Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— В таких бійках, як у них, фунт — величезна перевага, — сказав Маріо. — Якби на них закладалися, то ніхто б не випустив з уваги цілого фунта. Та навіть і зайвої унції.
— Принеси мені ще бананів.
— Не треба, сеньйоре, прошу вас.
— Ти справді віриш у такі дурниці?
— Це не дурниці, сеньйоре.
— Тоді принеси ще віскі з мінеральною.
— Якщо ви наказуєте…
— Я прошу тебе.
— Коли ви просите, це наказ.
— Ну, то неси.
Хлопець приніс віскі з льодом та шипучою мінеральною водою. Томас Хадсон узяв склянку й промовив:
— Побачиш, як я помиратиму. — Але обличчя хлопця було таке стривожене, що йому розхотілося жартувати, і він сказав: — Слухай, запевняю тебе, що це мені не зашкодить.
— Сеньйор
— От і добре. Ти мене застерігав. А Педро ще не прийшов?
— Ні, сеньйоре.
— Коли прийде, скажи йому, нехай приготує «кадилак», щоб одразу ж їхати до міста.
Тепер ти приймеш ванну, сказав собі Томас Хадсон. Потім одягнешся, щоб їхати до Гавани. Потім поїдеш і з'явишся до полковника. То що ж тобі в біса негаразд? Багато чого в мене негаразд, подумав він. Аж надто багато. І на землі негаразд. І на морі. І в повітрі.
Він умостився в плетеному кріслі, простяглій ноги на підніжку, що висувалася з-під сидіння, і повів очима по картинах на стінах спальні. В головах ліжка, дешевого, з поганеньким матрацом, купленого задля економії, бо він ніколи на ньому не спав, окрім як після сварок, висів «Гітарист» Хуана Гріса. Nostalgia hecha hombre [91] , подумав він по-іспанському. Люди не знали, що від цього вмирають. На протилежній стіні, над книжковою шафою, висів «Monument in Arbeit» [92] Пауля Клее. Він не любив цієї картини так, як «Гітариста», але дивився на неї охоче й пригадував, якою потворною вона здавалась, коли він тільки-но купив її в Берліні, — кольори були такі ж непристойні, як на таблицях у батькових медичних книгах, де наводилися різні види шанкерів та інших венеричних виразок, — і як вона страхала його дружину, аж поки та навчилася правильно сприймати її потворність і бачити в ній лише живопис. Він і тепер знав про цю картину не більше, ніж тоді, коли вперше побачив її в галереї Флехтгейма, в будинку над річкою, тієї прекрасної холодної осені, коли вони були такі щасливі. Але картина була добра, і він охоче дивився на неї.
91
Людина в глибокій тузі (ісп.).
92
Спорудження пам'ятника» (нім.).
Над другою книжковою шафою висів один з Массонових гаїв. То був «Ville d'Avray» [93] , і Томас Хадсон любив цю картину так само, як «Гітариста». Картини мали одну чудову властивість: їх можна було любити, не почуваючи ніякої безнадії. їх можна було любити без смутку, а найкращі картини давали радість, бо в них уже було досягнуте те, чого ти сам завжди намагався досягти. Отже, воно вже існувало, і це добре, навіть якщо тобі зробити цього не вдалося.
93
«Містечко Аврей» (франц.).
До кімнати зайшов Бойз і скочив йому на коліна. Стрибав він чудово й міг без видимих зусиль скочити на найвищу шафу у великій спальні. От і тепер, стрибнувши легко й м'яко, він умостився на колінах у Томаса Хадсона й почав любосно місити передніми лапами.
— Я дивлюся на картини, Бою. Якби й ти любив картини, тобі б краще жилося.
А втім, хто знає, чи не дістає він такої самої втіхи від своїх стрибків та нічних ловів, як я від картин, подумав Томас Хадсон. І все-таки жаль, що він не може тішитись живописом. Хоча тут не вгадаєш. Можливо, у нього був би жахливий смак.
— Цікаво, що б тобі могло подобатись, Бою. Мабуть, отой голландський період, коли малювали такі гарні натюрморти з рибою, устрицями та дичиною. Слухай, ану облиш. Надворі день божий. Ніхто не робить такого серед дня.
Бойз не припиняв свого, і Томас Хадсон повалив його на бік, Щоб угамувати.
— Треба ж додержувати хоч якоїсь пристойності, Бою, — сказав він. — А я на догоду тобі ще навіть не привітався з іншими котами.
Бойз розкошував, і Томас Хадсон відчував пальцями безгучне Муркотіння у нього в горлі.
— Мені треба помитися, Бою. В тебе йде на це половина всього твого часу. Але ти миєшся власним язиком. І в ці хвилини я для тебе не існую. Коли ти миєшся, ти наче той бісів ділок у своїй конторі: в мене, мовляв, важливе діло, прошу мені не заважати. Ну, а тепер і мені треба помитися. А я сиджу тут з тобою і вже зранку п'ю, мов якийсь нікчемний п'янюга. Оце така між нами різниця. Зате ти не зміг би вистояти вісімнадцять годин біля штурвала. А я можу. Дванадцять — будь-коли. Вісімнадцять — коли потрібно. І навіть дев'ятнадцять, як ото вчора й сьогодні вночі. А от стрибати так, як ти, я не вмію і полювати ночами не вмію. Хоча випадали й нам нічні полюваннячка, такі, що куди твоє діло. Але в тебе твій радар у вусах. А в голуба, певно, в отих наростах над дзьобом. Так чи ні, але всі поштові голуби мають такі нарости. Ну, а які в тебе ультрависокі частоти, Бою?
Бойз лежав важкий, міцно збитий, довгий, безгучно муркотів і розкошував на всю губу.
— Що показує твій локатор, Бою? Яка в тебе ширина імпульсів? А яка частота їх повторення? Я ж маю в собі вмонтований магнетрон. Тільки ти нікому про це не кажи. А надалі, коли завдяки УВЧ підвищиться роздільна здатність, тих ворожих сук можна буде вистежувати ще на більшій віддалі. Усе це мікрохвилі, Бою, і ти їх оце якраз і вимуркочуєш.
То отак ти додержуєш свого рішення не думати про все це, поки не настане час вирушати знов. Ні, не море ти хотів забути. Ти ж сам знаєш, що любиш море і не хотів би жити десь-інде. Вийди-но на веранду та поглянь на нього. Воно не жорстоке й не бездушне, то все Quatsch [94] . Просто он воно там, його рухає і вітер, і течія; вони змагаються на його поверхні, але десь унизу все це нічого не важить. Радій, що ти знову будеш з ним, і дякуй йому за те, що воно стало твоїм домом. Воно — твій дім. Отож не говори й не думай про нього ніяких дурниць. Не від нього твоє лихо. Ось бачиш, ти вже почав трохи мізкувати, сказав він собі. Хоч на березі таке з тобою рідко трапляється. Е, к бісу, сказав він. Мені доводиться стільки мізкувати в морі, що на березі вже нема до цього ніякої охоти.
94
Дурниці (нім.).
Берег теж непогане місце, подумав він. Ось я сьогодні й пересвідчусь, яке воно може бути непогане. Після того, як побачуся з тим триклятим полковником. А чого ж, мені завжди приємно з ним бачитися, бо це підносить мій моральний дух. Та не будемо надавати ваги полковникові, сказав він собі. Не варт цього робити такого гарного дня. Я піду побачуся з ним. Але ваги йому не надаватиму. Та вага, якої він уже набув, нікуди від нього не дінеться. А та, яку втратив, однаково не повернеться. Отож я й подумав: нема чого надавати ваги полковникові. І не надаватиму. Тільки побачуся з ним і складу звіт.
Він допив віскі, зняв з колін кота, підвівся й ще раз поглянув на картини, а тоді пішов до ванної й помився під душем. Колонку розпалили зовсім недавно, коли прийшли слуги, і гарячої води було мало. Але він добре намилився, вимив голову, а під кінець обполоскався холодною водою. Потім надягнув білу фланелеву сорочку з темним галстуком, фланелеві штани, теплий джемпер та стару твідову куртку, а на ноги натяг вовняні шкарпетки і взув грубі англійські черевики, придбані ще десять років тому. Натиснувши кнопку дзвінка, він викликав Маріо.