Таємничий острів
Шрифт:
Проте колоністи не втрачали пильності. Топ і Юп, які то забігали наперед і поверталися назад, то нишпорили лісом по боках, нічого пі дозрілого не помічали. Віз ледве-ледве рухався. Виїхали колоністи о восьмій тридцять і за годину проїхали чотири милі з п’яти, не наштовхнувшись на лихі пригоди.
Дорога й далі була безлюдною, як і вся ділянка лісу Жакамара від річки Вдячності до озера Гранта. Навколо панувала тиша і спокій. Здавалося, в лісових хащах так само немає жодної душі, як і того дня, коли вони щойно висадились на острів.
Віз під’їздив до плоскогір’я. Ще одна миля – й з’явиться звідний міст через Гліцериновий струмок. Сайрес Сміт не сумнівався, що його опущено; пірати або перейшли ним через річечку, або, перебравшись через одну з водних перепон, повинні були опустити його, щоб забезпечити відступ для себе.
Нарешті на узліссі між деревами виглянуло море. Віз і далі тихо котився вперед, і його захисники не могли й думати про те, щоб відійти від нього.
У цю хвилину Пенкроф зупинив онагра й гучно закричав:
– Ах ви ж негідники!
Він показав рукою на хмару густого диму, що клубочився над вітряком, над стайнями і пташником.
Серед диму метушилась якась людина.
То був Наб.
Колоністи погукали негра, той їх почув і кинувся назустріч друзям…
Каторжани покинули плато півгодини тому, зруйнувавши все, що тільки можна було зруйнувати.
– А що з Гербертом? – вигукнув Наб. Гедеон Спілет кинувся до воза. Герберт лежав непритомний.
Розділ X
Герберт у Гранітному Палаці. Наб розповідав про те, що сталося. Сайрес Сміт іде на плоскогір’я. Спустошення й розгром. Колоністи безпорадні перед хворобою. Вербовакора. Смертельна лихоманка. Топ знову гавкає.
Миттю були забуті пірати, небезпека, що загрожувала Гранітному Палацу, і спустошення на плоскогір’ї. Перед тривогою за Герберта поблякло все. Чи не стався в нього через перевезення внутрішній крововилив? Журналіст не міг нічого певного відповісти, але й сам він, і його товариші були в розпачі.
Віз під’їхав до коліна річки. Там непритомного пораненого підняли на матрацах, на яких він лежав, і переклали на ноші, поспіхом сплетені з гілок. Доручивши Набові відвезти воза на плоскогір’я Широкий Обрій, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф хвилин за десять пройшли до підніжжя кручі під своїм домом.
Вони привели в дію підйомник і незабаром поклали Герберта на його ліжко у Гранітному Палаці.
Завдяки турботливому догляду через якийсь час Герберт опритомнів. Знову побачивши свою кімнату, він ледь усміхнувся, але був такий ослаблений, що ледве зміг прошепотіти кілька слів.
Гедеон Спілет почав оглядати юнакові рани. Журналіст боявся, що вони могли відкритися, бо ще недостатньо зарубцювалися… На щастя, хоч цього не сталося. Звідки ж така неймовірна слабкість? Чому Гербертові стало гірше?
Юнак упав у забуття. В нього з’явилася гарячка, і Пенкроф та журналіст зосталися біля його ліжка.
Тим часом Сайрес Сміт розповів Набові про те, що відбувалося в загоні для худоби, а той, у свою чергу, – про події, які нещодавно відбулися на плоскогір’ї Широкий Обрій.
Лише напередодні вночі каторжани вперше з’явилися на узліссі поблизу Гліцеринового струмка. Наб, який чатував біля пташника, відразу ж вистрілив у одного з піратів, що готувався перебратися через потік. Та в темряві негр не міг добре прицілитись і, мабуть, не поцілив. Так чи інак, а постріл не прогнав банду, і Набові довелося квапливо сховатися у Гранітному Палаці.
Він ламав голову, що робити далі? Як запобігти спустошенню плоскогір’я? Як попередити хазяїна про нові нещастя?
Сайрес Сміт і його товариші вирушили до загону для худоби 11 листопада, а вже настало 29 листопада. Отож минуло цілих дев’ятнадцять днів відтоді, як Топ приніс прикру звістку про зникнення Айртона, тяжке Гербертове поранення і, так би мовити, ув’язнення інженера, журналіста і моряка у загоні для худоби!
«Що робити, що робити?» – подумки питав себе Наб. Особисто йому ніщо не загрожувало – каторжани не могли пробратися у Гранітний Палац. Але хто захистить від піратів будівлі, посіви й пташник? Краще б сам Сайрес Сміт вирішив, яких заходів ужити. І тоді він здогадався принаймні попередити інженера про небезпеку. Набові спало на думку послати до друзів Юпа з запискою. Він знав не раз випробувану надзвичайну кмітливість орангутанга. Юп розумів слово «загін», яке часто вимовлялося при ньому, і читачі, мабуть, пам’ятають, як часто він їздив туди на возі разом із Пенкрофом. Іще не починало світати. Спритна мавпа зуміє непомітно прослизнути в лісі, а якщо пірати й побачать її, то, звичайно, матимуть за природну мешканку місцевих лісів.
І далі Наб уже не вагався. Він написав записку, прив’язав її до Юпової шиї, підвів до дверей Гранітного Палацу і, спустивши до землі довгу мотузку, кілька разів повторив:
– Юпе! Юпе! Загін! Загін!
Розумний орангутанг миттю збагнув, чого від нього хочуть. Ухопившися за мотузку, він зісковзнув на берег і, не помічений піратами, зник у темряві.
– Ти зробив слушно, – сказав Сайрес Сміт. – Але, може, було б ще краще, якби ти нас не попереджував.
Кажучи це, інженер думав про Герберта, стан здоров’я якого через переїзд додому різко погіршився.
Наб завершував розповідь. Каторжани не відважилися вийти на берег. Не знаючи, скільки жителів на острові, вони могли думати, що Гранітний Палац охороняє великий загін. Певно, вони пам’ятали, що під час нападу брига на острів на них посипались кулі і з нижніх, і з верхніх скель і, звичайно, не хотіли наражатися на небезпеку. Зате плоскогір’я Широкий Обрій нічим не було захищене і не обстрілювалося із Гранітного Палацу. Тут розбійники могли дати волю своїм хижим інстинктам, все грабуючи, нищачи, спалюючи, роблячи зло задля зла, і покинули плоскогір’я лише за півгодини до повернення колоністів, вважаючи, мабуть, що ті й досі сидять замкнені в загоні для худоби. Наб поквапився зі свого схову до плоскогір’я. Ризикуючи дістати розбійницьку кулю, він кинувся гасити пожежу, яка поглинала будівлі у пташнику, і марно боровся з вогнем, аж поки віз виїхав з лісу.