Тунель
Шрифт:
Ескіз того плаката зробив Хоббі. Йому досить було тільки поворушити трохи мізками, і народжувалися грандіозні ідеї.
Того ж дня всі великі газети вийшли з додатком: тунельний плакат, зменшений до формату відповідної газети. Кожен квадратний фут Нью-Йорка був покритий такими додатками. У всіх конторах, ресторанах, барах, салонах, у поїздах, на станціях, на річкових пароплавах — повсюди люди наштовхувались на диво-місто, яке Аллан мав намір звести серед голих дюн. Люди посміювалися, чудувались, милувалися містом Мака Аллана, а до вечора кожен знав його як свої п'ять пальців: усьому Нью-Йорку здавалося, ніби він уже побував у тому місті!
Цей чоловік і справді вмів зробити так, щоб про нього говорили!
— Bluff! Bluff! Fake! The greatest bluff of the world! [38]
Та серед десятка тих, хто кричав «bluff», завжди можна було побачити одного, що обурено термосив кого-небудь за плече й кричав не своїм голосом: «Bluff? Що ти мелеш, чоловіче! Схаменися! Мак так і зробить!!! Ми з тобою ще пересвідчимося! Мак — такий чоловік, який зробить усе, що каже!»
Як же буде з тими містами-гігантами? Чи вони взагалі можливі й здійсненні? Ось питання, над якими люди сушили собі голову.
38
Обман! Обман! Шахрайство! Такого обману світ Іще не бачив! (Англ.)
Вже на другий день газети надрукували відповіді найзнаменитіших статистиків, економістів, банкірів, великих промисловців. «Mr. F. says:..» [39] Усі вони сходилися на думці, що тільки для управління тунелем та його технічного обслуговування будуть потрібні багато тисяч фахівців, і вони вже самі по собі становитимуть населення кількох великих міст. Три чверті — а на думку декотрих авторитетів, то й дев'ять десятих — пасажирських перевезень між Америкою та Європою припадатимуть на тунель. Нині в дорозі між двома континентами щодня перебуває близько п'ятнадцяти тисяч чоловік. З відкриттям тунелю це число зросте в шість, а на думку декого — в десять разів. Числа можуть бути астрономічні. Величезні маси людей приїздитимуть щодня до тунельних міст. Можливо навіть, що через двадцять, п'ятдесят чи сто років тунельні міста розростуться до таких розмірів, яких ми, сучасники, з нашими скромними масштабами, зовсім собі не уявляємо.
39
«Містер Ф. стверджує:..» (Англ.)
Аллан завдавав удару за ударом.
Минув іще один день — і він оголосив ціни на земельні ділянки!
Ні, Аллан не втратив совісті, він не загнув таких величезних сум, яких вимагали у Манхеттені, де кожен квадратний метр землі треба було викласти тисячодоларовими банкнотами. Ні. І все ж його ціни були безсоромні, й навіть бувалим людям заціплювало рота, коли вони чули про них. Агенти, що мали справу з нерухомим майном, скаженіли так, наче понаїдалися блекоти. Їх аж пересмикувало, немовби вони попекли собі пальці і язика. Ух! — били вони себе спересердя по котелку. Це все Мак! Де він, той негідник, що зруйнував їхні надії нажити за кілька років багатство?! Хто дав йому право запихати всі гроші до власної кишені?
Було ясно як божий день: Алланова оборудка — найбільша і найсміливіша земельна спекуляція за всі часи! Аллан, цей негідник, скупляв купи піску гектарами, а тепер продає їх на квадратні метри!.. У найдешевшій зоні тих проклятих облудних міст — їх же ще й не було! — він збільшив свій капітал у сто, а в найдорожчій зоні — в тисячу разів!
Спекулянти поціпеніли! (Однак декотрі з них підозріливо стежили один за одним. Вони нюхом чули, що десь готуються замахи, створюються трести, концерни!) Спекулянти зімкнулись у ворожій фаланзі й виступили проти зухвалих намірів Аллана. У нього ще вистачило сміливості заявити, що ці «пільгові» умови діятимуть лише три місяці. Нехай заявляє! Побачимо, чи знайдуться охочі на його брудні калюжі. Ха-ха! Де ті дурні, що за просту водичку платитимуть, як за віскі?!
І вони побачили!
Ті самі пароплавні компанії, які так запекло, так жовчно виступали проти Аллана, перші вхопилися за будівельні ділянки, набережні, доки. Ллойдів банк проковтнув величезний шмат, універсальний магазин «Ваннамейкер» зробив те саме.
Настав час діяти! Діяти! Щодня газети повідомляли про все нові закупівлі — божевільні суми за звичайнісінький пісок та купи каміння — в якомусь там місті-міражі! Але треба діяти, якщо не хочеш спізнитися. На світі бувають історії, кінець яких угадати наперед не можна. Господи, поможи! Вороття вже не було...
Аллан не знав спочинку. Він підігрів публіку до потрібної температури й тепер хотів мати з цієї температури вигоду.
Четвертого січня величезними, на цілу сторінку, оголошеннями в усіх газетах Аллан запросив увесь світ підписатися на перші три мільярди доларів, з яких два припадали на Америку й один — на Європу. Один мільярд мав забезпечуватись акціями, решта — паями.
Запрошення до підписки містило основні відомості про затрати на будівництво, відкриття тунелю, про його рентабельність, виплату процентів, амортизацію. Якщо припустити, що тунель перевозитиме щодня тридцять тисяч пасажирів, то він уже себе окупить. Але пасажирів буде, без сумніву, тисяч сорок чи й більше. До цього слід додати величезні прибутки від перевезення вантажів, листів і посилок, від термінової пневматичної пошти, телеграм...
Таких чисел світ іще не знав! То були числа лиховісні, вони заворожували, бентежили, збивали з глузду, від них перехоплювало дух.
Запрошення підписали засновники й найбільші акціонери синдикату — найблискучіші імена Сполучених Штатів, провідні банки. Фінансовий відділ несподівано очолив, на превеликий подив Нью-Йорка, чоловік, відомий усьому світові як Lloyds righthandman [40] — С. Вулф, доти директор банку Ллойда.
3
40
Права рука Ллойда (англ.).
Сам Ллойд висунув С. Вулфа на пост керівника синдикату, і цим ім'я С. Вулфа навіки пов'язалося з тунелем.
Його портрет з'явився у вечірніх газетах: сповнений гідності, серйозний, трохи товстуватий джентльмен східного типу. Пухкі губи, чималий горбуватий ніс, короткий, кучерявий чорний чуб і коротенька чорна борідка, темні витрішкуваті очі з ледь помітним меланхолійним блиском.
«Кар'єру почав з торгівлі старим одягом — тепер фінансовий керівник С. А. Т. з платнею двісті тисяч доларів на рік. Знає дванадцять мов».
Щодо торгівлі старим одягом, то це була просто побрехенька, яку С. Вулф колись сам жартома пустив у світ. Однак піднявся С. Вулф, поза всяким сумнівом, «з низів». До дванадцяти років він місив ногами грязюку глухого угорського містечка Сентеша, звався Самуїлом Вольфзоном і харчувався цибулею. Батько його обмивав покійників і копав на кладовищі могили. Коли Самуїлові сповнилося тринадцять років, він пішов учнем до одного будапештського банку й прослужив у ньому п'ять років. Там, у Будапешті, йому вперше стало, як він сам висловлювався, «тісно в своїй одежі». Душу гризли шанолюбство, відчай, сором і жадоба влади, завдавали страждань божевільні бажання і мрії. Самуїл Вольфзон готувався до відчайдушного стрибка. Ось він, його час! Зціпивши зуби, докладаючи неймовірних зусиль, Самуїл Вольфзон день і ніч працював. Він вивчав англійську, французьку, італійську, іспанську, російську, польську мови. І — о диво! — мозок його всмоктував ці мови без особливих труднощів, як промокальний папір — чорнило. Щоб вправлятись у вимові, він сходився з торговцями килимами й продавцями апельсинів, кельнерами, студентами, кишеньковими злодіями. Його метою був Відень! Вольфзон переїхав до Відня, але й тут йому зробилося «тісно» в його одежі. Він відчував на собі сотні невидимих пут. Його метою став Берлін! Шлях у житті Самуїлові підказувала інтуїція. Він убгав у свою пам'ять іще сотню тисяч слів і вивчав напам'ять іноземні газети. Через три роки йому пощастило влаштуватися на злиденну платню кореспондентом до одного біржового маклера в Берліні. Але й у Берліні йому стало «тісно»! Тут раптом довідалися, що він угорець і єврей. Тоді Самуїл сказав собі, що тепер його шлях має повести до Лондона, й почав бомбардувати тамтешні банки своїми пропозиціями. Марно. Лондонські банки його послуг не потребували. Але він, Самуїл Вольфзон, хотів примусити їх попросити в нього цих послуг. Чуття підказало йому, що треба взятися за китайську. Його мозок увібрав і цю важку мову. Говорити він вправлявся з одним китайським студентом, якому платив поштовими марками. Самуїл Вольфзон жив гірше від собаки. Він ніколи не давав жодного пфеніга чайових і мужньо пускав повз вухо найколючіші шпильки берлінських кельнерів. Трамваєм Вольфзон не їздив і героїчно плентався по вулицях на своїх укритих мозолями, плоскостопих, нещасних ногах, що нестерпно пекли. Він давав за вісімдесят пфенігів уроки іноземних мов, перекладав. Гроші! Навіжені бажання не давали йому спокою, допікало шанолюбство, найсміливіші фантазії паморочили голову. Ні спочинку, ні сну, ні залицянь — жодної вільної хвилини. Приниження й знегоди, що послала йому доля, не зламали його, він горбивсь і знов випростувався. Або — або! І ось Самуїл Вольфзон кинув службу й поставив усе на карту! Заплатив дантистові тридцять марок за те, що той поставив йому пломбу й почистив зуби. Купив елегантні черевики, замовив у одного з найкращих кравців костюм англійського фасону й, прибравши вигляду джентльмена, вирушив пароплавом до Лондона. Минув місяць марних зусиль, і в банкірів Тендера й Террі він натрапив на ще одного «Вольфзона», який уже пройшов крізь такі метаморфози. Цей «Вольфзон» розмовляв стількома ж іноземними мовами і задля втіхи вирішив скрутити юному зухвальцеві в'язи. Та в нього нічого не вийшло. У житті Самуїла Вольфзона це був найбільший успіх. «Вольфзон» — той, котрий досяг великих успіхів,— покликав китайського перекладача й остовпів, почувши, що другий Вольфзон вільно з ним розмовляє. Через три дні Самуїл знов опинився в Берліні, але — if you please! [41] — не для того, щоб там зостатись! Тепер він був містер С. Вольфсон (через «с») із Лондона, розмовляв тільки по-англійському й того ж вечора вирушив у спальному вагоні до Шанхая в ролі шляхетного мандрівника, що тероризував кондукторів. У Шанхаї Самуїл відчув себе вже краще. Він бачив перед собою простір, нові обрії. Але йому все ще було трохи «тісно». Англійця з нього тут не виходило, хоч як скрупульозно він копіював своїх товаришів у клубі. Він вихрестився, став католиком, хоч ніхто цього від нього й не вимагав. Зібрав грошей (старий Вольфзон міг уже й не обмивати покійників) і вирушив до Америки. Нарешті він міг спокійно зітхнути! Нарешті він у костюмі, в якому йому не «тісно». Шлях вільний! Тепер Самуїл дістав змогу дати волю енергії, яку стільки років нагромаджував у собі! Він рішуче відкинув останній склад свого ім'я та прізвища, як ото ящірка хвіст, і назвав себе Семом Вольфом. Та, щоб нікому не спало на думку прийняти його за німця, він змінив прізвище ще трохи і став С. Вулфом. Далі позбувся англійської вимови, зголив «англійські» вусики й заговорив у ніс. Вулф тримався невимушено, гучно розмовляв і перший вийшов на вулицю гуляти без піджака, в самій сорочці. У «тронному» кріслі чистильника взуття він не сидів, а лежав — як стопроцентний американець. Та минули ті часи, коли з нього можна було ліпити будь-яку форму: трикутну, квадратну, круглу — кому яка потрібна. Цьому С. Вулф поклав край. Метаморфози були потрібні йому, щоб стати самим собою. Годі! Кілька років він працював у поті чола на бавовняній біржі в Чікаго, потім перебрався до Нью-Йорка. До свого місця в житті Самуїл посувався ніби задом наперед І, щоб потрапити, куди хотів, мусив об'їхати навколо світу. Знання, геній, нечувана працездатність швидко піднесли його на вершину, і тепер він упевнено, владно стояв у своїх першокласних черевиках на плечах тих, що були під ним,— точнісінько, як колись стояли на ньому. Він облишив крикливий тон біржового маклера, прибрав гідності і на знак того, що досяг успіху й може робити все, створив собі індивідуальне обличчя: відпустив коротенькі бачки.
41
Уявіть собі! (Англ.)