Твори том 2
Шрифт:
Кошик спорожнів. Удесятьох його спустошили без великих зусиль і тільки пошкодували, що він не досить великий. Розмова точилася ще деякий час, хоча й стала менш жвавою після того, як покінчили з їжею.
Сутеніло; темрява поступово густішала; холод, завжди дошкульніший під час травлення, примушував Пампушку тремтіти, незважаючи на її повноту. Тоді пані де Бревіль запропонувала їй свою грілку, в яку вже кілька разів зранку підкидала вугілля; та відразу ж прийняла пропозицію, бо ноги в неї зовсім замерзли. Пані Кappe-JI амадон і Луазо віддали свої грілки черницям.
Кучер засвітив ліхтарі. Вони осяяли яскравим світлом хмарку
В середині карети вже, нічого не можна було розрізнити, але раптом Пампушка і Корнюде заворушились, і панові Луазо, який вдивлявся у темряву, здалося, що довгоборо-дий Корнюде рвучко відхилився, ніби одержавши беззвучного, але відчутного-таки стусана.
Попереду на дорозі помітили вогники. Це був Тот. їхали вже одинадцять годин, а якщо додати сюди дві години, витрачені на чотири зупинки та на те, щоб. погодувати коней вівсом і дати їм відпочити, виходило тринадцять. Диліжанс в’їхав у містечко і зупинився біля «Торговельного готелю».
Дверцята відчинилися. І раптом усі пасажири здригнулися, почувши добре знайомий звук: бряжчання шаблі, що волочилася по землі. І відразу ж різкий голос щось прокричав по-німецькому.
Незважаючи на те, що диліжанс стояв, ніхто не рушив з місця, наче всі боялись, що, як тільки вони вийдуть, їх одразу ж уб’ють. Тоді з’явився кучер з ліхтарем і раптом освітив до самої глибини карети два ряди переляканих облич з роззявленими ротами й витріщеними від здивування і жаху очима.
Поруч з кучером, яскраво освітлений, стояв німецький офіцер — високий молодий чоловік, надзвичайно тонкий, білявий, затягнутий у мундир, як панночка в корсет; плоский лаковий кашкет, одягнутий набакир, робив його схо-жим на розсильного з англійського готелю. Непомірно довгі прямі вуса, — що стоншувалися з обох боків і, закінчувалися одною-єдиною білявою волосиною, такою тонкою, що кінця її не було видно, — ніби давили на край його рота, відтягуючи донизу щоки й куточки губів.
Він запропонував мандрівникам вийти, різко звернувшись до них французькою мовою з ельзаським акцентом:
— Чи не зафготно фам филізти, панофе?
Першими скорилися дві черниці — з покірливістю святих дів, що звикли до послуху. Потім показалися граф з графинею, за ними — фабрикант і його дружина, далі Луазо, який підштовхував свою здоровенну половину. Спускаючись, Луазо сказав офіцерові, скоріш з обережності, ніж із чемності:
— Добридень, пане.
Офіцер із зухвалістю всевладної людини глянув на нього і нічого не відповів.
Пампушка й Корнюде, хоча й сиділи найближче до дверцят, вийшли останніми, суворі й гордойиті періеД т.гїицем ворога. Товстуха намагалась опанувати себе й бути спокійною; демократ трагічним рухом смикав свою довгу рудувату бороду. Вони прагнули зберігати гідність, розуміючи, що під час таких зустрічей кожен почасти є представником рідної країни, і обоє були однаково обурені покладливістю своїх супутників, причому Пампушка хотіла показати себе більш гордою, ніж її сусідки, порядні жінки, а Корнюде, розуміючи, що повинен давати приклад, продовжував, як і раніш, усім своїм виглядом підкреслювати ту місію опору, яку він почав з перекопування доріг.
Усі ввійшли в простору кухню заїзду, і німець зажадав,
Потім він різко сказав: «Гараст», — і зник.
Усі зітхнули з полегкістю. Голод ще давався взнаки; замовили вечерю. На те, щоб приготувати її, пішло з півгодини. Поки дві служниці займалися куховарством, мандрівники пішли оглянути свої кімнати, що були розташовані вздовж довгого коридора, який впирався у скляні двері з промовистим номером.
Коли, нарешті, почали сідати за стіл, з’явився сам хазяїн заїзду. Це був старий торговець кіньми, астматичний товстун, у горлі якого безперервно свистіло, клекотало й співуче переливалося мокротиння. Він успадкував від батька прізвище Фоланві.
Він спитав:
— Хто тут мадемуазель Елізабет Руссе?
Пампушка здригнулася й обернулась:
— Це я. t
— Мадемуазель, прусський офіцер хоче негайно поговорити з вами.
— Зі мною?
— Так, якщо ви дійсно мадемуазель Елізабет Руссе.
Вона зніяковіла, якусь мить подумала й рішуче заявила:
— Може, й так, але я не піду!
Навкруги всі заворушились, засперечались, кожен дошукувався причини такого наказу. Підійшов граф.
— Ви не праві, мадам, ваша відмова може привести до серйозних наслідків. Ніколи не треба суперечити людям, сильнішим за нас. Це запрошення, безумовно, не являє ніякої небезпеки; мабуть, забули виконати якусь формальні сті».
Всі приєдналися до графа, просили, умовляли, наполягали і, нарешті, переконали її; адже кожний побоювався ускладнень, які могли б виникнути внаслідок такого нерозсудливого вчинку. Кінець кінцем вона сказала:
— Гаразд, але роблю я це тільки ради вас.
Графиня потиснула їй руку:
— І ми вам за це щиро вдячні!
Пампушка вийшла. На неї чекали, щоб сісти до столу.
Кожний жалкував, що замість цієї нестриманої, запальної дівчини не запросили його, і в думках підготовляв усякі банальні фрази на випадок, якщо і він буде викликаний.
Але хвилин через десять Пампушка повернулась, уся червона, задихаючись, не тямлячи себе від роздратування. Вона бурмотіла:
— Ах, негідник! Негідник!
Усі кинулися до неї, щоб довідатись про те, що сталося, але вона не сказала ні слова; а коли граф почав наполягати, відповіла з величною гідністю:
— Ні, це вас не стосується, я не можу сказати.
Тоді всі посідали круг великої миски, від якої йшов запах
капусти. Незважаючи на цей переполох, вечеря проходила весело. Сидр був добрий, і подружжя Луазо, а також черниці пили його з ощадливості. Інші замовили вино; Корнюде зажадав пива. У нього була своя власна манера відкупорювати пляшку так, щоб пиво шумувало, розглядати його, нахиляючи й підносячи склянку до лампи, щоб краще оцінити колір. Коли він пив, його густа борода, що набула за довгий час кольору його улюбленого напою, ніби тріпотіла від ніжності, погляд скошувався, щоб не губити з очей склянки, і здавалося, ніби він виконує те єдине призвання, заради якого й народився на світ. У думці він ніби намагався зблизити й сполучити обидві великі пристрасті, що заповнювали все його життя: пиво і Революцію; і, безумовно, він не міг пити одне, не думаючи про