Таємничий острів
Шрифт:
Отакі відбулися тут події! Присутність піратів на острові стала постійною загрозою для життя і добробуту колоністів острова Лінкольна, які ще так недавно жили тут щасливо й спокійно! Відтепер можна було чекати ще більших нещасть.
Гедеон Спілет із Пенкрофом зосталися в Гранітному Палаці біля Гербертової постелі, а Сайрес Сміт пішов разом з Набом на плоскогір’я, аби на власні очі побачити, що накоїли там пірати.
На щастя, каторжани не дійшли до підніжжя Гранітного Палацу – інакше майстерні у Комині також не уникнули б розгрому. Хоча, зрештою, тій біді, мабуть, легше було зарадити, ніж цілковитому спустошенню на плоскогір’ї Широкий Обрій!
Сайрес Сміт і Наб попростували до річки Вдячності й перейшли на її лівий берег, не побачивши ніяких слідів каторжан. На другому березі, в лісових хащах, вони також не помітили чогось підозрілого.
Судячи з усього, можна було припустити, що розбійники довідалися про прихід колоністів, коли побачили їх на дорозі до Гранітного Палацу, або ж, сплюндрувавши все на плоскогір’ї, пішли вздовж річки Вдячності в ліс Жакамара і не знають, що колоністи повернулись додому.
У першому випадку пірати, очевидно, вирушили до загону для худоби, де залишилося багато цінних для них припасів, що зосталися без охорони.
У другому – пішли до свого схрону і там чекають зручної нагоди, щоб відновити напади на колоністів.
Треба було випередити їх і першими завдати удару злочинцям, але будь-яка спроба очистити від них острів усе ще залежала від стану Гербертового здоров’я. Справді, Сайресові Сміту потрібні були всі його помічники, тому ніхто не міг поки що покинути Гранітний Палац.
Інженер і Наб вийшли на гору. Плоскогір’я мало жахливий вигляд: посіви витоптано, зерна із майже дозрілого колосся осипалися на землю. Не менше постраждали й інші сільськогосподарські культури, було подовбано весь город. На щастя, у Гранітному Палаці зберігався запас насіння, завдяки якому можна ще зарадити біді.
Вітряка, пташника, стайню онагрів – усе знищив вогонь. Плоскогір’ям блукало кілька переляканих свійських тварин. Птахи, що ховалися від вогню на берегах озера, тепер потроху поверталися до звичних місць… Тут усе треба було будувати наново.
Тільки поблідле обличчя Сайреса Сміта виказувало гнів, що аж кипів у його душі. Але інженер не вимовив ні слова. Кинувши останній погляд на спустошені поля і дим недавньої пожежі, він повернувся до Гранітного Палацу.
Для колоністів настали невеселі дні, найсумніші з усіх, які їм довелося пережити на цьому острові. Герберт танув у них на очах. Здавалося, внаслідок тяжкої рани в нього починалася якась нова хвороба, до того ж така серйозна, що Гедеон Спілет почувався безсилим проти неї! Герберт весь час перебував у забутті, інколи марив. А колоністи тільки й мали ліків, що прохолоджувальні настоянки. Спочатку юнака не дуже мучила гарячка, та незабаром вона стала наростати і повторювалась частіше, переростаючи у лихоманку.
6 грудня в Герберта був найсильніший напад лихоманки. Спочатку в бідолашного хлопчини поблідли, наче крейда, пальці, ніс і вуха, його почало морозити, він так тремтів, аж цокотіли зуби. Пульс у нього був нерівним і слабким, шкіра – сухою, його мучила спрага. Потім у Герберта різко піднялася температура, очі заблищали, лице почервоніло, пульс почастішав; згодом виступив холодний піт і гарячка почала спадати. Напад тривав близько п’яти годин.
Гедеон Спілет не відходив од Герберта – він тепер не сумнівався, що в хлопця переміжна пропасниця; наступний напад являв собою грізну небезпеку для Гербертового життя.
– Щоб запобігти другому нападу, – сказав Гедеон Спілет інженерові, – потрібен якийсь жарознижувальний засіб.
– Але який? – запитав інженер. – Адже ми не маємо хініну!
– Не маємо, – погодився Гедеон Спілет, – зате на озері є верби, а кора верби іноді може замінити хінін.
– Негайно спробуймо дати йому кори, – відповів інженер.
Справді, вербова кора має низку властивостей, що дають змогу застосовувати її замість хініну, так само, як і кору індійського каштана, листя гостролиста, коріння драцени тощо. Звичайно, треба було випробувати цей засіб, хоч він не міг зрівнятися з хініном, і застосувати його у природному вигляді, – на жаль, вони не мали змоги добути з кори алкалоїд, що носить назву «саліцил».
Сайрес Сміт сам пішов до озера і зрізав зі стовбура чорної верби кілька шматків кори. Повернувшись до Гранітного Палацу, він розтер кору на порошок, і того ж вечора ті порошки дали випити Гербертові.
Ніч минула досить спокійно. Щоправда, Герберт трохи марив, але кілька годин проспав спокійно. Гарячка в нього не з’явилась ні вночі, ні наступного дня.
Пенкроф сподівався, що хвороба вже минає. Але Гедеон Спілет мовчав. Він знав, що напади лихоманки можуть повторюватись не щоденно, а відбуватись через день. Тож він стривожено чекав, що принесе наступний день.
Крім того, він помітив, що в проміжках між нападами лихоманки Герберт почувається розбитим, відчуває головний біль, тягар у голові й часто непритомніє. Нарешті ще один симптом, який з’явився під кінець дня, украй налякав Гедеона Спілета: печінка в Герберта дуже збільшилася й запалилася, а незабаром посилилося марення, і воно свідчило, що хвороба вплинула й на мозок.
У Гедеона Спілета опустились руки. Він відвів інженера вбік і сказав:
– У Герберта болотна лихоманка, переміжна пропасниця!
– Переміжна пропасниця! – вигукнув Сайрес Сміт. – Ви помиляєтеся, Спілете. Болотна лихоманка не починається так несподівано! Нею треба заразитися!..
– Ні, я не помиляюся, – відповів журналіст. – Герберт, очевидно, заразився нею на болоті, і тепер вона дала про себе знати. Перший напад він переніс. Якщо буде другий напад, і нам не пощастить запобігти третьому, то… він загине!..
– А вербова кора?..
– Не допоможе, – відповів Гедеон Спілет, – потрібен хінін. Якщо не запобігти третьому нападу переміжної пропасниці, смертельний кінець неминучий!
Добре, що Пенкроф не чув їхньої розмови. Він збожеволів би.
Неважко уявити, як хвилювались інженер і журналіст цілий той день, 7 грудня, і всю наступну ніч.
Близько полудня у Герберта почався новий напад. Самопочуття хворого було жахливе. Герберт відчував, що гине. Він благально простягав руки до Сайреса Сміта, Гедеона Спілета, Пенкрофа. Він не хотів помирати!.. Сцена була така важка, що Пенкрофа довелося вивести із Гербертової кімнати.
Напад тривав аж п’ять годин. Ясно було, що третього нападу юнак не витримає.