У країні ягуарів
Шрифт:
Спустившись із кручі, я поскладав у човен трофеї і відчалив. Течія швидко понесла важкий човен униз. Через хвилину крутий берег зник з моїх очей.
Причаливши, я повиносив з човна і поскладав біля кліток важкі туші видр. П'ять видрячих шкур — неабияка цінність! Шкурка видри коштує приблизно стільки, скільки шкура ягуара.
Близько півдня потратив я, щоб оббілувати видр. А з голими тушами просто не знав, що робити. Струмок перед стоянкою вузький, вода мілка. Кинути туші у воду, як це я робив на великих, глибоководних ріках, тут не можна. Якби в цьому струмку водилися м'ясоїдні риби, чорні піраньї, тоді інша справа. Але ж тут їх немає. Довелося поскладати туші в човен і відвезти подалі, на глибоке місце, де їх споживуть водяні мешканці.
Повернувся я
Шматок м'яса з видрячого стегна — добра принада. Настромивши його на гачок, я закинув волосінь, сподіваючись хоч що-небудь спіймати. Дуже-бо я зголоднів! Час за роботою так швидко промайнув, що не було коли навіть подумати про їжу.
Наступні дні я присвятив господарським справам. Сплів кілька жап і добре прикрив ними човен з обох боків. Тепер він схожий на величезного жука з зеленою спиною. Видрячі шкури теж висохли і лежать під навісом, згорнуті в трубку.
Вечірні роздуми
Зелений, непрохідний ліс, що вкриває схил гори, схожий на велетенський килим з чудовими візерунками. Місцевість тут вулканічного походження. Сотні ознак свідчать про колишню діяльність вулканів, про далекі часи, коли з-під землі виривалися гарячі маси лави. Прикритий низькими хмарами ліс скидається на безмежний зелений океан.
Я задоволено перечитую вечорами сторінки свого вже досить пошарпаного щоденника. Ніздрі вловлюють запах мокрого опалого листя, що починає гнити. Він нагадує мені осінь на батьківщині. Цілими днями я змушений сидіти під навісом. Дощ не вщухає. Краплини пробиваються навіть крізь покриття.
Самотність вже не пригнічує мене. Звик. Малярія теж не дуже турбує. Це, звичайно, не значить, що хвороба покинула мене назавжди. Просто хінін, цей чарівний рятівник, завжди зі мною. В запасі в мене ще сотні три таблеток. Такого запасу вистачить на весь час подорожі.
Патронів і сірників у мене теж вдосталь, проте я економлю їх.
Сьогодні після обіду я таки пішов на полювання. Побував на протилежному березі струмка, навпроти видрячих нір, і страшенно здивувався, побачивши біля самої води, недалеко від нір, трьох молоденьких, місяців по два, видренят, що ласували рибою. Безперечно, ці видренята тоді причаїлися в третій норі, яку я вважав порожньою. Якби я трохи підождав, то міг би піймати їх. Молоденькі видри рідко попадають у полон до мисливця. А я проґавив таку можливість. Ну. та нічого не вдієш. Тепер жаліти нічого: що з воза впало, те пропало. Я байдуже стежу за звірятами. В мене нема бажання ганятися за ними. Видренят нелегко прогодувати. Довелося б по півдня ловити для них рибу.
Ссавців не люблю тримати в клітках, бо з їхнім харчуванням багато клопоту. Якщо в клітку попадає сита змія, то я не маю з нею мороки кілька тижнів. Згодом годую ящірками і жабами. Буває й так, що змія в неволі не хоче нічого їсти і здихає. Лишається обдерти шкуру, що значно менше коштує, ніж жива змія. Та без цього не обходиться.
Я зібрав уже велику колекцію гадів. В одній клітці в мене живуть шість змій: «двоголова», що поїдає термітів, зелена з собаковидою головою, два невеличкі, майже двометрові полози, яких я піймав біля стоянки. Вони саме полювали на ящірок між корінням зваленого дерева. Вчора надвечір піймав двох отруйних змій — чорноголових коралових кобр.
Сьогодні моя колекція ні на що не збагатилася, крім комах.
Натрапити на звіра у джунглях не так легко. Особливо у бразільських джунглях, що не такі-то вже й багаті на звірів, як дехто вважає. Іноді цілими годинами доводиться нишпорити по хащах, долати сотні перешкод, поки щось уполюєш. Тільки світ комах ніколи не підводить колекціонера. Його багатства невичерпні. Звичайно, щоб піймати рідкісну комаху, тут теж треба добряче попрацювати. Колекціонер і мисливець у джунглях Бразілії мусить бути однаково добре обізнаний із зоологією, ентомологією, герпетологією, орнітологією [7] ,
7
Ентомологія — наука про життя комах. Герпетологія — наука про життя плазунів і земноводних. Орнітологія — наука про життя пернатих.
Багато страждань і лиха випало на мою долю в джунглях. Проте було чимало й радісних, щасливих хвилин.
Пообідавши, я наловив риби. Ввечері приємно буде посидіти біля вогнища за казанком юшки. Вода в струмку з учорашнього дня ще більше піднялася. Вже навіть з-під навісу бачу дугастий дашок над човном. Учора ввечері його ще не було видно. Він ховався за берегом. Ледве встигаю витягати нігтями з шкіри лісових кліщів, які завдають нестерпних мук. Малесенькі червоні муквіми, мабуть, найнеприємніші створіння на світі. Місце на шкірі, де впинається цей паразит, дуже свербить.
Досі я полював лише вздовж берегів струмка. В глибині лісу побував тільки один раз. Джунглі стоять над річкою велетенською зеленою стіною. Струмок подекуди глибокий. У вузьких місцях його глибина досягає п'яти-шести метрів. У ширших — двох-трьох метрів. У літню, суху пору року вода спадає майже на дві третини, і тоді рибалити значно легше, ніж тепер.
Купарі від мене десь у західному напрямі. А чи далеко? Не знаю. Мабуть, кілометрів за п'ятдесят-шістдесят. Тут, на берегах цього невідомого струмка, я вже не побачив стежок, утоптаних колись збирачами каучуку. Може, людська нога ще й не ступала на цій землі, що простяглася на кілька десятків тисяч квадратних кілометрів?
Струмок веде в невідомі нетрі. Земля навколо вкрита вологим опалим листям. Куди б не пішов, скрізь густі, непрохідні хащі. Ця місцевість лежить, певно, вище за багнисті місця, тому тут майже немає чагарників. Береги вкриті високими деревами, між якими тягнуться до сонця молоді деревця. Вони такі тонкі, що поламалися б, якби густе сплетення ліан і повитиць не підтримувало їх зеленого верхів'я. А над усім цим панує могильна тиша.
Другого дня знову вирушаю в хащі. Перекидаю на плечі багатостраждальний рюкзак, якого прикріпляю ще й до пояса, щоб не заважав мені стрибати. Вінчестер беру в руки. На рушниці немає ременя. Та він і не потрібен. У хащах не можна ходити із зброєю за плечима, бо там на кожному кроці чатує небезпека. Рушниця завжди мусить бути напоготові, щоб у першу-ліпшу мить можна було вистрілити.
Безумовно, щоб жити в джунглях і колекціонувати та полювати, треба мати міцне здоров'я і бути хоробрим. Бо, навіть не захоплюючись отруйними зміями й хижими звірами, можеш раптом опинитися віч-на-віч з ними. Тоді не скажеш: вибачте, я цікавлюсь тільки комахами.
Боа констриктор
Час плине швидко. Пройшовши півгодини густим лісом, я раптом зупиняюсь мов укопаний. З-під сплетення ліан на мене дивиться холодними, різноколірними очима величезний полоз. Такого велетня я досі ще не зустрічав. Він лежить на опалому листі, скрутивши своє могутнє тіло в кільця. Видно, що боїться мене. Мабуть, ніколи не бачив людини. Це перший боа констриктор, якого розглядаю в джунглях зблизька. Можливо, полоз помітив мене раніше, ніж я його. Корпус змії час від часу злегка пересмикується. Голова в боа більша за добрячий людський кулак. Гад підводить її сантиметрів на п'ятнадцять над товстенним верхнім кільцем свого тулуба. Погрозливий рух голови, насторожені рухи… Змія не зводить з мене очей… Може, полоз збирається кинутися на мене? Відстань між мною і цим барвистим велетнем, на мій погляд, досить велика, щоб він міг зненацька напасти. Луска на тілі боа констриктора крупна і груба. Це свідчить про те, що лісовий велетень дуже старий. Проте сила в нього неймовірна! Гад може розчавити будь-якого ссавця — дикого кабана чи оленя.