Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Вона взяла, не без захвату побіжно відзначивши, що крейда загострювалася, коли нею писали. Дрібниця, але приємно.
— Вони проїжджають на конях через двері, що ведуть в один кінець, тобто сюди, — вона провела відрізок від 2 до 3, яку Джейк позначив як «Станція „Край Грому“». — Ми маємо впізнати ці двері, коли побачимо, бо вони будуть великі. Якщо тільки Вовки не проїжджають у них вервечкою.
— Може, й проїжджають, — докинув Едді. — Якщо я не помиляюся, їм доводиться обходитися тим, що залишив їм стародавній народ.
— Ти не помиляєшся, — мовив Роланд. — Сюзанно, продовжуй. — Він уже сидів не навпочіпки, а на підлозі, витягнувши вперед праву ногу й тримаючи її рівно. Едді хотів би знати, чи дуже йому болить стегно, а ще чи не завалялося в його віднайденому кошелі флакончика Розалітиної котячої олії. Сумнівно.
— Вовки їдуть з Краю Грому уздовж рейок залізниці, — повела вона далі. — Принаймні доти, доки не виїжджають із тіні… чи пітьми… чи що воно таке. Розумієш, Роланде?
— Ні, але скоро все проясниться. — Він нетерпляче покрутив рукою, спонукаючи говорити далі, як робив це завжди.
— Вони переходять річку, їдуть у Кальї та забирають дітей. А коли повертаються на станцію «Край Грому», то, я думаю, вантажать своїх коней і полонених на поїзд і далі вже їдуть на ньому до Федіка, бо скористатися дверима вже не можуть.
— Еге ж, думаю, так усе й відбувається, — кивнув Роланд. — Наразі вони оминають Девар-Тої, в’язницю, яку ми позначили цифрою 8.
— Скавтер і його лікарі-нацисти використовували ті штуки з шоломами на ліжках, аби витягти щось із дітей. Це те, що вони дають Руйначам. Або згодовують, або роблять ін’єкцію, як я собі це уявляю. Діти й мозкова речовина відправляються назад на станцію «Край Грому» через двері. Дітлахів відряджають до Кальї Брин Стерджис чи, може, й до інших Калій, а в тому місці, яке ти називаєш Девар-Тої…
— Хазяїне, просю до столу, — понуро промовив Едді з акцентом англійського дворецького.
Зачувши це, Найджел скинувся і з абсолютно щасливими нотками в голосі запропонував:
— Сеї, а чи не бажаєте ви перекусити?
Джейк звірився зі своїм животом і зрозумів, що в ньому бурчить. То було жахливо — зголодніти так швидко після того, як панотець помер, а ще після всього, що він бачив у «Діксі-Піґ». Але він нічого не міг з собою вдіяти.
— А що, Найджеле, тут є якась їжа? Невже справді?
— Так, юначе, справді є. На жаль, лише консервована. Але я можу запропонувати більше двадцяти різновидів консервів на вибір, включаючи печені боби, тунця, кілька різновидів супу…
— Я їстиму дудця, — замовив Роланд. — Але неси всячину, якщо вже нестимеш.
— Авжеж, сей.
— Мабуть, нічого й сподіватися, що ти зробиш мені сандвіч «Особливий по-елвісівському», — замріяно сказав Джейк. — Арахісове масло, банан і бекон.
— Господи, малий, — скривився Едді. — Не знаю, чи тобі видно в цьому світлі, але я вже позеленів.
— На жаль, бекону й бананів я не маю, — слово «бананів» Найджел вимовив з підкреслено британським акцентом: ба-НАУ-нів, — зате арахісове масло є, а ще три види желе. І яблучне масло.
— Яблучне масло підійде, — кивнув Джейк.
— Сюзанно, продовжуй, — попросив Роланд, коли Найджел пішов виконувати доручення. — Хоча, думаю, не варто так тебе підганяти. Коли поїмо, нам конче потрібно поспати. — Несхвальні нотки у його голосі свідчили, що ця думка аж ніяк його не надихала.
— Та, по-моєму, вже більше й розказувати особливо нічого, — сказала Сюзанна. — Звучить усе плутано… та й виглядає плутано, здебільшого, бо на нашій маленькій карті немає масштабу, — але кожну добу чи десь так вони роблять петлю: з Федіка до Кальї Брин Стерджис, потім назад до Федіка з дітьми, щоб з них там могли все витягти. Потім вони повертають дітей до Калій, а розумову поживу — до тюрми, де сидять ті Руйначі.
— До Девар-Тої, — уточнив Джейк.
Сюзанна кивнула.
— Питання в тому, як нам розірвати цей цикл.
— Ми пройдемо через двері на станцію «Край Грому», — сказав Роланд, — а зі станції вже подамося туди, де утримують Руйначів. А там… — Він обвів поглядом увесь свій ка-тет по черзі, потім підніс пальця й зробив холодний та промовистий жест: постріл.
— Але там будуть охоронці, — зауважив Едді. — Швидше за все, багато охоронців. Що, як вони переважатимуть нас чисельністю?
— Нам не звикати, — відказав на це Роланд.
Розділ II
СПОСТЕРІГАЧ
Найджел повернувся з тацею завбільшки з колесо від воза. На ній височіли гори сандвічів, стояло два термоси з супом (яловичим і курячим), а ще напої в бляшанках — «кока-кола», «спрайт», «нозз-а-ла» і ще щось під назвою «віт-грін-віт». Покуштувавши, Едді оголосив, що гидота неймовірна.
Усі помітили, що Найджел повернувся вже не тим веселим і добродушним парубком, яким пробув бозна-скільки десятків і сотень років. Його голова, що обрисами повторювала льодяник, смикалася з боку в бік. Коли вона повертала ліворуч, він бурмотів: «Un, deux, trois!», [28] праворуч: «Еіn, zwei, drei!» [29] У ділянці діафрагми в нього тепер безперестану щось тихо клацало.
28
Раз, два, три! (фр.)
29
Раз, два, три! (нім.)
— Котику, що з тобою? — спитала Сюзанна, коли робот-помічник опустив тацю на підлогу перед ними.
— Самодіагностична перевірка вказує на те, що протягом наступних двох-шести годин станеться повна відмова системи, — сказав Найджел сумовито, проте спокійно. — Логічні помилки, що сталися раніше й були блоковані, тепер проникли в ЦМС. — Він рвучко вигнув шию праворуч. — Айн, цвай, драй! Живи вільно чи вмирай! Ґреґу в око поціляй!
— А що таке ЦМС? — спитав Джейк.