Твори
Шрифт:
3Сенкевич Генрік (1846—1916) —польський письменник, автор романів «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884.—1886), «Пан Воло-дійовський» (1887—1888), «Камо ґрядеши» (1894—1896) та ін. Лауреат Нобелівської премії.
4Франс Анатоль (справжнє прізвище Анатоль Франсуа Тібо; 1844—
1924). — французький письменник, лауреат Нобелівської премії.
5Перш за все...— Цими словами починалося «Передмова до розділу «Дві сили» (Культура і побут.— 1925 р.— 22 листоп.).
63 ер о в Микола Костянтинович (1890—1937) —український
7Филипович Павло Петрович (1891 —1937) — український поет, перекладач, літературознавець.
8Могилянський Михайло Михайлович (1873—1942) — український письменник, літературознавець, близький до неокласиків. На Київському диспуті 24 травня 1925 р. Могилянський, як і Зеров та Филипович, підтримав ідеї Хвильового.
9Рильський Максим Тадёйович (1895—1964) — український поет, культурний і громадський діяч.
10Рильський Тадей Розеславович (1841 — 1902) — український економіст, етнограф, громадський діяч, батько М. Рильського.
11Загул Дмитро Юрійович (1890—1938) —український поет, перекладач, критик. Починав як символіст. Член літоб’єднання «Західна Україна».
З його «антинеокласицистськими» поглядами полемізував М. Зеров.
12Терещенко, Микола Іванович (18-98—1966) —український поет і перекладач, редактор журналу «Життя й революція» в 1925—1934 рр.
13Ярошенко Володимир Мусійович (1898—1937) — український поет і прозаїк, належав до літорганізацій «Плуг», «Ланка».
14Савченко Яків Григорович (1890—1937) — український поет, критик, належав до «Жовтня», ВУСППу. Д. Загул, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Меженко та інші свого часу групувалися навколо «Літературно-критичного альманаху» (1918), входили до групи українських символістів, 1919 р. об’єднувалися навколо символістського збірника «Муз-агет». Проте під час літдискусії заявили себе прибічниками плужанського масовізму, заперечували позицію Хвильового.
15«Нове письменство» — літературознавча праця М. Зерова (1924), в якій розглядається творчість І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та інших.
16«Революція відкрила широкі перспективи...» — Тут і далі цитується стаття М. Зерова «Євразійський ренесанс і пошехонські сосни» (Див.: Зеров М. Твори: У 2-х т.— К.: Дніпро, 1990.— Т. 2.— С. 580, 581). Вперше була опублікована в журналі «Життя й революція».— 1925.— № 11.—С. 67—72.
17Кияниця Петро (? — 1933) — критик і літературознавець, колишній укапіст. Працював в Академії наук України. 1933 р. був арештований у зв’язку
31 справою У ВО (Української військової організації).
18...г е р о й К у л і ш е в о ї п’єс и...— Йдеться про Мусія Копистку
з п’єси «97» (1924) М. ІСуліша. Згадана репліка в дії 1, сцені 7.
19Хіба його стаття... про Сосюру не є тому яскравим доказом? — Йдеться про статтю М. Зерова «Володимир Сосюра — лірик і епік.
20«Прості р» — друга збірка українського поета П. Филиповича, вийшла 1925 р. У 20-ті роки Фшіипович. багато працює як літературознавець, бере участь у виданні масової народної «Літературної бібліотеки». Статті про І. Франка, Лесю Українку, що готувалися до окремих видань їхніх творів, урійшли пізніше до збірки П, Филиповича «З новітнього українського письменства. Історично-літературні статті» (1929).
21Купрін Олександр Іванович (1870—1938) —російський письменник. Повість «Поєдинок (1905) про армійське, офіцерське життя викликала гостру полеміку в пресі, чорносотенці звинувачували автора у компрометації армії, антивоєнних настроях.
1 22«Ц а р и н н и к Мина з України»— поема В. Ярошенка, фрагменти якої з'являлися в періодиці 20-х років, зокрема в журналі «Життя й революція» (1925.—№ 6—7.—С. 26—30, та № 8.—С. 13—18).
23Автор «Ц е н ь - Ц а н ю» — М. Терещенко, автор поеми «Цень-Цань» (зб. «Лабораторія», 1924).
24– Меженко Юрій Олексійович (1892—1969) —український літературознавець і бібліограф. Теоретик символізму, одигі із авторів -«Музагету» (1919). Його промова на диспуті 24 травня 1925 р. та доповідь про занепад опери дала підстави Хвильовому вважати його прихильником напостівських-теорій. Однак це були лише випадкові епізоди в творчій еволюції Меженка. Впродовж 1922—1931 рр. був директором Інституту книгознавства. Тікаючи від переслідувань, переїхав у 30-ті роки до Ленінграда, працював у Державній публічній бібліотеці. 1945 р. повернувся на Україну, був директором Бібліотеки АН УРСР. Зібрав унікальну колекцію Шевченкіани, яку передав у дар Інституту літератури АН УРСР.
2;>Дорошкевич Олександр Костьович (1889— 1946) — українськи й літературознавець і критик, автор літературознавчих праць, підручників, хрестоматій. У ході літературної дискусії критикував позицію Хвильового.
26Щупак и—це прозивне слово М. Хвильовий утворив від прізвища Самійла Борисовича Щупака (1895—1938), критика, журналіста, в різний час редактора журналу «Критика», газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Літературна газета». Був одним з активних опонентів Хвильового, стояв на позиціях вульгарного соціологізму.
27«Услужливый медведь опаснее врага» — неточна цитата
з байки I. А. Крилова «Пустынник и медведь» («Услужливый дурак опаснее врага» (1808)).
28Відповідна резолюція ЦК РКП у третьому пункті...— У третьому пункті резолюції ЦК РКП (б) від 18 червня 1925 р. після відзначення, що відбувається зростання нової літератури, насамперед пролетарської й селянської, сказано: «З другого боку, складність господарського процесу, одночасне зростання суперечливих і навіть прямо одна одній ворожих господарських форм, викликаний цим розвитком процес народження і зміцнення нової буржуазії, неминуча, хоч на Перших порах не завжди усвідомлена тяга до неї частини старої і нової інтелігенції; хімічне виділення з громадських глибин нових і нових ідеологічних агентів цієї буржуазії,— все це повинно неминуче відбиватись і на літературній поверхні громадського життя» (Див.: Матеріали до вивчення історії української літератури.— К., 1961.— Т. 5.— С. 42—43).