Трансгалантичний розвідник

Брошкевич Ежи

— Він надто легковажний, — зітхнула Алька.

— Я дуже його люблю, — признався Йон.

Дівчина розчулено всміхнулася:

— А я ще більше… ніж дуже.

До тієї миті, коли бойовий космоліт “Розвідника” мав почати боротьбу з Чорною Рікою, залишилось тільки шістдесят секунд.

— Одна хвилина, — сказав “Розвідник”.

І відтепер почав рахувати секунди: п’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім, п’ятдесят сім…

Алька з Йоном сиділи вже на своїх місцях: Йон — біля пульта пілота,

Алька — біля пульта стрільця.

“Розвідник” тільки що дав план дії з просторовими й часовими координатами. Автоматам космольота він давно вже був відомий. Однак могло статися, що Чорна Ріка перешкодить їм, зіпсує радіолокаційні антени. Тому Йон з Алькою завчили основні координати напам’ять. А тепер проказували їх пошепки.

Хвилю тому Алик надіслав їм останнє привітання.

— Сестричко, — сказав він. — Йоне, милий друже! Держіться. І взагалі…

Це “і взагалі” він вимовив так, що… та годі про це. Ніхто не любить, коли прилюдно говорять про його почуття.

— Тридцять одна, тридцять, двадцять дев’ять… — повідомляв голос.

Перед Алькою і Йоном на екранах на тлі безмежного космосу вирувала страшна Чорна Ріка. “Розвідник” мчав рівнобіжно з її течією і немовби навіть трохи над нею, як птах над кам’яною лавиною.

А через тридцять, двадцять дев’ять, двадцять вісім секунд у цей потік величезних кам’яних брил, що мчав по Всесвіту, мав увірватися бойовий космоліт Пеера.

Екіпаж його: Йон Сого (пілот) та Алька Рой (бортовий стрілець). Завдання: відоме. Час на виконання: сорок хвилин.

— Увага! — бубонів голос “Розвідника” — Десять, дев’ять, вісім…

Йон і Алька зручніше вмостилися на своїх місцях.

— Сім, шість, п’ять…

“Що це шумить у вухах?” — думала Алька.

“Що це шумить?” — подумав Йон.

Після цього Йон почув біля себе тихе Альчине зітхання. В серці йому ворухнулася глибока ніжність.

— Три, дві, одна… — лічив “Розвідник”.

І нарешті:

— Старт!

7

Від “Розвідника”, що світився зеленим світлом, відірвався невеликий бойовий космоліт типу КБ-803. Саме так почалася славетна битва “Розвідника” з Чорною Рікою.

Побачивши все те на контрольному екрані, Алик глибоко зітхнув. Космоліт узяв курс на Чорну Ріку і на повній швидкості шугнув просто до потоку, наче мав єдину мету: розтрощити себе об його величезне каміння.

Алик знав, що все буде інакше, що через секунду космоліт змінить свій курс, а все-таки полегшено зітхнув, коли КБ-803, описуючи величезну дугу, почав наближатися до течії під щораз гострішим кутом.

— Чудово, — похвалив хлопець.

Насправді той маневр виконали автомати, але ж часом треба і їх похвалити.

Алик розсівся в своєму кріслі, вже певний себе: поки що не відчутно тих коливань, що паралізували “Альфу” та “Бету”. Він навіть пожалкував — адже могло б бути цікавіше, коли б… І зразу розсердився на

себе за такі дурні думки.

Надто дорого коштує така гра в героїв, аби за нею жалкувати.

— Дякую, — сказав Робик.

Уже минула хвилина від старту космольота, і Робик знову одержав свої права.

Тепер він стояв на порозі невеликої артилерійської зали і зніяковіло дивився на Алика.

— “Розвідник” — мовив він несміливо, — переказав мені вашу розмову про мене. Ще раз дякую.

Алик усміхнувся якнайласкавіше.

— Любий мій Робику, — підморгнув він йому. — Таж з погляду наданих тобі прав ти діяв, як і годиться сатурнянинові, просто чудово. Ти оберігав нас від небезпеки.

— Ти дуже тактовний хлопець, — мовив Робик.

— Але ж я кажу цілком щиро! — вигукнув Алик.

— Сподіваюся, що так, — полегшено зітхнув Робик і всівся поряд з Аликом.

— Таким чином… — почав він.

А докінчив Алик:

— Що було, те загуло.

— І справді, — усміхнувся Робик.

Вони замовкли й стали дивитися на екран. “Розвідник” рвонувся вперед — настав-бо час зайняти позицію, з якої він мав виконувати своє завдання. Як відомо, завдання те було сформульоване досить просто: зайнявши позицію ФАММ, 192, 041, 42… (далі ще сорок вісім літерних і числових координат), розпочати бомбардування Чорної Ріки позитроновими вогнеметами в глибину… (тут перераховувалося вісім позицій) протягом тридцяти двох хвилин чотирьох цілих п’ятсот сорока дев’яти тисячних секунди, рахуючи від тієї миті, коли “Розвідник” дасть своїй батареї сигнал: “Вогонь!”

Разом з тим контрольний екран весь час показував шлях бойового космольота КБ-803 до Чорної Ріки.

КБ-803 вже досяг поверхні метеорової лавини і тепер, бездіяльний, з вимкнутим двигуном, поволі зсувався в глиб Чорної Ріки, піддаючись її силі тяжіння і швидкості руху.

Все йшло за планом.

— Все йде за планом, — пробурмотів Алик, — але я одного не розумію.

— Чого?

— Як спеціалісти з Бази не передбачили твоєї поведінки?

— Передбачили, — сказав Робик. — Чекали тільки, щоб хтось із вас опинився поза моїм контролем. Боялися, що я почну завчасно і загальмую політ “Розвідника”. Вони перехитрували мене. Правда, вас вони не зуміли застерегти, але “Розвідника” застерегли, і тому мені не вдалося повернути його з дороги.

— А то б ти повернув?!

— Звісно, — відповів Робик. — Не розумію, чого ти так дивуєшся. Я повинен був…

— Знаю, знаю! — перебив його Алик і показав на силует КБ-803, що дедалі меншав і тепер уже миготів серед кам’яних брил Чорної Ріки.

Робик вдивлявся в маленьку блискучу риску з тією дивною, нелюдською нерухомістю, що свідчила в робота про особливе “розумове” напруження.

Раптом він сказав:

— “Розвіднику”, я маю запитання.

— Слухаю.

Голос “Розвідника” знову бринів дуже ввічливо.