Таємничий острів
Шрифт:
Того вечора колоністи, зібравшись у центральній кімнаті Комина, споживали досить смачну й поживну вечерю. Наб приготував юшку з агуті, окіст із водосвинки, нашпигований запашними травами, і подав до нього варені корені caladium macrorhizum, трав’янистої рослини з родини ароїдних, яка в тропічній зоні набуває деревовидної форми. Її корені мають чудовий смак, дуже поживні й нагадують портландське саго, яке подають до столу в Англії: ця страва могла певною мірою замінити хліб, якого поки що бракувало колоністам острова Лінкольна.
Повечерявши, Сайрес Сміт зі своїми товаришами пішли на берег моря подихати перед сном свіжим повітрям. Була восьма вечора. Надходила лагідна тиха ніч. Місяць, що п’ять днів тому був уповні, ще не зійшов, але на обрії вже засріблився м’яким блідим світлом край неба – те бліде сяйво можна було б назвати місячним світанком. У зеніті виблискували навколополярні сузір’я, серед яких найбільше виділявся Південний Хрест, яким кілька днів тому милувався інженер з гори Франкліна.
Сайрес Сміт і тепер задивився на це чудове сузір’я, де зверху і знизу сяють дві зірки першої величини, ліворуч – зірка другої величини, а праворуч – зірка третьої величини.
Подумавши, він запитав хлопця:
– Герберте, сьогодні у нас 15 квітня?
– Так, пане Сайресе, – відповів Герберт.
– Чудово, і якщо я не помиляюсь, завтра буде один із тих чотирьох днів року, коли справжній час збігається із середнім часом, тобто завтра опівдні за годинником, (різниця може бути лише кілька секунд) сонце перетне меридіан цієї місцевості. Отож, якщо буде гарна погода, гадаю, я зможу визначити довготу острова з точністю до кількох градусів.
– Без інструментів, без секстанта? – із сумнівом у голосі запитав Гедеон Спілет.
– Авжеж, – відповів інженер. – А оскільки сьогодні безхмарна ніч, то я спробую сьогодні ж увечері визначити й нашу широту, вирахувавши, як високо над обрієм стоїть Південний Хрест – сузір’я Південного полюса. Сподіваюсь, ви добре розумієте, друзі мої, що, перш ніж братися за важливі роботи і влаштовуватися тут на тривалий час, мало визнати, що наша земля – острів, треба ще, наскільки можливо, визначити, на якій він відстані від Американського чи Австралійського континенту або від головних архіпелагів Тихого океану.
Цілком слушно, – зауважив журналіст. – Замість будинку для нас, можливо, важливіше збудувати корабель, якщо раптом з’ясується, що ми перебуваємо лише за сотню миль від заселеного людьми берега.
– Отож я й хочу, – повів далі Сайрес Сміт, – спробувати цієї ночі визначити широту острова Лінкольна, а завтра ополудні – обчислити його довготу.
Якби інженер мав секстант – прилад, завдяки якому можна дуже точно виміряти кутові відстані за кутом віддзеркалення предметів, це завдання не викликало б жодних складнощів. Увечері за висотою полюса над обрієм, а завтра в полудень за проходженням сонця через меридіан місцевості він легко визначив би координати острова. Однак не маючи секстанта, вони мусили чимось його замінити.
Отож Сайрес Сміт знову пішов до Комина. При світлі вогнища він вистругав дві пласкі лінієчки і, з’єднавши їх з одного боку, склав щось подібне до циркуля, ніжки якого можна було розсовувати і зсовувати. Скріпив він їх міцною голкою акації, гілки якої лежали в купі хмизу біля вогнища.
Змайструвавши такий прилад, інженер знову пішов на берег моря; він мав обчислити висоту полюса над обрієм, для чого треба було вибрати найчіткіший, тобто морський, обрій, а оскільки мис Кіготь затуляв південний бік обрію, Сайресові Сміту довелося шукати зручнішого місця для спостереження. Найбільше, звісно, підійшло б південне узбережжя, але для цього він мав би перебратися на той бік річки Вдячності, досить повноводої на ту пору, а це було непросто.
Все зваживши, Сайрес Сміт вирішив провести свої спостереження на плоскогір’ї Широкий Обрій, врахувавши при обчисленні його висоту над рівнем моря, висоту, яку він розраховував визначити завтра шляхом застосування елементарних теорій геометрії.
Пройшовши лівим берегом річки Вдячності, колоністи піднялися на плоскогір’я і влаштували спостережний пункт біля того краю, який вів із північного заходу на південний схід, тобто над пасмом примхливо вирізьблених скель, що обрамляли берег річки.
Ця частина плоскогір’я здіймалася футів на п’ятдесят над пагорбами правого берега річки, що спускалися двома заломами до мису Кіготь і до південного берега острова. Отже, ніщо не заступало від спостерігача півколо обрію від мису Кіготь до високого Зміїного мису. На півдні лінія обрію, освітленого першими променями місяця, різко розмежовувала море й небо, що сприяло досить точному обчисленню.
У цю хвилину Південний Хрест постав перед очима спостерігачів у перевернутому вигляді – зірка Альфа цього сузір’я опинилася внизу, тобто найближче до Південного полюса.
Це сузір’я перебуває не так близько до Південного полюса, як Полярна зірка – до Північного. Зірка Альфа Південного Хреста розташована на відстані близько двадцяти семи градусів від полюса, але Сайрес Сміт знав це і вирішив враховувати цю відстань при своєму обчисленні. Він також потурбувався, аби не пропустити спостереження за нею в той момент, коли вона проходить через меридіан острова, що мало полегшити спостереження.
Сайрес Сміт спрямував один кінець свого дерев’яного циркуля на лінію обрію, а другий – на зірку Альфа: ніби наставив на них кутомір, і відстань між двома ніжками відповідала куту між Альфою та обрієм. Аби міцніше зафіксувати отриманий кут і не допустити зміни відстані між планками, Сайрес Сміт прикріпив їх голками акації до поперечини.
Тепер лишалося тільки обчислити отриманий кут, узявши до уваги, що спостереження відбувалося не на рівні моря, а для цього конче потрібно було ще виміряти висоту плоскогір’я. Величина кута мала дати висоту Альфи Південного Хреста, а отже, й висоту полюса над обрієм, тобто широту острова, оскільки географічна широта будь-якої точки земної кулі завжди дорівнює висоті полюса над обрієм у цій точці.
Проте ці обчислення колоністи відклали до наступного дня і о десятій вечора всі спали міцним глибоким сном.