Тінь попередника
Шрифт:
І занепокоєння.
Повільні, шорсткі напливи страху.
Неосяжна, але відчутна присутність безодні.
Присутність межі, за якою тільки темне ніщо, темніше від вугільно-чорної туманності Негро Макула, темніше від Темних Шляхів.
Він відчуває, що поряд із ним хтось стоїть. Він відчуває чиїсь життя і дихання. Неспокійні ритми живого тіла.
Він повертається і бачить очі Тами Шайнар — великі й глибокі, як розриви буття. Бачить обличчя Тами — овал темно-червоної бронзи з яскраво-червоною мушлею губ.
Мушлею, що кличе й обіцяє. Бачить прямий ніс стародавньої мисливиці і його ніжні крила, напнуті
«Хто ти?» — запитує він Таму.
«Я та, що стоїть над безоднею».
«А навіщо ти там стоїш?»
«Я здатна заглянути за край».
«І я теж здатний?»
«Здатний. Але ти здивуєшся, коли побачиш те, що живе за краєм».
«А ти не дивуєшся?»
«Ні».
«І не боїшся?»
«Ні».
«Ти невидима?»
«Я та, котру поставили над безоднею».
«Ти повторюєшся».
«Я роблю багато дивних речей. Я дивачка».
«У тебе неможлива шкіра. Я ніколи не бачив такої шкіри. З таким червонуватим відтінком».
«Тебе бентежить моя шкіра?»
«Так».
«Ти боїшся?»
«Ні».
Тама відступає. Пританцьовує і йде темними плитами оглядового майданчика. На ній білосніжна туніка, яка робить її шкіру ще темнішою. Сумішшю кориці, кави і кіноварі. У неї довгі ноги і міцні плечі. Лінія її підборіддя точна і бездоганна, наче лезо бойової шаблі. Шкіра цієї лінії світлішає і знову наливається теплою темрявою там, де починається шия. У цю теплу темряву можна зануритися, як у води вічної насолоди. У ній ховаються радощі молодих забав, під час яких вічно юна богиня дарує своє кохання і свою досконалість найрішучішому зі смертних.
Тама застигає у напівоберті, переносить вагу тіла на ліву ногу і повертає своє обличчя до Вольска. Під тунікою її тіло вигинається в «ґвинт», гострий профіль розрізає сіро-рожеву панораму, а губи відкриваються у напівпосмішці, оголюючи рівну сяючу лінію зубів. Рівну, немов лімес на кордоні Темних Шляхів. Сяючу, наче розсип молодих ультрабілих зірок, які щойно залишили шкаралупу колискової туманності.
З її рота, який можна було назвати і брамою, і досконалістю, линуть слова:
«Вони мене не бачать».
Вольск відкриває очі. Хто «вони»? Чому «не бачать»? На відміну від «них», він і в реальності бачить Таму. Вона стоїть у дверях його кімнати і посміхається так само неперевершено. Туніки на ній немає. Геть нічого немає, окрім сріблястого ланцюжка на стегнах.
— Я розбудила тебе? Вибач.
— Ні… Тобто, все гаразд.
— Ти здивований?
— Так.
— Ти ж з Арпікрану?
— Так.
— У тебе є дружина?
— Є.
— Вона красива?
— Авжеж.
— Скільки їй років?
— Сімнадцять.
— Така молода.
— Такі у нас традиції…
— Вона не образиться, — ствердно каже Тама й одним стрибком сідає на археолога. Її тіло гаряче і тверде, а рухи швидкі.
Форт Брі, головна база Першого флоту.
Місяць, супутник Землі (0КА01:3а).
Сонячна система.
15 семпрарія 416 року Ери Відновлення
Уже впродовж декількох стандартних місяців імператор не покидав Форту Брі. Офіційно це пояснювалося тим, що монарх прийняв на себе командування Першим флотом і тепер особисто займався підготовкою повномасштабних навчань екіпажів першої лінії. Насправді ж база на Місяці була одним із тих небагатьох місць, де Охоронець прав і свобод світів [44] і двадцять п'ятий за рахунком Суверен Зоряної Імперії відчував себе у відносній безпеці. Його апартаменти розташували у товщі місячних скель. Два кілометри твердої породи і багатошарова оболонка житлових блоків відділяли місце мешкання монарха від верхніх ярусів і від поверхні Місяця. Там, на поверхні, вісімнадцять тисяч офіцерів і матросів Першого флоту щосекундно готувалися знешкодити загрозу Землі. Захистити материнську планету людства. Тільки вибух на Місяці тератронного заряду міг би зруйнувати цей надзахищений командний пункт.
44
«Охоронець прав і свобод світів» — спеціальний почесний титул, який сенат надав Туре Шактірі II у 402 році ЕВ.
Комунікатори Форту Брі за необхідності переносили тривимірні зображення імператора у будь-яку з урядових резиденцій Сонячної системи. Але найголовніші наради, слухання і доповіді Туре Шактірі комунікаторам не довіряв. Через те сьогоднішню доповідь Верховного координатора Служби Запобігання монарх приймав у режимі особистого контакту. Лорд Овшен Ґрідас прилетів на Місяць і після усіх стандартних перевірок був допущений до апартаментів.
— Я також радий вас бачити, адмірале, — відповів імператор на ритуальне привітання Ґрідаса і перейшов на «ти»:
— Присідай, омадо.
Лорд присів на край позолоченого стільця — точну копію частини гарнітуру часів Людовіка Шістнадцятого, зроблену зі справжнього червоного дерева. Зал для нарад дизайнери стилізували під стародавні королівські апартаменти. Таке оформлення неабияк гармоніювало із зовнішністю Туре Шактірі — масивного чоловіка з виразними рисами вольового обличчя і впевненою поставою, яку він виробив і вдосконалював упродовж двадцяти п'яти років правління. Сьогодні він одягнув повсякденний світло-сірий адміральський мундир, внаслідок чого обличчя Охоронця прав і свобод світів здавалося смаглявішим, аніж на офіційних зображеннях. Зате чорне густе волосся, успадковане від бенгальських предків, і близько посаджені яскраво-сині очі — хрестоматійна родова відмітина Дому Ойзеле — цілком відповідали канонічним портретам. На одному з діалектів малого світу Майги слово «ойдзеле» означало «кобальтово-синій колір». Принаймні, так стверджували енциклопедії, схвалені імперським Комітетом стандартизації знань та інформації.
— Я чув, ти офіційно відмовив синові в успадкуванні титулу, — імператор упритул дивився на Ґрідаса. Цей спосіб тиску на співрозмовника також вироблявся роками. Ненадійні люди під цим упертим, наче тартановий бурав, поглядом починали дрібно виправдовуватися й казати те, що, на їхню думку, мало би сподобатися монархові. З ненадійних людей погляд-бурав швидко видобував липучу і гнилу сутність їхньої ненадійності. Й це назавжди виводило її носіїв за межі довіри Туре Шактірі. Овшен Ґрідас не належав до ненадійних. Тон його відповіді був жорстким. Таким жорстким, який лише можна допустити в стосунку до господаря двох вагомих цінностей підданця — життя і смерті: