Таємничий острів
Шрифт:
Отож можна було спокійно відкласти почату роботу до наступного відпливу. Однак сам корабель був приречений – сипучі піски на дні протоки неминуче мали засмоктати його, і треба було якнайшвидше зняти з нього все цінне.
Була п’ята вечора. Цей день був дуже важким для колоністів. Вони добре поїли, а після обіду, хоча й були стомлені, аж палали з цікавості й заходилися оглядати ящики, вивезені із «Швидкого». У більшості ящиків зберігалися готовий одяг та взуття – їх вистачило б, щоб одягти з ніг до голови цілу колонію.
– Оце розбагатіли! – вигукнув Пенкроф. – Але що ми з усім цим скарбом робитимемо?
Такими самими веселими вигуками та криками «Ура!» звеселілий моряк зустрічав кожне барильце горілки із цукрової тростини, кожен ящик з тютюном, вогнепальною чи холодною зброєю, сільськогосподарським реманентом, слюсарними, ковальськими й теслярськими інструментами, різноманітним збіжжям та паки з бавовною, що зовсім не попсувалися від недовгого перебування у воді. О, як їм потрібне було все це два роки тому! Проте й тепер, коли кмітливі колоністи самі забезпечили себе всім необхідним, ці скарби не були зайві.
У великих коморах Гранітного Палацу було вдосталь місця, але того дня бракувало часу, аби все туди перенести. Проте не можна було й забувати, що на острові висадилося шестеро розбійників із «Швидкого» – напевне, знавіснілих головорізів – і треба було вжити якихось заходів перестороги. Хоча міст через річку Вдячності й усі місточки було піднято, ніхто з колоністів не сумнівався, що вузенька смужка води не зупинить піратів, якщо ті захочуть перебратися через річку, а доведе до відчаю, вони страшніші за звірів.
Колоністи домовилися пізніше обміркувати питання про стосунки з тими людьми, але поки що належало вберегти від них складені поблизу Комина ящики та пакети, й цілу ніч по черзі один із колоністів стояв на чатах.
Проте тієї ночі каторжани не робили спроб напасти на колоністів. Дядечко Юп і Топ, поставлені на сторожі під Гранітним Палацом, відразу повідомили б колоністів, якби розбійники з’явилися поблизу.
Три наступні дні – 19, 20 і 21 жовтня – були присвячені порятунку всього, що мало хоч якусь цінність для колоністів чи то з вантажів «Швидкого», чи з його оснащення. Під час відпливу вони розвантажували корабельний трюм, а під час припливу перетягували добуте добро до комор Гранітного Палацу. Від корпусу судна, яке дедалі глибше осідало в пісок, вони віддерли значну частину його мідної обшивки. Перш ніж пісок остаточно засмоктав бриг, Айртон і Пенкроф устигли, пірнаючи на дно протоки, витягти якорі, якірні ланцюги, металеві зливки баласту і навіть чотири гармати, які вони підняли на поверхню води за допомогою герметично закупорених бочок і благополучно переправили на берег.
Як бачите, арсенал Гранітного Палацу виграв від вибуху на борту брига не менше, ніж його комори й склади. Мрійник Пенкроф уже намалював собі в уяві батарею, що стерегла б прохід до протоки та гирла річки Вдячності. Маючи чотири гармати, він брався не пропустити в острівні води й «наймогутніший флот»!
Коли від брига зостався лише ні на що не придатний каркас, почалася негода, яка й довершила його руйнування. Сайрес Сміт мав намір висадити корабельний корпус у повітря й потім витягти його рештки на сушу, але сильний норд-ост і шторм дали колоністам змогу заощадити порох.
І справді, в ніч із 23 на 24 жовтня хвилі остаточно розбили каркас «Швидкого» і самі викинули частину уламків на берег.
Попри найстаранніші пошуки, Сайрес Сміт не виявив ні в капітанській каюті, ні в інших приміщеннях жодних слідів суднових документів. Очевидно, пірати свідомо знищили всі папери, за якими можна було встановити особу капітана або власника корабля, а оскільки на кормовій дошці не значилося назви порту, до якого був приписаний бриг, то виявилося неможливим визначити і його національність. Проте Айртон і Пенкроф, судячи з деяких особливостей носової частини брига, упізнали в ньому судно, збудоване на англійських корабельнях.
Через тиждень після корабельної катастрофи – чи то пак, після дивовижної розв’язки, завдяки якій урятувалися колоністи, – решток брига не стало видно навіть під час відпливів. Його уламки забрали як не море, то колоністи, а комори Гранітного Палацу збагатилися усім цінним, що було на кораблі.
Таємниця, що огортала історію загибелі піратського корабля, напевне, ніколи так і не з’ясувалася б, якби 30 жовтня Наб не надибав на березі уламок циліндра із товстого заліза, на якому лишилися сліди вибуху: оболонка циліндра була погнута й порвана, очевидно, якоюсь сильною вибухівкою.
Наб приніс той шматок заліза своєму хазяїнові, що працював на той час у майстерні в Комині.
Інженер уважно оглянув циліндр і, обернувшись до Пенкрофа, спитав:
– Ви, друже, і далі наполягаєте, що «Швидкий» не наштовхнувся на риф, а загинув з якоїсь іншої причини?
– Так, пане Сайресе, – відповів моряк. – Ви знаєте не гірше від мене, що в протоці немає ніяких рифів.
– А що, коли він наштовхнувся на ось цей уламок заліза? – запитав інженер, показуючи морякові циліндр.
– Що? На цей шмат труби? – недовірливо аж скрикнув Пенкроф.
– Друзі мої, – сказав інженер, – чи пам’ятаєте ви, що перед тим як затонути, бриг підлетів у повітря, ніби піднятий водяним смерчем?
– Так, пане Сайресе, – відповів за всіх Герберт.
– Ви хочете знати, що викликало отой смерч? Ось ця штука, – сказав інженер, показуючи знівечену трубу.
– Ось ця? – перепитав Пенкроф, гадаючи, що інженер жартує.
– Саме ця. Цей циліндр – усе, що залишилося від торпеди.
– Торпеди?! – хором вигукнули інженерові друзі.
– А хто її випустив? – запитав Пенкроф, що не бажав визнавати себе переможеним.
– Не я! Це все, що я можу вам відповісти, – мовив Сайрес Сміт. – Але факт є факт: по бригу було випущено торпеду, й ми були свідками її величезної руйнівної сили.
Розділ V
Інженерові висновки. Пенкрофові грандіозні плани. Висотна батарея. Чотири постріли. Розмова про вцілілих піратів. Айртонове вагання. Великодушність Сайреса Сміта. Пенкроф неохоче здається.