Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
У ту ж мить на кормі знов пролунало: «Ри-и-ба! Ри-и-ба!» — та цього разу ніщо не показалося з води й було чути лише дзижчання жилки, що збігала за борт. Томас Хадсон подав катер трохи далі на глибоке й зменшив оберти обох моторів. А потім, побачивши, що жилка й далі розмотується, вимкнув один мотор і повернув катер кормою до рибини.
— Агуха! — гукнув йому знизу помічник. — Та ще й чимала.
Нарешті Генрі підтяг рибину зовсім близько, так що всі уже бачили її за кормою — довгу, дивно загострену, з
— Вони завжди отак поринають, — сказав Ара. — Швидко, мов куля.
Та невдовзі Генрі знову підтяг рибину до корми, і всі спостерігали, як її взяли на гак і перекинули через борт, пругку й тріпотливу. Смуги в неї на спині були ясно-сині, а гострі, наче бритви, щелепи розмикалися й змикалися в уже марному шалі. Антоніо поклав її на кормі, і вона била хвостом об палубу.
— Qu'e peto m'as hermoso! [182] — мовив Ара.
182
Яка гарна рибина! (Ісп.)
— Дуже гарна, — погодився Томас Хадсон. — Але так ми до полудня тут застрягнемо. Відчепи повідки, а снасті залиш за бортом, — сказав він помічникові. Тоді повернув катер і скерував його на високий кам'янистий кінець мису, на якому стояв маяк. Він намагався надолужити згаяний час, проте й далі вдавав, ніби вони вийшли на риболовлю. Жилки, спущені за корму, гальмували у воді й пригинали вудлища донизу.
Генрі піднявся на місток і сказав:
— Чудова рибина, правда ж? Якби ще її на легшу снасть узяти. А ви помітили, яка в цих риб чудернацька форма голови?
— Скільки вона заважить? — спитав Віллі.
— Антоніо каже, десь близько шістдесяти. Ти вже пробач, Віллі, що я не покликав тебе. Це мала б бути твоя рибина.
— Пусте, — сказав Віллі. — Я й не виловив би її так швидко, як ти, та й іншого клопоту в нас достобіса. А риби добрячої тут на всіх вистачило б.
— Колись приїдемо сюди після війни.
— Де ж пак! — мовив Віллі. — Після війни я подамся до Голлівуду й буду там за технічного консультанта щодо того, як клеїти дурня на морі.
— Це діло якраз для тебе.
— А то ні. Я ж його ось уже другий рік вивчаю, набираюся досвіду.
— З чого це, Віллі, тобі сьогодні такий чорний дур у голову зайшов? — спитав Томас Хадсон.
— Не знаю. Я з ним прокинувся.
— Слухай, піди-но ти до камбуза, подивись, чи охолов мій чай, і принеси його сюди. Антоніо патрає рибину. То зроби мені, будь ласка, й бутерброд, гаразд?
— Авжеж. Який бутерброд?
— З горіховим маслом та цибулею, якщо її ще багато.
— Слухаюсь, з горіховим маслом та цибулею. Буде зроблено, сер.
— І постарайся позбутись оцього свого дуру.
— Слухаюсь, сер. Нема вже дуру, сер.
Коли він пішов, Томас Хадсон сказав:
— Ти б не заїдався з ним, Генрі. Мені цей сучий син дуже потрібний, він чудово знає своє діло. А це на нього просто сказ напав.
— Та я й так намагаюся з ним по-доброму. Але це дуже важко.
— Ну, то намагайся краще. Ти дрочив його отими двадцятьма центами.
Томас Хадсон дивився вперед на тихе море й на такий безневинний з вигляду, але смертельно небезпечний риф ліворуч по борту. Він любив проходити попід самим краєм того підступного рифу, стоячи біля штурвала спиною до сонця. То була немовби винагорода за ті рази, коли йому доводилося вести судно проти сонця, та й за чимало інших речей.
— Пробач, Томе, — сказав Генрі. — Я стежитиму за всім, що кажу і що думаю.
З'явився Віллі з холодним чаєм у пляшці від рому, обгорнутій паперовим рушником, що його тримали дві гумові стрічки.
— Чай холоднющий, шкіпере, — мовив він. — А я його ще й заізолював. — Тоді подав Томасові Хадсону бутерброд, загорнутий у клапоть паперового рушника. — Одне з найвищих досягнень бутербродного мистецтва. Проходить під назвою «Гора Еверест, спеціального призначення». Тільки для командувачів.
Повітря було непорушне, і Томас Хадсон навіть на містку почув дух спиртного.
— Тобі не здається, що ще трохи зарано, Віллі?
— Ні, сер.
Томас Хадсон уважно подивився на нього.
— Як ти сказав, Віллі?
— Ні, сер. Хіба ви не чули, сер?
— Гаразд, — мовив Томас Хадсон. — Я почув тебе двічі. А ти затям те, що я скажу, з одного разу. Іди вниз і прибери як слід у камбузі. Тоді піднімайся на ніс, щоб я тебе добре бачив, і стій напоготові біля якоря.
— Слухаюсь, сер, — сказав Віллі. — Я недобре себе почуваю, сер.
— К бісовій матері твоє самопочуття, морський законознавцю. Якщо ти недобре себе почуваєш, то скоро почуватимеш себе ще гірше.
— Слухаюсь, сер, — сказав Віллі. — Я недобре себе почуваю, сер. Мені треба б до суднового лікаря.
— Пошукай його на носі. Коли проходитимеш там, постукай у перші двері, побачиш, чи він є.
— Саме так я й думав, сер.
— Що ти думав?
— Нічого, сер.
— П'яний як чіп, — сказав Генрі.
— Ні, не те, — заперечив Томас Хадсон. — Він таки п'є, Але це ближче до потьмарення.
— Він уже давно якийсь чудний, — зауважив Ара. — Але він і завжди був чудний. Жоден з нас не перетерпів стільки, скільки він. А от я взагалі нічого не перетерпів.