Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Та так, як ото зелена молодь: там, де мені вдавалось її умовити, а найчастіше в машинах та в найманих екіпажах.
— Певно, то було дуже погано для нашого приятеля містера Ікса.
— Авжеж.
— Ото й усі любощі? І ви не переспали разом жодної ночі?
— Жодної.
— Бідолашний Том. А чи варта була вона такого клопоту?
— Не знаю. Здається, що варта. Мені слід було б найняти собі будинок, а не залишатися в готелі.
— Найняв би «гріховний дім», як оце всі тут роблять.
— Не люблю я «гріховних домів».
— Я знаю. Та коли вже тобі так хотілося тієї дівчини.
— Усе розв'язалось інакше. Тобі ще не набридло про це?
— Ой ні, Томе,
— Одного разу ми з тією дівчиною повечеряли, а тоді допізна каталися в човні, і нам було страшенно хороше, але незручно. Вона мала прекрасну шкіру, яку любо було гладити, і всі попередні пестощі дуже збуджували її, і губи в неї були хоча й тонкі, проте налиті коханням. Потім ми пішли до неї додому, а там був той собака, і ми мали стерегтися, щоб нікого не збудити, і врешті я подався сам до свого готелю, страшенно роздратований усім тим, стомившись сперечатися, і хоч знав, що її правда, але думав собі: на біса та клята емансипація, коли не можна разом лягти до ліжка. Якщо вже емансипуватися, думав я, то нехай буде вільно розстеляти постіль. Одне слово, вертався я похмурий і frustrado [137]
137
Розчарований (ісп.).
— Ніколи не бачила тебе frustrado.Мабуть, ти тоді дуже кумедний.
— Ні, не кумедний. Просто лихий, і тієї ночі теж був лихий і сам собі осоружний.
— Розказуй далі.
— Ну от, беру я у вестибюлі свій ключ, а сам такий уже frustrado, щовсе мені остобісіле. Готель великий, розкішний, такий, знаєш, похмуро розкішний, і я піднімаюся ліфтом до свого великого, розкішного, похмурого й безлюдного номера, де, як я знаю, нема тієї стрункої вродливої китаянки. Проходжу коридором, відмикаю важкі двері своєї величезної похмурої кімнати й раптом бачу там…
— Що?
— Трьох просто-таки чарівних молоденьких китаянок, таких чарівних, що проти них та моя красуня, яку я не зміг затягти до ліжка, видалася б шкільною вчителькою. Такі вони були гарні, що аж дивитись несила, і жодна не знала ні слова по-англійському.
— Звідки ж вони взялися?
— Їх прислав один з моїх приятелів мільйонерів. Одна дала мені записку від нього на цупкому папері в пергаментному конверті. Там було всього три слова: «З вітанням від C.B.»
— То що ти зробив?
— Я не знав їхніх звичаїв, отож потиснув кожній руку, поцілував їх по черзі, а тоді сказав, що як на мене, то найкраще нам для першого знайомства піти всім разом під душ.
— Як же ти їм сказав?
— По-англійському.
— І вони зрозуміли?
— Я так розтлумачив, що зрозуміли.
— А далі ти що робив?
— Спочатку я дуже розгубився, бо ніколи ще не спав з трьома дівчатами воднораз. З двома воно непогано, хоч тобі це й не до вподоби. Не те щоб удвічі краще, ніж з однією, а якось інакше і доволі-таки приємно, коли ти під чаркою. Але три — це вже ціла купа дівчат, і я розгубився. Я спитав їх, чи не хочуть вони випити, але вони не захотіли. Отож я випив сам, і ми сіли на ліжко, що було, на щастя, дуже велике, а вони всі були тендітні. Потім я вимкнув світло.
— Ну й приємно було?
— Чудово. Було чудово опинитися в ліжку з китаянкою, що мала таку ж ніжну шкіру, як та моя знайома, навіть ще ніжнішу, і була й боязка, й безсоромна, і не знала ніякої тобі емансипації, та ще й усе те потроєне, та ще й у темряві. Я ще ніколи перед тим не обіймав одразу трьох дівчат. Але, виявляється, таке цілком можливе. Вони були добре навчені свого діла й знали багато такого, чого й я не знав, і все те діялося в темряві, і спати мені аж ніяк не хотілось. Та зрештою я все-таки заснув, а коли прокинувся вранці, вони всі три спали й були такі самі чарівні, як і тоді, коли я зайшов до кімнати й побачив їх уперше. То були найкращі дівчата, яких я тільки знав у житті.
— Кращі, ніж була я, коли ми познайомилися двадцять п'ять років тому?
— Ні, Ліл. No puede ser [138] . Та вони були китаянки, а ти ж сама знаєш, які гарні бувають китаянки. Я завжди їх полюбляв.
— No es pervertido? [139]
— Та ні, нічого протиприродного в цьому немає.
— Але ж три одразу.
— Може, три й забагато. Любитися належить з однією, твоя правда.
138
Таке неможливе (ісп.).
139
А це не протиприродно? (Ісп.)
— А проте я рада, що ти таке спізнав. Не думай, що я ревную. Ти ж не прагнув цього, та й дістав їх як дарунок. А ота з собакою, що не хотіла лягти з тобою до ліжка, мені просто гидка. Та чи не був ти вранці знесилений, Томе?
— Ти навіть не уявляєш собі, який знесилений. Геть висотаний. Я почував себе розпусником з голови до ніг, спину в мене наче одібрало, а в попереку так боліло, що страх згадати.
— Тоді ти випив…
— Тоді я випив, і мені полегшало, і я відчув себе щасливим.
— І що ж ти зробив?
— Я подивився, як вони сплять усі разом, і пошкодував, що не можу їх сфотографувати. То була б чудова фотографія. А тоді, страшенно голодний і геть висотаний, визирнув у вікно, щоб побачити, яка там погода. Надворі йшов дощ, і я подумав собі: от і добре, ми цілий день перебудемо в ліжку. Але насамперед мені треба було поснідати та й дівчат якось нагодувати. Отож я зачинився у ванній, прийняв душ, а тоді тихенько одягся і вийшов, безгучно причинивши за собою двері. Спустившись униз, я поснідав у ранковій їдальні при готелі. Добрячий з'їв сніданок: копчена риба, гриби, бекон, булочки з джемом. Усе було дуже смачне. За сніданком випив чималий чайник чаю і подвійну порцію віскі з содовою, та все одно почував себе висотаним. Я. переглянув гонконзьку ранкову газету англійською мовою, а сам усе дивувався, що вони так пізно сплять. Потім пішов до дверей готелю, визирнув надвір і побачив, що дощ не вщухає. Я рушив до бару, але там було ще зачинено. Питво до сніданку мені приносили із службового буфету. Чекати я не хотів, отож піднявся нагору до свого номера й відімкнув двері. Але дівчат уже не було.
— Яка досада!
— Це саме подумав і я.
— І що ж ти зробив? Напевне, випив.
— Так. Випив, а тоді ще раз добре вимився з милом, і після того мене пойняв подвоєний жаль.
— Un doble remordimiento?
— Ні, не подвійний. Два різні жалі. Мені було жаль, що я спав одразу з трьома дівчатами. І жаль, що вони втекли.
— Пригадую, колись тебе брали жалі й після того, як ти залишався ночувати в мене. Але ти скоро переборов їх.