Таємничий острів
Шрифт:
Розділ VII
Журналіст і Пенкроф у загоні для худоби. Герберта переносять до хатини. Пенкрофів розпач. Інженер і журналіст радяться, що робити далі. Лікування Герберта. Перші проблиски надії. Як попередити Наба? Надійний посланець. Набова відповідь.
Почувши Гербертів крик, Пенкроф кинув рушницю й побіг до юнака.
– Вони вбили його! – закричав він. – Синку!.. Вони вбили його!
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет теж підбігли до Герберта. Журналіст, припавши вухом до хлопцевих грудей вслухався, чи ще б’ється його серце.
– Він живий, – сказав Гедеон Спілет. – Але його треба перенести…
– До Гранітного Палацу? Це неможливо! – відповів Сайрес Сміт.
– Тоді – до хатини у загоні! – крикнув Пенкроф.
– Хвилиночку, – мовив Сайрес Сміт.
Інженер кинувся ліворуч уздовж огорожі. Несподівано він мало не налетів на пірата, який цілився у нього з рушниці; пролунав постріл, й інженерового капелюха пробила куля. Не встиг пірат вистрілити вдруге, як надійніший, ніж куля, кинджал Сайреса Сміта прохромив йому серце.
Тим часом Гедеон Спілет і моряк перелізли через загорожу, стрибнули всередину загону для худоби, вскочили в Айртонову хатину і переконалися, що вона порожня; незабаром Герберт лежав на Айртоновому ліжку.
За хвилину Сайрес Сміт також прибіг до юнакової постелі.
Бачачи, в якому стані Герберт, моряк був у невимовному відчаї. Він плакав, ридав, ладний був розбити собі голову об стіну. Ні інженер, ні журналіст не могли втішити його. Вони й самі не мали сили говорити – від хвилювання їм аж дух перехопило.
Проте вони зробили все можливе, аби вирвати з пазурів смерті хлопця, у якому ледь жевріло життя. Гедеон Спілет за сповнений усіляких пригод вік навчився медицини. Він знав усього потроху, і в минулому йому не раз доводилося надавати допомогу людям із вогнестрільними чи ножовими ранами. Поборовши перший напад горя, він разом з інженером почав оглядати хлопцеву рану.
Від самого початку журналіста неприємно вражала цілковита нерухомість, чи то пак заціпеніння, пораненого, причиною чого могла бути велика втрата крові або шок; очевидно, куля, сильно вдарившись об кістку, викликала струс усього організму.
Герберт був блідий, як крейда, а серце ледве билося, та ще й з такими перебоями, що Гедеону Спілету здавалося, ніби воно ось-ось зупиниться – майже не промацувався пульс. До того ж Герберт лежав і далі непритомний. Всі ці симптоми були вкрай загрозливі.
Оголивши Гербертові груди, журналіст дуже обережно чистими хустинками витер кров і змив її холодною водою.
Тепер можна було роздивитись рану. Між третім і четвертим ребрами червонів овальний отвір. Саме в тому місці куля вцілила у Герберта.
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет повернули бідолаху, той ледь чутно застогнав, і його стогін скидався на передсмертне зітхання.
Друга кривава рана зяяла на спині – звідти вилетіла куля, що поцілила у Герберта.
– Хвалити Бога! – вигукнув журналіст. – Рана наскрізна, і нам не доведеться витягувати кулю.
– А серце? – запитав Сайрес Сміт.
– Серця не зачепило, інакше Герберт був би вже мертвий.
– Мертвий!.. – закричав Пенкроф і відчайдушно заридав.
Моряк почув лише останнє слово.
– Ні, Пенкрофе, ні! – відповів Сайрес Сміт. – Він не помер! Пульс у нього б’ється! Він навіть щойно застогнав! Заспокойтеся, хоча б заради Герберта! Крім мужності, нам передусім потрібен холодний розум! Допоможіть нам зберегти його!
Пенкроф замовк, але через душевне потрясіння у нього по щоках і досі текли сльози.
Тим часом Гедеон Спілет намагався пригадати, як треба діяти в таких випадках. Судячи з огляду, журналіст не сумнівався, що куля, увійшовши в груди, вийшла через спину. Але що вона могла пошкодити? Які життєві органи порвала? На це питання важко було б відповісти й професійному хірургові, а тим паче журналісту.
Проте він твердо знав одне: найперше треба запобігти запаленню в пошкоджених тканинах, а потім уже боротися проти місцевого запалення й гарячки, яку повинна була викликати рана, можливо, смертельна рана! Але як це зробити?
Які антисептичні й протизапальні засоби він має? Як уникнути ускладнення?
Принаймні треба негайно перев’язати обидві рани. Гедеон Спілет побоявся промивати їх теплою водою або стягувати їхні краї, аби не викликати знову кровотечі. Герберт і так утратив забагато крові й тому дуже ослаб.
Журналіст вирішив обмежитися тільки промиванням обох ран холодною джерельною водою.
Герберта поклали на лівий бік і залишили його в цьому положенні.
– Не дозволяйте йому ворушитися, – сказав Гедеон Спілет. – Це положення найзручніше, щоб заживали рани на грудях і на спині, бо з них вільно може виділятися гній. Крім того, хлопцеві потрібен спокій.
– Як? Ми не зможемо перевезти його до Гранітного Палацу? – запитав моряк.
– Ні, Пенкрофе, – відповів Гедеон Спілет.
– Прокляття! – закричав моряк, піднявши вгору кулаки.
– Пенкрофе! – докірливо промовив Сайрес Сміт. Гедеон Спілет ще раз пильно оглянув юнакові рани. Герберт лежав такий блідий, що журналіста опанував страх.
– Сайресе, – сказав він, – адже я не лікар… Я зовсім не впевнений у тому, що роблю… Ви мусите допомогти мені порадами, у вас великий досвід!..
– Не хвилюйтесь, друже, – відповів інженер, тиснучи йому руку. – Спокійно обміркуйте все… Думайте тільки про одне: як урятувати Герберта!