Таємні стежки
Шрифт:
– А туди, на той бік, я дам листа до Мамед-ходжі, він дасть вам притулок і про все потурбується. Мамед-ходжа перебуває при гробниці великого імама Рези, і в нього багато вірних шиїтів. Він знав твого батька. Утрьох ходили ми в Мекку…
До гостя повертався хороший настрій. Імам говорив спокійно, впевнено, і Раджимі здавалося, що все уже залишилось позаду. І тривога за завтрашній день, і боязнь провалу – все-все… В думках він уже бачив себе в чужому далекому місті, де таким людям, як він, – боятися нічого.
– Тільки
XV
Мейєрович з дружиною цілий день нудився від неробства й чекання. Суворо дотримуючись вказівок Раджимі, вони навіть не визирнули з подвір'я на вулицю.
Коли зовсім стемніло, у двері постукали. Це були. Раджимі і Юргенс. Господар почав квапливо засвічувати лампу. В кімнаті стало світло.
– Знайомтеся, – промовив Раджимі. – Це мій друг. Ваша доля в його руках.
Юргенс назвав себе Казіміром Станіславовичем, люб'язно потиснув подружжю руки і сів на поданий стілець. Згорток, який був у нього, він передав Раджимі, а сам попросив дозволу закурити.
Мейєрович з цікавістю розглядав нового знайомого, його солідна зовнішність, упевнений голос, манера триматися справляли добре враження. «З таким не пропадеш», подумав він.
Дружина вибігла з кімнати і повернулася з вазою, наповненою виноградом.
– Прошу, вгощайтесь, – запропонувала вона і уважно подивилась на гостя. П думка збіглася з думкою чоловіка.
– Спасибі, встигнемо, – подякував Юргенс і з посмішкою додав: – Давайте спочатку поговоримо… З документами все гаразд? – звернувся він до Мейєровича.
– Гаразд, – поквапно відповів той.
– Вони при мені, – пояснила дружина, – весь час при мені.
– Це не зовсім зручно. Передайте їх Раджимі. Сьогодні вночі все вирішиться, – сказав він і подивився на годинник. – Останнє, що нам необхідно зробити, – це продумати все так, щоб позбавити ваших земляків змоги завдати вам неприємностей в майбутньому.
Мейєрович широко розплющив очі: йому було незрозуміло, про які неприємності може йти мова.
– Я вам зараз поясню, – вів далі Юргенс. – Зникнення документів, очевидно, вже викликало переполох. Не виключена можливість, що ваші вороги нападуть на ваш слід… Ну, припустимо, через тиждень, через два… і тоді ви можете опинитись у скрутному становищі, навіть перебуваючи за кордоном. Адже в зв'язку з розтратою вами державних коштів совєти можуть звернутись до сусідньої держави з вимогою видати карного злочинця. Тому нам треба щось вигадати.
Мейєрович зблід.
– А якщо вони на тому боці назвуться вигаданими іменами? – підказав Раджимі.
– Не підходить! – відрізав Юргенс. – Буде ще гірше.
Раджимі нахмурив
– Є ідея! – майже крикнув Раджимі. – Треба поширити чутку, ніби Марк Аркадійович і його дружина, потрапивши в. скрутне становище, покінчили рахунки з життям.
– Ідея непогана, – відповів Юргенс, – але як і через кого ви пустите подібну чутку? Я пропоную інше. Нехай Марк Аркадійович напише записку, в якій повідомить, що він і його чарівна дружина пішли з цього світу, а записку підкинемо на завод.
– Вірно, це краще, – погодився Мейєрович і вийняв автоматичну ручку.
– Пишіть, я буду диктувати, – запропонував Юргенс. – «Маючи велику провину перед державою, яку нічим не спокутувати, ми вирішили померти. Прощайте…». Ось так, підписуйтесь.
Чоловік і жінка поставили підписи і вручили лист Раджимі.
– А тепер я не від того, щоб випити бокал доброго вина за ваші майбутні успіхи, – сказав Юргенс. – У нашому розпорядженні близько години.
Раджимі взяв з підвіконня згорток, розгорнув його і поставив на стіл пляшку. Юргенс відкупорив її.
– Гадаю, що найближчим часом ми матимемо можливість випити в іншій обстановці, – продовжував він, розливаючи вино по склянках. – І якщо я запропоную зараз тост за нашого вірного друга Раджимі, то, гадаю, ви до мене приєднаєтесь.
Усі підняли склянки. Раптом Юргенс прислухався і повернув голову до дверей:
– Здається, там хтось ходить…
Подружжя перезирнулося. Дружина Мейєровича поставила склянку, підійшла до дверей і виглянула у двір. Юргенс подивився на Марка Аркадійовича:
– Непогано було б запнути вікно.
Мейєрович схопився і почав завішувати вікна. Раджимі вкрутив вогонь у лампі і, швидким рухом виплеснувши вино під стіл, припав губами до склянки. Те саме зробив і Юргенс.
Через хвилину жінка повернулася.
– Надворі нікого немає, – сказала вона, сідаючи за стіл.
– Тоді все гаразд. Обережність ніколи не завадить, – відповів Юргенс. – Безглуздо спіткнутися на останньому кроці. Отже, за успіх! Черга за вами, – сказав він, тримаючи в руці порожню склянку.
Мейєровичі цокнулись і випили вино.
Через кілька хвилин двері будиночка прочинились, і з нього вийшли Юргенс та Раджимі.
– Швидше, – прошепотів Юргенс. – Через півгодини вони будуть покійниками.
XVI
До супутника Раджимі Бахрам-ходжа поставився з повагою і цікавістю. Старий імам багато бачив людей на своєму віку, і йому не треба було пояснювати, що Казімір Станіславович «своя» людина. Він це зрозумів одразу, як тільки Раджимі ввів Юргенса до нього в дім, зрозумів по ледве помітних ознаках, на які хтось інший і не звернув би уваги.