У країні ягуарів
Шрифт:
Човен стоїть у невеличкій бухті кроків за десять від хижки.
Навколо гнітюча тиша. Високі, мов вежі, пальми навіть не ворухнуться, мовчать. Невже широким, наче віяла, листкам нема чого сказати мені?
У думці зринають події дня.
… Вирушив я вранці в напрямку колючих низеньких пальм. Там зібрав чимало цікавих павуків. Вони невеликі, 1,5–2 сантиметри завдовжки, але це шедеври природи.
Банка з ціанистим калієм швидко наповнилась, і я попростував далі.
Незабаром я вже спускався стрімкою кручею. Нараз, підсковзнувшись на мокрій глині, покотився вниз. У рюказку висипалася фаринья, яку я взяв на обід, і перемішалася
Звернувши дном прірви вбік, я побачив у болот між двома скелями свіжі сліди ягуара, схожі на сліди великого кота.
Я відтягнув ударник рушниці. Сліди на болоті зовсім свіжі. Невже звір тікав від мене? Не може бути. Видно, він ішов спокійно, повільно, ступаючи легенько. Мабуть, наглядав собі здобич.
Я рушив по слідах угору. Яр дедалі глибшав, а стіни його ставали стрімкіші. Обережно обійшовши скелі, я зупинився, прислухаючись, щоб не сполохати хижака або не попасти в його пазури. Так я скрадався крок за кроком.
Нарешті там, де яр став ширший і мілкіший, я побачив величезного плямистого звіра.
Ягуар, мов кіт, що полює на горобця, ліг на землю і поповз на череві вперед, прищуливши вуха. Видно, приготувався до нападу.
Я прицілився з-за скелі прямо між вуха ягуара. Наче грім, пролунав постріл. Та ягуар уже не почув його. Він упав мертвий.
В цю мить мов блискавка з-за скелі виплигнув коричневий олень і зник з очей.
Так ось кого підстерігав ягуар!
Я підійшов до вбитого хижака. Це чорний ягуар. Красивий звір. Таких я небагато вполював. Куля влучила в праве око ягуара і вирвала його. Під шиєю і на череві ягуара видно кліщів. Тепер їм доведеться покинути своє житло. Одного за одним витягаю їх з теплого хутра, щоб вони, бува, не поміняли господаря, коли нестиму шкуру на плечах…
Додому повертався швидко. Хотілося скоріше вийти до струмка, бо від спраги аж у горлі пересохло. А тут ще на плечах важка, із запахом сирого м'яса шкура. Якщо на дорозі траплялася ліана, я розривав її плечем. Ліани врізалися в тіло, аж кров виступала. Це мене дуже дратувало.
Довгенько я вибирався з джунглів. Уже сонце почало заходити. Ліс поринув у сіру темряву. Погано видно. Нарешті, я дістався до джерела і вволю напився.
Пройшовши ще кроків триста, я опинився біля своєї домівки.
Скидаю з плеча важку ношу і припадаю до води. Нема кращого напою, ніж вода.
Потім розіпнув на кілочках шкуру ягуара. Вона тепер сохне разом із шкурою пуми.
Пощастило мені сьогодні: аж двох диких звірів уполював — пуму і ягуара. Коли щаститиме так щодня, то в човні не вмістяться всі мої трофеї.
Уночі на човні
Чимало дарів природи маю в своїх клітках, коробках, ящиках і під навісом. Разом з багатьма отруйними зміями в клітку попала і довжелезна анаконда. Цей вид анаконд зустрічається дуже рідко. Лише один раз я піймав таку змію в джунглях на річці Атуман, та й то лише завдяки її зажерливості. Однієї темної ночі анаконда залізла в клітку і проковтнула дику курку, що була там. Гадюка потовстішала і не змогла вже вилізти назад.
Анаконда, яку я зловив тепер, дуже красива, вся
Щодня опускаю клітку з анакондою на півгодини у воду, де змія може напитися і викупатись. Та й клітка обмивається від нечистот.
Порожніх консервних банок в мене вже немає, щоб поставити ніжки клітки у воду. Тому довелося використати для цього шкаралупи від горіхів кастаньї. яких у джунглях дуже багато.
Як же попала до мене ця анаконда?
Якось я сидів у човні під навісом із жап. Над головою монотонно стукотів густий дощ. Швидко темніло, і я готувався до ночівлі.
Крізь дощ мені було видно, як жевріє багаття під навісом на березі. Воно блимало, немов червоне око.
Ніч я вирішив провести в човні під навісом, бо на березі вітер забивав під стріху дощ. Нема неприємнішого відчуття, ніж прокинутися вночі в мокрому гамаку.
Я вичерпав з човна воду і прибрав у ньому, бо сюди часто заповзають скорпіони та інші отруйні комахи.
Ночувати в човні у дощову ніч — невелике задоволення. Твердо, тісно, коротко, словом — незручно. Та нічого не вдієш. Я послався, поклавши замість матраца гамак. Усе-таки краще, ніж спати на голих дошках. Трави або очерету, щоб підіслати, тут немає. А на гіллі багато різних живих істот, які турбуватимуть цілу ніч. Я вже одного разу пробував спати на гіллі. Довго не влежав. Після півгодинного «відпочинку» довелося викинути його в струмок.
По навісу з пальмового листя барабанив дощ, вода дзюркотіла, хвилі хлюпали об човен, і ці звуки заспокійливо впливали на мене. Швидко заснув. Є після чого відпочити. День був важкий. Канат, яким я прив'язав човен до стовбура, міцний — витримає. А інстинкт самозахисту розбудить мене, якщо наближатиметься якась небезпека. Поруч мене лежали рушниці, гарпун, батарейний ліхтар. Це мої охоронці супутники. Замість подушки під голову поклав гумовий мішок.
Чи довго спав, не знаю. Очевидно, було вже далеко за північ, коли я прокинувся від того, що човен погойдувався, а з боку бухти хлюпала вода. Я напружено прислухався, готовий до всього. Що ж це погойдує човен? Кайман? Ні, кайман видирався б на борт і перекидав човен. Я вже мав щастя пережити і таке.
Згодом я почув підозрілий шерхіт. Щось холодне й слизьке торкнулося мого зап'ястя. Я навіть визначив, що воно товсте і мокре. Отже, до мене з води повзла анаконда. Так, це була вона.
Мокра голова, що обнюхує все на своєму шляху, вже нюхає мої груди. І тоді я в темряві щосили схопив анаконду за шию обома руками, навіть не знаючи, яких вона розмірів.
Міцно стис анаконду і сів. Човен раптом затанцював, наче в ньому почали боротьбу сто чортів. Анаконда оскаженіло билася, кидалася, звивалася в моїх руках, мов у лещатах… Вона вже витягла з води на дно човна все тіло і будь-що намагається визволитися. Я відчув, що анаконда чимала, але не настільки велика, щоб її треба було вбивати. Вирішив піймати її живцем. Боротьба вночі з сильною анакондою нелегка. Змія обвила мене своїм товстим кільцем навколо талії, а хвостовою частиною — ліву ногу вище кісточки і все дужче й дужче стискає. Я підтягнув коліно вище.