Таємничий острів
Шрифт:
Не встиг він пропливти і шести сажнів, як навколо нього градом заплюскотіли кулі.
Як повинні були хвилюватися Пенкроф, що чекав на Айртона під скелею на острівці, й решта колоністів – Сайрес Сміт, журналіст, Герберт, Наб, які лишилися у Комині, почувши стрілянину на борту брига! Вони вибігли на берег і, зарядивши всі рушниці, приготувалися відбити будь-який напад.
Вони не сумнівалися, що пірати виявили Айртона, вбили його, а тепер, можливо, ті негідники захочуть скористатись темрявою, аби висадитися на острів.
Минуло півгодини вкрай тривожного чекання. Постріли затихли, та ні Пенкроф, ні Айртон ще не повернулися. Невже пірати захопили
Зараз, під час повного припливу, перебратися уплав через затоку не було змоги, а пірога залишалася на острівці. Можна уявити, як страждали через своє безсилля Сайрес Сміт і його друзі!
Нарешті, десь о пів на першу ночі, до берега пристала пірога з двома чоловіками. Колоністи з розкритими обіймами зустріли легко пораненого в плече Айртона і цілого та неушкодженого Пенкрофа.
Усі гуртом не зволікаючи пішли до Комина. Там Айртон розповів про все, що сталося на кораблі, не приховавши і своєї спроби висадити в повітря бриг.
Колоністи тиснули Айртонові руку, хоча він не замовчував навислої над ними небезпеки. Тепер пірати попереджені, їм відомо, що на острові є люди. Вони висадять на берег численні й добре озброєні загони. Вони не спиняться ні перед чим. Якщо колоністи опиняться в їхніх руках, жалю до них не буде.
– Що ж, ми зуміємо гідно покласти свої голови в бою, – промовив журналіст.
– Повертаймося додому й пильно стежмо за ворогом! – велів друзям інженер.
– Пане Сайресе, як ви гадаєте, є в нас надія вибратися з халепи? – запитав моряк.
– Так, Пенкрофе.
– Хм, у шістьох проти п’ятдесяти?!.
– Так, ушістьох!.. Якщо не рахувати…
– Кого? – спитав Пенкроф.
Сайрес Сміт не відповів, а тільки мовчки показав рукою в небо.
Розділ ІІІ
Туман розсіюється. Інженерові наміри. Три пости. Айртон і Пенкроф. Перша шлюпка. Ще дві шлюпки. На острівці Порятунку. Шестеро каторжан висадились на берег. Бриг піднімає якір. Ядра «Швидкого». Безнадійне становище. Несподівана розв’язка.
Ніч минула без пригод. Колоністи чатували аж до ранку на посту поблизу Комина. Пірати зі свого боку, здавалося, не робили жодних спроб висадитись уночі на берег. Після того як затихли постріли по Айртону, жоден постріл, жоден звук не виказував присутності брига у водах біля острова Лінкольна. Можна було б навіть тішитися думкою, що пірати, злякавшись невідомого противника, знялися з якоря і вирішили залишити ці широти.
Але насправді це було не так, і коли розвиднилося, колоністи знов побачили в ранковому тумані невиразні обриси піратського судна. То стояв «Швидкий».
– Друзі, – мовив інженер, – ми повинні багато чого встигнути, перш ніж розвіється ранковий туман. Він приховує нас від очей піратів і дає нам змогу діяти, не привертаючи їхньої уваги. Для нас найважливіше навіяти піратам думку, що остров’ян багато й ті спроможні вчинити їм рішучий опір. Тому я пропоную розділитись на три групи: перша залишиться поблизу Комина, друга піде до гирла річки Вдячності, а щодо третьої, то їй, на мою думку, треба перебратися на острів Порятунку, аби завадити піратам висадитись на ньому або хоча б затримати їх там. Ми маємо чотири рушниці й два карабіни. Таким чином, кожен з нас буде озброєний. Пороху і куль у нас також удосталь, шкодувати їх не треба. Нам нічого боятися рушниць піратів і навіть корабельних гармат – вони безсилі проти скель. А оскільки ми не будемо стріляти з вікон Гранітного Палацу, пірати не здогадаються, що ядро, поціливши у пробоїну в гранітній кручі, завдало б нам непоправних збитків. Небезпечна для нас тільки рукопашна сутичка: піратів набагато більше, ніж нас. Тому ми всіма засобами повинні заважати висадитися піратам, але не висовуватися із-за скель. Повторюю: не берегти набоїв! Стріляти часто й влучно! На долю кожного з нас випадає по вісім-десять ворогів, і кожен з нас повинен убити саме по стільки піратів!
Сайрес Сміт чітко змалював становище, хоч говорив цілком спокійно, ніби мова йшла про звичайнісінькі буденні справи, а не про майбутній бій. Колоністи мовчки схвалили інженерів план. Тепер кожному з них треба було під прикриттям туману якнайшвидше стати на свій пост.
Наб і Пенкроф негайно піднялися в Гранітний Палац і принесли звідти достатню кількість набоїв. Гедеон Спілет і Айртон, як найкращі стрільці колонії, одержали по досконалому карабіну, що влучно стріляє на цілу милю. Чотири рушниці було розподілено між Сайресом Смітом, Набом, Пенкрофом і Гербертом.
Пости було розставлено таким чином. Сайресу Сміту і Герберту належало сховатися в Комині, звідки вони могли тримати під обстрілом досить широку смугу берега біля підніжжя Гранітного Палацу.
Гедеон Спілет і Наб мали улаштувати засідку серед скель у гирлі річки Вдячності, підняти головний міст і всі місточки й не лише не підпускати жодної шлюпки, а й заважати їхній висадці на протилежний берег.
Айртон і Пенкроф повинні були спустити на воду пірогу й приготуватися перепливти через протоку, щоб зайняти два окремі пости на острівці Порятунку. Постріли з чотирьох різних точок на узбережжі навіють злочинцям думку, що на острівці живе багато людей і він дуже захищений.
Якщо ж піратам пощастить висадитися на берег острівця або виникне загроза, що Пенкрофа й Айртона піратські шлюпки обійдуть із тилу, обидва вони мусять сісти в пірогу, переправитись на берег острова Лінкольна і приєднатися до тих товаришів, яким загрожує найбільша небезпека.
Перш ніж розійтися на свої місця, колоністи востаннє потиснули один одному руки. Обнімаючи Герберта, якого Пенкроф любив, як сина, він зібрав усю волю, аби не виказати хвилювання, і друзі розійшлися.
За хвилину Сайрес Сміт і Герберт зайняли свій пост, Гедеон Спілет і Наб зникли за скелями, а ще за п’ять хвилин Пенкроф і Айртон, успішно переправившись через протоку, висадилися на острівці й поховалися в різних місцях на його східному березі.
Нікого з них пірати не могли помітити, бо ще висів такий густий туман, що колоністи самі ледь розрізняли в ньому бриг.
Це відбулося о пів на сьому ранку.
Незабаром верхні шари туману почали розсіюватися. Протягом іще кількох хвилин його великі білясті купи котились понад морем. Потім здійнявся бриз і швидко вимів його рештки з моря й узбережжя. «Швидкий» виринув із туману в усій своїй красі; він стояв на двох якорях носом на північ, лівим бортом до острова. Як і казав напередодні Сайрес Сміт, бриг перебував не більше ніж за милю з чвертю від острова Лінкольна.