імперська таємниця. І детектив просік твою шпигунську сутність. До речі, я завважив: чим більше він підозрює людину, тим люб'язніший із нею. А у твоїй присутності він стає солодким, немов концентрований сироп. Навіть на «периферію» не реагує. Тобі хана, ґ'ормітська шпигунко!
— Цу! Не тринди. Сам ти ґ'ормітський шпигун… Моя мати, аби ти знав, була ексклюзивною копією знаменитої альфійської акторки і співачки Акуми, а батько — есквайр, капітан великого пасажирського лайнера. Я його законна дочка з правом спадкування.
— Якого такого лайнера?
— Перевіряєш?
— Авжеж. Я дуже пильний громадянин великої Імперії.
— Ти — арпікранський підкупольний тарган… Маленьке нахабне тарганисько, яке живе у великій бляшаній банці й думає, що це кайф. Ось ти хто, — її спритні пальці почали пестити тіло Вольска.
— То якого лайнера?
— «Максвела».
— Його прізвище також Шайнар?
— Так. Капітан Рама Шайнар.
— Я перевірю, Тама-донька-Рами.
— Перевіряй, — пальці Тами зупинили свій похід Вольсковим животом.
— Я зіпсував тобі настрій?
— Ні.
— У тебе сумні очі, Тамо.
— Ті записи… Вони постійно виринають у пам'яті.
— З Волт-Армстріджа?
— Так. Я колись давно читала про інопланетних чудовиськ. Стародавній автор описував ксеноморфів з кислотою замість крові [47] .
47
Тама має на увазі книгу Алана Фостера «Чужий», створену на базі кіносценарію в XX столітті ЕП.
— Я пам'ятаю. Це із якогось серіалу.
— Я думаю, що кіборґи-термінатори знищили б тих вигаданих монстрів за двадцять хвилин. Жодна кислота їм би не допомогла. А справжні монстри перемогли кіборґів. Якщо вони потраплять на поверхню населеної планети, їх ніхто не зупинить.
— Якщо вірити стародавній леґенді, вони знищили расу Великих Повзучих Отців. А Повзучі були дуже могутньою цивілізацією. Ми у порівнянні з ними — діти.
— З Повзучими було не зовсім так.
— А як?
— Коли я була на Піфії, мені розповідали про Повзучих.
— Ти була на Піфії?
— Я вивчала засоби ментального впливу в приватній школі сестри Кардане.
— Але ж я чув, що клонам заборонено з'являтися на Піфії під страхом смерті.
— У мене був спеціальний дозвіл.
— Справді?
— Справді.
— Круто.
— А ти як думав.
— Ти навчилася там телепатії?
— Щось на штиб того… Але ж ти слухай, якщо хочеш дізнатися про Повзучих. Коли з'явилися ґирги, біологічні основи спадковості Повзучих вже були підірвані. Адже вони були тристатевими симменталіками [48] , і тільки одна із трьох статей їхньої раси володіла високим інтелектом і розвиненою емоційною складовою. А інші дві мали примітивний рівень свідомості. В перебігу еволюції вони залишилися напівтваринами і паразитували на досягненнях розумної статі. Лише харчувалися і брали участь в процесі розмноження. І ці примітивні створіння почали вироджуватися, позаяк наблизилася часова межа біологічного існування їхнього виду. Їхній вид до цього жив близько двохсот тисяч років. Відбулося завчасне природне вичерпання спадкової бази. Не виключено, що воно було наслідком безсенсового паразитичного способу життя.
48
Симменталіки — своріння, життєдіяльність яких базована на телепатичному контакті зі створеннями іншої статі або ж іншого виду.
— Люди також зіткнулися із чимось схожим.
— Так, але ми прискорили виродження частини людства необдуманими генетичними експериментами. Якби не Відновлення, нас, звісно, також не було б. Проте значну частину раси генетичне моделювання не зачепило. А у Повзучих настала не криза спадковості, як у нас перед Відновленням, а цілковите вичерпання життєвих сил раси. Вони після того розмножувалися лише в одному спеціальному розпліднику. У ньому багато тисячоліть, шляхом надскладної багатоетапної селекції, Повзучим вдавалося зберігати невелику життєздатну популяцію примітивних статей. А ґирги напали і знищили цей інкубатор.
— Вони не мали резервного?
— Ні.
— Невже тоді цей один-єдиний розплідник не охороняли? Мудра давня раса повинна була…
— Охороняли. Обов'язки щодо захисту розплідника були покладені ними на партнерську расу ящерів. Тут, можливо, й прихована головна таємниця загибелі Повзучих. Існує припущення, що ґирги потрапили туди не випадково, що ящери умисно інфікували розплідник, щоб прискорити згасання раси Повзучих.
— Ящери? Але ж ящери шанували Повзучих як живих Богів. У всіх енциклопедіях про це написано.
— Це таємниця ящерів Ґ'орми. Іноді й Богів убивають.
— Ти сказала, що це тільки припущення.
— Припущення, леґенда. Але і частина знань.
— Отже, ґирги є начебто біологічною зброєю ящерів?
— Не начебто. Це найнебезпечніша зброя ґ'ормітів. Дуже ефективна. Здатна швидко очистити будь-яку планету від усього живого. І, на відміну від тератронних бомб, ця зброя залишає самі планети цілими.
— Тоді те, що сталося на Волт-Армстриджі, може бути останнім попередженням правителів Ґ'орми людям. Може, це у них таке пред'явлення ультиматуму?
— Я також про це думаю.
— Це все тобі розповіли на Піфії?
— Так. Там зберігають знання про древні епохи Галактики.
— Розповіси мені?
— Можливо.
Після такої невизначеної обіцянки вони декілька хвилин лежали мовчки. Потім Вольск доторкнувся губами до теплого плеча Тами.
— То як там трахаються під відкритим небом? Можеш показати?
— Можу.
— А чого ж тоді чекаєш?
— Хвилинку, арпікранське снобисько-тараканисько, я тобі покажу справжній земний трах. Уяви собі, що ти лежиш на м'яких зелених рослинах і…