У країні ягуарів
Шрифт:
Знову пробираюся в глиб джунглів. Сонце нещадно пече. Небо зовсім ясне.
Струмок, стоянка і човен, лишилися позаду. Я взяв з собою кульову рушницю на великого звіра.
Листя на землі м'яке, мов подушка, іти по ньому приємно, як по персидському килиму. Вода сімдесятидвохгодинної зливи зникла. Губчатий гумус, спрагла земля і струмок ввібрали її.
Підходжу до повалених бурею напівзогнилих дерев, що лежать навхрест. Тут, певно, багато метеликів, двадцятисантиметрових бабок та інших комах.
У джунглях нерідко трапляються місця, де велетенські дерева, падаючи, тягнуть за собою всю навколишню
Ці два повалені дерева теж велетенські. Стовбури їх такі товсті, їло мене майже не видно за ними. Навколо трухлявих колод — гнилі ліани, товсті сучки і лисі я, шо вже перемішалося з гумусом. Усе це лежить на землі може й півстоліття. За цей час галявина ще не встигла зарости. Невисокі дерева, кущі вже тягнуться до неба, але поки що не закривають його.
Сонце світитиме ще години дві. Отже, я зможу наповнити свої банки і коробки новими екземплярами комах.
Пройшовши вздовж першого стовбура, я зібрав під його корою близько 150 різних видів комах.
Раптом мою увагу привернув величезний, вкритий шерстю, чорний павук з білими кільцями на тулубі. Павук чатує на якусь жертву, не помічаючи мене. Вертаюсь до рюкзака по мотузку і швидко прибігаю назад, щоб не проґавити цього велетня.
Та мої хвилювання марні — павук сидить собі на тому ж місці. Обережно накидаю на нього петлю. Павук отямився вже тоді, коли опинився в полоні. Тільки тепер він робить спробу втекти, але пізно. Заважає мотузка, на якій він висить. Я закриваю павука в коробку і міцно перев'язую її мотузочком.
Одного разу отакий павук-велетень уже виліз з коробки, коли вона розкрилася, у рюкзак. Лише випадково я не зазнав смертельного укусу втікача…
Під корою на другому стовбурі я зібрав теж чимало цікавих комах — мурашок, кліщів, блощиць, коників…
Розіславши на землі ряднинку, висипаю на неї зібрані трофеї і сортую їх.
Я так заглибився в роботу, що забув про все на світі. А тому не відразу помітив велику лісову черепаху. Вона стояла переді мною на червонуватих ногах і не без цікавості розглядала мене. Черепаха, певно, вважала мене теж якоюсь химерною черепахою. Коли я махнув на неї рукою, вона втягнула голову й шию під панцир, повернулася з «блискавичною» швидкістю, як це тільки може черепаха, і почимчикувала в гущавину.
Добре, що в такому становищі на мене не напав якийсь голодний ягуар.
Розсортувавши комах, я обережно складаю все в рюкзак. Тінь стовбура вже падає на мене, сонце починає заходити. Я встаю і розминаю затерплі ноги. Ставши навшпиньки, ненароком визираю з-за товстого стовбура по той бік і раптом… Не вірю власним очам. З гущавини поважно виходить стрункий, граціозний олень. До нього не більше десяти-дванадцяти кроків. Сховавшись за стовбур, стежу за кожним його рухом.
Ударник рушниці тихенько клацає. Я цілюся в лоб, межи очі. Навіть у тиру не можна було б цілитися спокійніше.
Та олень уже, видно, зачув щось незвичне для себе. Може, його стурбував запах рюкзака, ціанистого калію чи людського тіла.
Миттю натискаю на спусковий гачок. Луною котиться постріл у джунглях, а олень, наче в нього грім ударив, перекидається на опале листя. Підходжу до нього. Це невеликий олень, кілограмів на п'ятдесят.
Тепер буде оленячий шашлик на вечерю.
Молодий
Розпечений диск сонця у перервах між дощем щедро зігріває мою стоянку промінням. Дощ ішов цілу ніч. А на світанку вже й сліду не було хмар на небі. Погода раптом змінилася. Стало наче в розпалі тропічного літа. Не мчать по небу важкі, темно-сірі хмари, які щохвилини віщують зливу. Мені здається, ніби я стою у великій мисці, повній зелені, що ось-ось закипить.
Навколо мене живуть, копошаться жуки, метелики, безліч різноманітних комах. Вони злітаються на обігріту сонцем галявину. Я тільки-но повернувся з полювання і склав трофеї під навісом. Майже півдня проблукав у хащах, але не даремно.
Сьогодні ледве засіріло, я вже був далеко від стоянки. Ліс ще дрімав, коли я йшов по мокрому опалому листю. Це найкращий для полювання час, бо до обіду джунглі обсохнуть, і листя шарудітиме під ногами, полохаючи звірів.
Пильно приглядаюсь. Але між зарослями нічого не бачу. Раптом попереду щось сильно зашелепотіло. Це, певно, сарна або тапір, бо ягуар не зчиняє такого шуму. Він тікає тихенько, мов кіт. Пума теж, хоч і полохлива, але дуже обережна. А от дикий кабан, коли втікає, не думає про обережність. Він намагається чимдуж дременути від небезпечного місця.
Навколо мене невпинно відбуваються драми. Люті підступні павуки з-під листя стежать за своєю жертвою, мурашки готуються до бою з ворогом… Адже життя — це боротьба не тільки в світі хребетних. Боротьба за існування відбувається також на опалому листі, під листям, під корою дерев.
Розвидняється. Вже добре видно все навколо. На кожному кроці лежать обвиті ліанами старі велетні дерева, а біля них тягнуться до неба молоді пагони.
Знову щось зашаруділо в гущавині. Зненацька якийсь звір вискочив з-під поваленого стовбура і побіг попереду мене. Обриси його я бачив якихось дві секунди. Та цього було досить, щоб прицілитися і вистрілити. Блискавично перезаряджаю рушницю.
На опалому листі в гущавині щось б'ється в передсмертній агонії. Обережно підходжу ближче.
Мене охоплює сумнів, чи добре влучив у звіра. Що як він підведеться і втече? Переді мною великий ягуар. Він марно силкується встати на ноги. Дріб попала йому в хребет біля хвоста, і хвіст лежить геть відірваний. Так я ще ніколи не влучав у звіра. Аж моторошно стає. Доведеться пожертвувати головою ягуара, щоб позбавити його мук.
Відходжу вбік. Ягуар б'ється об землю, передніми ногами і головою розкидає навколо себе опале листя. Мене він навіть не бачить. Задня частина його тіла паралізовано обвисає. З п'яти кроків вдруге стріляю у вишкірену пащу хижака.
В мене ще не було шкури ягуара, простреленої з обох боків. Та нічого страшного, головне, що середина ціла. Хутро молодого ягуара дуже красиве.
Незабаром зв'язана ліанами шкура вже в мене на плечі. Вона неважка, і тому я вирішую мандрувати далі в глиб джунглів. Якщо поблизу був ще якийсь звір, то, звичайно, від двох пострілів утік далеко. Доведеться пройти чималу відстань, щоб знову натрапити на звіра. Лише коли відійду од цього місця за кілька кілометрів, джунглі оживуть навколо мене.